Рішення № 42655572, 05.02.2015, Люботинський міський суд Харківської області

пСправа № 630/524/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року м.Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі головуючого Зінченка О.В., за участю секретаря судового засідання Горбатюк М.Г., Тимошенко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Люботин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та стягнення суми,

встановив:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнення, просить визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування будинком та домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1. Зняти відповідачів з реєстрації (виписати) в житловому будинку за вказаною адресою.

Позов обґрунтований тим, що позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1, Харківської області. Відповідачі з червня 2013 року не проживають за вказаною адресою, участі у догляді за будинком не приймають. Позивач має намір подарувати будинок доньці ОСОБА_4 Виходячи з викладеного, а також із положень ст. 71 ЖК України позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідачі, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подали зустрічний позов до ОСОБА_1, в якому, з урахуванням уточнення, просять усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням будинку АДРЕСА_1 Харківської області, шляхом вселення відповідачів у даний будинок. Стягнути з ОСОБА_1 кошти, які були сплачені в якості оренди тимчасового житла з 05.05.2013 р. по теперішній час, у розмірі 20000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що в травні 2013 року ОСОБА_1, погрожуючи, вигнав ОСОБА_2 разом із дітьми з дому, знаючи, що іншого житла у них немає, в зв'язку з чим відповідач орендувала тимчасове житло. ОСОБА_2 пропонувала позивачу мирно розділити спільне майно, на що отримала відмову, після чого позивач перешкоджає відповідачам проживати у спірному будинку.

Позивач та його представник в судовому засіданні свій позов підтримали, проти задоволення зустрічного позову заперечували. При цьому, представник відповідача пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 2003 по 2013 роки. Відповідачу належить 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1, Харківської області. В травні 2013 року відповідач виїхала з даного будинку добровільно. З будинку її ніхто не виганяв. Коли залишала житло відповідач вивезла свої речі, а саме пральну машинку, кухонні меблі, килими. У неї з'явились стосунки із іншим чоловіком.

Відповідач пояснив, що ніяких перешкод у користуванні житлом він не створював, замки на житловому будинку не міняв. Відповідач поїхала добровільно.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, але у 2013 році відносини погіршились тому, що позивач зустрів іншу жінку та погрозами вигнав відповідачів з будинку. ОСОБА_2 коли виїжджала забрала свої особисті речі, серед яких були пральна машинка, кухонні меблі тощо. Тривалий час вона не зверталась до органів, уповноважених вирішувати такі спори, оскільки не втратила почуттів до колишнього чоловіка. У 2014 році звернулась до органів МВС та органів опіки стосовно того, що позивач перешкоджає її проживанню у будинку.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що сторони проживали спільно з 2002 року та з 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі. У лютому 2013 року ОСОБА_1 повідомив відповідачу, що зустрів іншу жінку та переїхав проживати на іншу квартиру, а ОСОБА_2. сказав, щоб вона виїхала з будинку. Відповідач вирішили піти та 05.05.2013р. поїхала з будинку, переїхала в орендовану квартиру. Коли виїжджала віддала позивачу ключі від будинку. Її виїзд з будинку супроводжувався погрозами з боку позивача, однак в міліцію вона не зверталась. Звернулась у міліцію тільки у квітні 2014 року із заявою, що чоловік перешкоджає їй проживати у будинку.

Відповідач, ОСОБА_3, в судове засідання не з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі.

Під час судового розгляду судом встановлено наступне.

Сторони проживали разом за адресою: Харківська область, АДРЕСА_1 з вересня 2002 року без реєстрації шлюбу, що встановлено судом в судовому засіданні та не заперечується жодним із учасників процесу.

21 грудня 2002 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір довічного утримання, згідно якого відповідачу передано у власність 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, Харківської області. ОСОБА_1, в свою чергу, зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_5, надаючи йому необхідне харчування, одяг і забезпечуючи за ним належний догляд та необхідну допомогу.

04 червня 2003 року між сторонами був укладений шлюб, який рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 27.06.2013р. було розірвано.

На теперішній час у житловому будинку АДРЕСА_1, Харківської області зареєстровані: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_2 (відповідач), ОСОБА_3 (відповідач), ОСОБА_4 (спільна дитина сторін).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, їх представників та показання свідків, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, підтверджені доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд дійшов висновку про те, що первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову належить відмовити з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_1 у поданому позові посилається на ст. 71 ЖК УРСР як на підставу визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Суд зазначає, що, оскільки відповідачі були зареєстровані у житловому будинку як члени сім'ї позивача, то застосуванню у спірних правовідносинах підлягає ст. 405 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Таким чином, під час судового розгляду встановленню підлягає факт відсутності відповідачів у спірному житловому будинку понад один рік, а також причини такої відсутності.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поїхали зі спірного житлового будинку не пізніше 05.05.2013р., що підтверджено в судовому засіданні поясненнями відповідача ОСОБА_2

Згідно пояснень свідка ОСОБА_6, батька ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 поїхала зі спірного будинку добровільно, її ніхто не виганяв. На той час у обох сторін вже були нові стосунки. Коли відповідач виїжджала, вона забрала свої речі, які вивозила з будинку наприкінці квітня - початку травня 2013 року. Донька сторін ОСОБА_4 з 2004 року проживає разом із свідком та його дружиною, які доводяться дитині дідусем та бабусею. На початку 2014 року відповідач говорила, що збирається подавати до суду стосовно свого права власності на житловий будинок.

Свідок ОСОБА_7, мати ОСОБА_1, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 поїхала з будинку добровільно, позивач її не виганяв та насильства не застосовував. ОСОБА_2 свідку на той час також нічого не казала з приводу протиправних дій позивача по відношенню до неї. У відповідача на той час вже були нові стосунки із іншим чоловіком. Відповідач ОСОБА_3 на той час мала стосунки із чоловіком та проживала у нього. ОСОБА_2 поїхала на початку травня та вивезла свої речі, а саме меблі, посуд, одяг. Ніяких претензій щодо житлового будинку відповідач не висловлювала.

Згідно пояснень свідка ОСОБА_8, яка є подругою ОСОБА_2, остання поїхала з будинку самостійно, оскільки позивач знайшов іншу жінку. Відповідач розраховувала повернутись. Коли виїжджала, вона вивезла свої речі, але вона не бажала виїжджати. Протягом часу проживання ОСОБА_2 в орендованій квартирі у неї були стосунки з іншим чоловіком.

Свідок ОСОБА_9, яка раніше була подругою відповідача ОСОБА_2, в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 поїхала з будинку самостійно, оскільки у кожного зі сторін з'явились нові стосунки. Відповідач не хотіла їхати, хотіла зберегти сім'ю. Коли виїжджала, відповідач забрала свої особисті речі, пральну машинку та кухонні меблі. Свідку не відомі випадки, коли відповідач бажала повернутись до будинку, а їй хтось заважав це зробити.

Аналізуючи викладені показання свідків, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 поїхали з будинку самостійно та добровільно в зв'язку з особистими обставинами, які, при цьому, не перешкоджали на той час відстоювати свої права користування будинком, однак ніяких дій щодо захисту своїх прав відповідачами вчинено не було.

Доказів наявності протиправних дій з боку власника будинку ОСОБА_1 стосовно відповідачів, якими б чинились перешкоди їм у проживанні в спірному будинку, відповідачами суду не надано.

Той факт, що відповідачі не проживають у спірному житловому будинку з травня 2013 року підтверджується також актом квартального комітету № 55 від 07.12.2014р. (а.с. 148).

Відповідач 11.06.2014р. зверталась до Люботинського міського суду Харківської області із позовом до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину спірного житлового будинку в порядку поділу спільного майна, набутого за час проживання однією сім'єю, однак рішенням суду від 28.07.2014р., залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09.10.2014р., в задоволенні позову було відмовлено.

Крім того, суд звертає увагу, що позов про визнання права власності поданий ОСОБА_2 11.06.2014р., тобто більше ніж через рік після того, як вона поїхала зі спірного будинку.

Також суд відхиляє посилання відповідача на те, що вона зверталась до органів внутрішніх справ та органів опіки стосовно того, що позивач їй чинить перешкоди у користування житлом, виходячи з наступного.

За зверненням ОСОБА_2 до Люботинського ВМ Харківського РВ ГУ МВС України про вжиття заходів до колишнього чоловіка, який погрожує та не дає їй та дітям проживати у спірному будинку, органом внутрішніх справ було складено висновок від 03.05.2014р. (а.с. 40).

Разом із тим, з даного висновку суд вбачає, що органом внутрішніх справ не було встановлено неправомірності дій ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 та її дітей. В даному висновку викладені пояснення ОСОБА_2 та опитаного телефоном ОСОБА_1, який пояснив, що відповідач залишила будинок сама, ніяких погроз їй позивач не висловлював. Інших обставин при проведенні перевірки не встановлено.

Стосовно звернення відповідача до органу опіки суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів того, що за даним зверненням прийнято якесь рішення, яким встановлено протиправність дій ОСОБА_1

Таким чином, ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів того, що вона протягом строку своїй відсутності у житловому будинку АДРЕСА_1, Харківської області, вживала належних заходів щодо повернення до будинку, а позивач ОСОБА_1 перешкоджав їй у вселенні. Тобто, відповідачем не доведено поважності причин відсутності у спірному будинку більше одного року.

Крім того, відповідачем не спростовано показання свідків та інформацію актів квартального комітету стосовно того, що її донька ОСОБА_3 проживає в іншому місці з чоловіком, а спільна донька сторін ОСОБА_4 проживає разом із батьками позивача за адресою АДРЕСА_2

Суд зазначає, що ОСОБА_1 згідно договору довічного утримання є власником тільки 1/2 частини житловому будинку АДРЕСА_1, Харківської області, в зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позов про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним будинком підлягає задоволенню тільки щодо частини будинку, яка належить позивачу.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про зняття відповідачів з реєстрації суд зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Аналізуючи викладену норму, суд дійшов висновку, що рішення суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком, яке набрало законної сили, саме по собі є підставою для зняття з реєстрації осіб, які там зареєстровані, виходячи з чого вимоги про зняття відповідачів з реєстрації не підлягають задоволенню.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1, Харківської області, що належить позивачу, із відмовою в задоволенні решти позовних вимог, а зустрічний позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати згідно ст. 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 88, 208, 209, 213-215, 218, 223, 294, 296 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1, Харківської області, що належить ОСОБА_1.

Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1, Харківської області, що належить ОСОБА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та стягнення суми.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 60,90 грн. з кожного відповідача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Люботинський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Зінченко

Повний текст рішення виготовлений 10.02.2015р.