Рішення № 42658581, 29.01.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 460/509/13 Головуючий у 1 інстанції: Гоцко В.І.

Провадження № 22-ц/783/804/15 Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.

Категорія: 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - Федоришина А.В.

суддів: Приколоти Т.І., Тропак О.В.,

секретаря - Іванової О.О.,

за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 у інтересах ОСОБА_5 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, треті особи: приватний нотаріус Яворівського нотаріального округу ОСОБА_8, орган опіки та піклування при Яворівській районній державній адміністрації Львівської області про визнання незаконним рішення, договору та визнання права власності -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_5 звернулась до суду із указаним позовом. Зазначала, що з 1984 року до 2006 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_6 Перебуваючи у шлюбі, за спільні кошти збудували спірний будинок, який у 2001 році був готовий до експлуатації, проте право власності юридично не закріплювали. Оскільки оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради ОСОБА_6 безпідставно оформив право власності на будинок, який є спільним майном подружжя, одноособово на себе і відчужив його на користь сина від другого шлюбу, то неправомірно позбавив її права власності на майно.

Просила скасувати рішення виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Львівської області від 17.12.2009 року №255 "Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1", визнати недійсним договір дарування будинку, розташованого на АДРЕСА_1, від 15.06.2012 року, визнати право власності на вказаний будинок за нею та ОСОБА_6 по ? частині за кожним.

Окрім цього зазначала, що про оскаржуване рішення та оспорюваний правочин вона дізналася лише в січні 2013 року, так як з 2004 року вона перебуває на роботі за кордоном. З відповідачем відносин не підтримує, так як у 2006 році шлюб в судовому порядку був розірваний за ініціативою відповідача без її відома.

Оскаржуваним рішенням у позові відмовлено за спливом позовної давності.

Рішення оскаржив представник ОСОБА_5 ОСОБА_2, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, його висновки не відповідають дійсним обставинам, суд невірно застосував норми матеріального права. Зокрема, посилається на пред'явлення позову в межах позовної давності, на наявність доказів про завершення будівництва спірного будинку сторонами під час перебування у шлюбі за спільні кошти.

Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта на підтримання скарги, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на викладені мотиви.

Встановлено, що сторони 11.05.1984 року уклали шлюб, який було розірвано на підставі рішення суду, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу від 21.09.2006 року.

Із матеріалів цивільної справи, зокрема інвентаризаційної справи на буд. АДРЕСА_1 (позначений на плані під літ. "А-2"), убачається, що роком його побудови є 2001 рік.

Отже, матеріалами справи доведено, що будинок АДРЕСА_1 збудований подружжям ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Приписи цієї норми відповідають приписам ст. ст. 60, 63, 65 СК України, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Таким чином, спірний будинок є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_5 і вони мають рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Як випливає із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції послався на цю норму і відмовив ОСОБА_5 у позові за спливом позовної давності. При цьому слід зазначити, хоч не акцентував суд уваги на висновок про обґрунтованість вимог позивача, проте він випливає із норми ч. 4 ст. 267 ЦК України, так як відмовити у позові за пропуском позовної давності можливо лише при обґрунтованості позову. У противному випадку у позові може бути відмовлено лише за безпідставністю.

Висновок суду першої інстанції про обґрунтованість позову є правильним і відповідає як матеріалам справи так і нормам матеріального права.

Як зазначалося вище, спірне майно є спільним майном подружжя.

Та обставина, що забудовником з 2002 року визнаний лише ОСОБА_6 не впливає на зміст права спільної сумісної власності подружжя і не свідчить про іншу дату готовності будинку до експлуатації, так як ОСОБА_6 лише юридично закріпив за собою права забудовника будинку №9а з виділенням частини присадибної земельної ділянки із земельної ділянки, виділеній його матері для будівництва будинку АДРЕСА_1.

Факт розлучення сторін, на що правильно посилається апелянт, не впливає на зміст права спільної власності і не припиняє його.

Оформляючи в 2009 році право власності на себе, ОСОБА_6 порушив приписи ст. 63 СК України, яка передбачає рівність прав подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, орану влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Так як рішенням виконавчого комітету Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №255 від 17.12.2009 року було визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 в цілому, то цим актом органу місцевого самоврядування порушено право власності ОСОБА_5

За таких обставин на підставі приписів ч. 1 ст. 393 ЦК України рішення виконавчого комітету Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №255 від 17.12.2009 року має бути визнане незаконним і скасованим.

Як убачається із договору від 15.06.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 і зареєстрованого в реєстрі за №393, ОСОБА_6 подарував малолітньому ОСОБА_7 спірний будинок АДРЕСА_1 Яворівського району Львівської області, позначений на поверховому плані під літ. "А-2".

Так як ОСОБА_6 відчужив майно, яке йому не належало, то відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України такий правочин має бути визнаний недійсним.

ОСОБА_5 заявлено позов про визнання права власності на спірний будинок за нею та ОСОБА_6 у частках по ? кожному.

Вирішуючи це питання, колегія суддів виходить із того, що судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності, адже відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Встановлено, що рішення виконавчого комітету Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №255 від 17.12.2009 року про оформлення права власності на ОСОБА_6 визнано незаконним та скасовано.

У судовому порядку спірний будинок визнаний спільною власністю подружжя ОСОБА_6 і ОСОБА_5

Так як питання оформлення права власності на новостворену річ - нерухоме майно - віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування, то в судовому порядку воно не може бути визнано.

Отже, це питання ОСОБА_5 слід вирішувати у передбаченому ч. 2 ст. 331 ЦК України порядку.

Обговорюючи доводи апеляційної скарги про незаконність рішення в частині пропуску позовної давності, колегія суддів виходить із такого.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Із матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_5 з 2004 року перебуває на роботі за кордоном і за цей час лише декілька разів була в Україні. У 2006 році шлюб був розірваний в судовому порядку, участі у розгляді справи вона не приймала. Дізнавшись про розлучення, рішення не оскаржувала. У ці періоди у спірному будинку не проживала і жодних об'єктивних, документально підтверджених даних про визначення із ОСОБА_6 долі будинку чи про обізнаність про рішення сільської ради №255 від 17.12.2009 року у матеріалах справи не має.

Натомість, про оформлення права власності на спільне майно ОСОБА_6 вона довідалася лише 30.01.20013 року із відповіді ОКП "БТІ та ЕО".

Позов подано 07.02.2013 року.

Отже, позовна даність ОСОБА_5 не пропущена.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції безпідставно відмовив у позові ОСОБА_5 унаслідок пропуску позовної давності, то рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення по суті спору.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 у інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 14 жовтня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Рясне-Руської сільської ради Львівської області від 17 грудня 2009 року №255 "Про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1".

Визнати недійсним договір дарування будинку, посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 від 15 червня 2012 року за реєстраційним №394, позначеного на поверховому плані під літ. "А-2", загальною площею 168,7 кв.м., розташованого на АДРЕСА_1.

В решті позову відмовити, а апеляційну скаргу відхилити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня надрання законної сили.

Головуючий:

Судді: