Ухвала суду № 42656416, 05.02.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 лютого 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Галичанського А. Д.

суддів: Перепелюк І.Б., Яремка В.В.

секретар Тодоряк Г.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого за довіреністю діє ОСОБА_4, на заочне рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 9 жовтня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2014 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення із відповідача на їх користь боргу в сумі 2007052 грн.

Посилалися на те, що в період з 2005 року по 2008 рік ОСОБА_3 купив у них декілька автомобілів. Вони з свого боку передали йому автомобілі, уклавши при цьому необхідні договори. Однак ОСОБА_3 не заплатив їм кошти за автомобілі, пообіцявши, що розрахується з ними пізніше. Загальна сума заборгованості на той час складала 125000 Євро. Позивачі неодноразово зверталися до відповідача з вимогою про необхідність розрахуватися з ними. 18 серпня 2011 року ОСОБА_3 написав заяву, посвідчену нотаріусом, про те, що він визнає борг. Зазначені кошти відповідач не повернув позивачам.

Просили суд, згідно уточнених позовних вимог, стягнути з відповідача на їх користь 2007052 грн., що відповідає 125000 Євро, згідно його курсу, встановленого Нацбанком України станом на 18.05.2014 р.

Заочним рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 9 жовтня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено.

_________________

№ 22-ц/794/13/15 р. Головуючий у 1-й інстанції Пухарєва О.В.

категорія 19/20 Доповідач Галичанський А.Д.

В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати вищезазначене рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, ухвалене з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції вважає, що скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову в даній справі суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не надали суду доказів на підтвердження укладення між сторонами договорів купівлі-продажу автомобілів, прийняття кожною із сторін відповідних зобов'язань та невиконання, у зв'язку з цим, відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаними договорами. При цьому, суд зазначив, що наявна у матеріалах справи заява від 18.08.2011 року ОСОБА_3 про існування у нього боргу перед ОСОБА_1, ОСОБА_2 в сумі 1437500 грн. не може бути доказом невиконаних грошових зобов'язань відповідача перед позивачами, взятих на себе саме за договорами купівлі-продажу автомобілів.

Згідно ч. 1 ст.655, ч.5 ст.656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Відповідно до ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Порядок державної реєстрації автомобілів передбачено Законом України «Про дорожній рух». Відповідно до частин 3,4,5,9 ст.34 вказаного закону державній реєстрації та обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування транспортні засоби усіх типів: автомобілі, автобуси, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, самохідні машини, причепи та напівпричепи до них, мотоколяски, інші прирівняні до них транспортні засоби та мопеди, що використовуються на автомобільних дорогах державного значення. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху. Для автоматизованого обліку транспортних засобів, що використовуються на вулично-дорожній мережі загального користування і підлягають державній або відомчій реєстрації, та відомостей про їх власників ведеться Єдиний державний реєстр, держателем якого є Державтоінспекція Міністерства внутрішніх справ України. Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати)

належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання,

митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення

обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.

Постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 7 вересня 1998 року затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, відповідно до якого державна реєстрація транспортних засобів є обов'язковою для всіх юридичних та фізичних осіб та проводиться з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.

Крім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Як вбачається з письмової заяви ОСОБА_3 від 18.08.2011 року, відповідач підтверджує той факт, що його борг перед подружжям позивачів становить 1437500 грн., що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

За таких обставин, договір купівлі-продажу автомобілів між сторонами в даній справі підлягав укладенню в письмовій формі та державній реєстрації.

Однак, ОСОБА_1, ОСОБА_2 не надали суду належних та допустимих доказів, які підтверджують існування між ними та відповідачем договору (договорів) купівлі-продажу автомобілів, момент вчинення якого відповідно до ст.210 ЦК України пов'язується з його державною реєстрацією.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд першої дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачами не доведено, що між ними та ОСОБА_3 виникли правовідносини, пов'язані з укладенням договорів купівлі-продажу автомобілів та правильно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу, що виник у зв'язку з укладенням таких договорів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення грубо проігнорував вимоги ст.ст.214,215 ЦПК України, не вирішивши питання, які слід вирішити під час ухвалення рішення і не дотримавшись його змісту, є безпідставними та спростовуються змістом самого рішення суду першої інстанції з якого вбачається, що оскаржуване рішення відповідає вимогам вказаних норм процесуального законодавства.

Посилання апелянта на безпідставність висновку суду першої інстанції про те, що у відповідача немає невиконаних зобов'язань перед позивачами є помилковими. Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку саме про недоведеність укладення між сторонами договорів купівлі-продажу автомобілів, прийняття кожною із сторін відповідних зобов'язань та невиконання, у зв'язку з цим, відповідачем взятих на себе зобов'язань за вказаними договорами, а не про відсутність у відповідача будь-яких невиконаних зобов'язань перед позивачами.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 307,308 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого за довіреністю діє ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 9 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: