Ухвала суду № 42647917, 05.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року Справа № 876/10870/13

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

судді-доповідача Богаченка С.І.,

суддів Старунського Д.М., Рибачука А.І.

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Світовир» до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

25 лютого 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Світовир» звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Державної податкової служби в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 12 грудня 2012 року за №0004262320 на суму 71271,01грн. (в тому числі основний платіж 52550,60грн. та 18720,41грн. штрафні санкції) і №0004272320 на суму 70898,75грн. (в тому числі основний платіж 61455,13грн. та 9443,62грн. штрафні санкції).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року адміністративний позов задоволений повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м.Львова Державної податкової служби від 12 грудня 2012 року №0004262320 та №0004272320.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Личаківському районі м.Львова подала апеляційну скаргу на неї, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт по справі зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з неправильним та неповним дослідженням доказів і встановленням обставин у справі та неправильним застосуванням норм матеріального права, є незаконною та необґрунтованою та підлягає скасуванню.

Також, апелянт по справі зазначив, що під час перевірки позивачем по справі не доведено факт отримання послуг від ТОВ «БК АРС», дана операція була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток по удаваному придбанню послуг. А також, несплачений Товариством з обмеженою відповідальністю «Світовир» податок на додану вартість внаслідок неправомірного формування податкового кредиту та податок на прибуток внаслідок неправомірного формування валових витрат, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань від осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю не поступало, а тому колегія суддів, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції було встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що працівниками Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Світовир» з питань взаємовідносин та взаєморозрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю «БК АРС» за вересень 2011року та Приватним підприємством «Екоенергобуд» за липень, серпень, жовтень 2010 року.

20 листопада 2012 року відповідачем по справі, за результатами перевірки, було складено акт перевірки №357/22-40/32053692. В даному акті було зазначено, що позивач по справі порушив: пп.138.1.1 п138.1 ст.138 Податкового кодексу України, а саме завищено витрати за ІІІ квартал 2011 року на суму 111654,99грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 23680,65грн.; пп.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, а саме завищено податковий кредит на загальну суму податку на додану вартість 22331,01грн.; пп.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме завищено валові витрати на загальну суму 151097,91грн., що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 37774,48грн.; пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено податковий кредит на загальну суму податку на додану вартість 30219,59грн.

12 грудня 2012 року на підставі акта перевірки відповідачем по справі були прийняті податкові повідомлення-рішення №0004262320 і №0004272320.

Також, судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Світовир» придбавало товари, роботи і послуги у Товариства з обмеженою відповідальністю «БК АРС» у вересні 2011року та у Приватного підприємства «Екоенергобуд» в липні, серпні, жовтні 2010 року. Зокрема між позивачем по справі та ТОВ «БК АРС» було укладено договори: №0109/3 від 01 вересня 2011 року; №2109/3 від 21 вересня 2011 року; 2308/1 від 23 серпня 2011 року; №1909/2 від 19 вересня 2011 року; №0209/2 від 02 вересня 2011 року; №0808/3 від 08 серпня 2011 року; №0109/4 від 01 вересня 2011 року; №1309/2 від 13 вересня 2011 року. А також, між позивачем і Приватним підприємством «Екоенергобуд» було укладено договори: №011010/2 від 01 жовтня 2010 року; №051010/1 від 05 жовтня 2010 року; №051010/1 від 05 жовтня 2010 року; №041010/1 від 04 жовтня 2010 року. Виконання даних договорів підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними і зафіксовано в акті перевірки відповідача.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно із пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам. У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно із ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновку задовольняючи позовні вимоги, так як позивачем по справі надано первинні документи, які підтверджують реальність настання господарських операцій, натомість відповідачем по справі не доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.160, ст.ст. 195, ст. 197, ч.1 п.1 ст. 199, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25 липня 2013 року по справі №813/1450/13-а - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом 20 днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя С.І. Богаченко

Суддя Д.М. Старунський

Суддя А.І. Рибачук