Рішення № 42650595, 05.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/1253/14-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д. Провадження № 22-ц/780/998/15 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 29 05.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

5 лютого 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Білоконь О.В.,

суддів Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року, та за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія», третя особа - комунальне підприємство «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району м. Києва про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо - транспортної пригоди та стягнення страхового відшкодування, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року позивачі звернулись до суду із вказаним вище позовом, який мотивували тим, що 8 грудня 2013 року у м. Вишгороді Київської області сталася ДТП з вини відповідача ОСОБА_1, який, керуючи автомобілем «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку та виїхав на зустрічну смугу руху та допустивши зіткнення з належним позивачу ОСОБА_2 автомобілем «Опель» д.н.з. НОМЕР_2 під його керуванням та автомобілем «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4

Внаслідок ДТП автомобілям завдано механічні пошкодження, а пасажиру ОСОБА_5 завдано тілесних ушкоджень у вигляді забою грудної клітини.

Вина відповідача у порушенні ПДР України стверджується постановою Вишгородського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року.

Вказував, що згідно висновку № 8-14 від 14 лютого 2014 року розмір матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 як власнику автомобіля «Опель» внаслідок його пошкодження, становить 106696 грн. 96 коп.; встановлено про економічну недоцільність відновлення цього автомобіля.

Уточнюючи та доповнюючи позовні вимоги позивачі зазначали, що згідно висновку № 11304/14-54 від 27 серпня 2014 року вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 як власнику автомобіля «Опель» внаслідок його пошкодження, в цінах на момент проведення дослідження становить 164892 грн. 75 коп.; вартість відновлювального ремнту без урахування фізичного зносу деталей складає 381025 грн. 76 коп.; ринкова вартість пошкодженого автомобіля «Опель» в цінах на момент дослідження складає 48445 грн. 68 коп.

Відповідальність володільця автомобіля «Фольксваген» ОСОБА_1 була застрахована в АТ ««Українська охоронно-страхова компанія», яке, неналежним чином виконуючи свої обов'язки страховика, невчасно виплатило йому страхове відшкодування в сумі 50000 грн.

У зв'язку із наведеним позивачі просили стягнути з АТ ««Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 пеню за весь час прострочення платежу у розмірі 4190 грн. 34 коп., інфляційне збільшення суми заборгованості у розмірі 5350 грн. та три відсотки річних від суми заборгованості у розмірі 661 грн. 64 коп.

Також позивачі просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 66447 грн. 07 коп. , моральну шкоду у розмірі 5000 грн; а також на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 8000 грн.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнуто з АТ ««Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 пеню за весь час прострочення платежу у розмірі 4190 грн. 34 коп., інфляційне збільшення суми заборгованості у розмірі 5350 грн. та три відсотки річних від суми заборгованості у розмірі 661 грн. 64 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 66 447 грн. 07 коп. та моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

ОСОБА_1, не погоджуючись із цим рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи та порушення судом норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким врахувати дані, які будуть вказані у висновку експертизи, які він просить апеляційний суд призначити. Також зазначає, що суд не обговорив питання про передачу залишків автомобіля після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Вказував на відсутність доказів спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень під час ДТП, і відповідно, відсутність підстав для відшкодування на її користь моральної шкоди.

Також на це судове рішення апеляційну скаргу подали ПАТ ««Українська охоронно-страхова компанія» які просили його змінити. Посилаючись на те, що вимоги ст. 625 ЦК України не поширюються на правовідносини, що виникають із відшкодування збитків та шкоди, просили відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат. Крім того, зазначили, що судом невірно вирахувано пеню за весь час прострочення страхового платежу у розмірі 4190 грн. 34 коп., просили стягнути пеню у розмірі 2440 грн. 42 коп.

Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2014 року стягнуто судові витрати на користь ОСОБА_2 з ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» - 474 грн. 88 коп.; з ОСОБА_1 - 3141 грн. 91 коп.

На додаткове рішення суду подав апеляційну скаргу ОСОБА_2, який просив його змінити та стягнути з ОСОБА_1 1328 грн. 40 коп., які позивач сплатив за висновок експертного автотоварознавчого дослідження №11304/14-54 від 28 серпня 2014 року. В обґрунтування апеляції зазначав, що ці судові витрати документально підтверджені квитанцією, копію якої він не міг надати у судове засідання з поважних причин.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, апеляційна скарга АТ ««Українська охоронно-страхова компанія» підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 - до повного задоволення.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд в тому числі вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 8 грудня 2013 року у м. Вишгороді Київської області сталася ДТП з вини відповідача ОСОБА_1, який, керуючи автомобілем «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_1, не врахував дорожню обстановку та виїхав на зустрічну смугу руху та допустивши зіткнення з належним позивачу ОСОБА_2 автомобілем «Опель» д.н.з. НОМЕР_2 під його керуванням та автомобілем «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_4

Вина відповідача у порушенні ПДР України стверджується постановою Вишгородського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року.

Ці обставини сторонами визнаються.

В результаті ДТП автомобіль «Опель» отримав механічні пошкодження.

Зокрема, згідно з висновком № 8-14 від 14 лютого 2014 року розмір матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 як власнику автомобіля «Опель» внаслідок його пошкодження, становить 106696 грн. 96 коп.; встановлено про економічну недоцільність відновлення цього автомобіля, оскільки вартість відновлювального ремонту цього автомобіля складає 204707 грн. 18 коп., а його ринкова вартість на дату ДТП складала 106696 грн. 96 коп. ( а.с. 14-56).

Відповідно до висновку № 11304/14-54 від 27 серпня 2014 року вартість матеріального збитку, завданого ОСОБА_2 як власнику автомобіля «Опель» внаслідок його пошкодження, в цінах на момент проведення дослідження становить 164892 грн. 75 коп.; вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу деталей складає 381025 грн. 76 коп.; ринкова вартість пошкодженого автомобіля «Опель» в цінах на момент дослідження складає 48445 грн. 68 коп. ( а.с.156-161, т.1)

На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована АТ ««Українська охоронно-страхова компанія» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу № АС/83007508 від 26 вересня 2013 року ( а.с.190, т.1).

Виконуючи свої обов'язки страховика, АТ ««Українська охоронно-страхова компанія», за заявою ОСОБА_2 від 6 лютого 2014 року виплатили останньому у період з 30 липня 2014 року по 5 серпня 2014 року страхове відшкодування у розмірі 50000 грн. ( а.с.225 - 229, т.1).

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив із того, що ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» як страховик виконав свої обов'язки та виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі, передбаченому ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а відтак невідшкодований матеріальний збиток має відшкодувати ОСОБА_1 як винуватець ДТП.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, з огляду на таке.

Відповідно до п.8.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерстра юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року (зареєстрована в МЮ України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395), вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження, якщо вартість відновлювального ремонту автомобіля не менша за його ринкову вартість.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно із звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля «Опель вектра» становить 381025 грн. 76 коп. і перевищує його ринкову вартість до ДТП, що становить 164892 грн. 75 коп., то за змістом указаних вище положень законодавства належний позивачу автомобіль вважається фізично знищеним, бо його ремонт є економічно необґрунтованим, а відтак вартість матеріального збитку відповідає його вартості до ДТП - 164892 грн. 75 коп.

Відповідно ч.1 ст.22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відпові¬дальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо цивільно-правова відповідальність цієї особи за¬страхована, шкода, пов'язана з пошкодженням транспортного засобу, в межах ліміту відповідальності відшкодову¬ється страховиком.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 4 червня 2014 року при розгляді справи № 6-49 цс 14, предметом якої був спір про відшкодування майнової шкоди, завданої ДТП. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку.

Шкода, пов'язана із фізичним знищенням транспортного засобу, відшкодовується страховиком відповідно до приписів ч.2 ст.30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якої, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже має місце законодавче обмеження розміру страхової виплати яка включає як різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП (164892 грн.75 коп. - 48445 грн. 68 коп. = 116 384 грн. 07 коп.).

Оскільки страховик виплатив 50000 грн. потерпілому ОСОБА_2, залишок невідшкодованої шкоди, спричиненої йому як власнику автомобіля «Опель» внаслідок його пошкодження, складає 66447 грн. 07 коп. (116 384 грн. 07 коп. - 50000 грн. ), які відповідач ОСОБА_1, як особа, винна в ДТП, повинна виплатити ОСОБА_2

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року, постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Оскільки вартість ліквідних залишків автомобіля «Опель» у сумі 48445 грн. не стягуються на користь потерпілого, тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про вирішення питання про передачу йому майна, яке не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, не ґрунтуються на законі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1. про те, що матеріали справи не містять доказів спричинення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень внаслідок ДТП колегія суддів не бере до уваги, оскільки на а.с. 61 т.1 міститься довідка травмпункту Вишгородської центральної лікарні № 8165, яка містить інформацію про те, що ОСОБА_3 зверталась 9 грудня 2013 року в травмпункт у зв»язку з ДТП і їй встановлено діагноз - забій грудної клітини зліва, у зв»язку з чим проведено діагностичні маніпуляції та встановлено лікування. Оскільки ОСОБА_1 не спростував наданий позивачем доказ, колегія суддів вважає ці доводи його апеляційної скарги безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про не доведення розміру моральної шкоди колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд, частково задовольняючи позовні вимоги у розмірі 1000 грн. на кожного позивача, врахував глибину душевних страждань позивача ОСОБА_2 внаслідок ушкодження його майна та позивача ОСОБА_5 внаслідок ушкодження її здоров»я.

Таким чином, у частині вирішення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, в частині стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг висновки суду не спростовують, а тому зазначену частину рішення відповідно до вимог ст.308 ЦПК України слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» в частині оспорювання законностіь та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині розміру пені, нарахованого за несвоєчасну сплату стархового відшкодування, заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до п.п.36.2., 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик протягом 15 днів з дня узгодження з ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов»язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної) виплати та виплатити його. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Як видно із матеріалів справи, 6 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернувся до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування, на підставі якої АТ ««Українська охоронно-страхова компанія» виплатили останньому у період з 30 липня 2014 року по 5 серпня 2014 року страхове відшкодування у розмірі 50000 грн. ( а.с.225 - 229, т.1).

Виходячи із зазначених матеріалів справи та вимог закону, тому пеня за затримку виплати страхового відшкодування мала бути розрахована за період з 7 травня 2014 року по 5 серпня 2014 року і повинна складати 2440 грн. 42 коп. відповідно до розрахунку ( а.с.271).

Висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення пені у розмірі 4190 грн. 34 коп. не вмотивований у рішенні суду першої інстанції всупереч вимогам ст.ст. 213-214 ЦПК України, суперечить матеріалам справи та вимогам п.п.36.2., 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", тому рішення суду слід змінити в частині розміру стягненої пені за час прострочення страхового платежу.

Що стосується доводів апеляційної скарги ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» в частині безпідставного застосування судом вимог ст. 625 ЦК України до відповідальності страхової компанії, колегія суддів вважає їх такими, що не ґрунтуються на положеннях ст. 992 ЦК України про те, що у разі несплати страховиком страхувальникові або інші особі страхової виплати страховик зобов»язаний сплатити неустойку у розмірі, встановленому договором або законом. Про це ж зазначено й у п.4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", згідно з яким положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика ( ст. 992 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що при ухваленні судом основного та додаткового рішення не були враховані понесені ним документально підтверджені судові витрати на проведення автотоварознавчого дослідження № 11304/14-54 від 28 серпня 2014 року у розмірі 1328 грн. 40 коп. колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, оскільки копія квитанції на зазначену суму міститься в матеріалах справи ( а.с.13, т.2), тому на підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 303, 307-309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року змінити в частині розміру стягненої пені за час прострочення платежу, виклавши абзац другий рішення у такій редакції: «Стягнути з приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 пеню за час прострочення платежу у розмірі 2 440 грн. 42 коп.»

В решті рішення Вишгородського районного суду Київської області від 29 жовтня 2014 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Змінити додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 24 листопада 2014 року, доповнивши його абзацом такого змісту: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на проведення автотоварознавчого дослідження № 11304/14-54 від 28 серпня 2014 року у розмірі 1328 грн. 40 коп.»

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: