Рішення № 42646047, 04.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/143/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2015 Справа № 5006/6/95/2012-908/3658/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" (юридична адреса: 84201 Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 108/21; поштова адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Соціалістична, 35/38)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" (юридична адреса: 83007 м. Донецьк, Путилівська роща, 16а; поштова адреса: 83009 м. Донецьк, пр. Партизанський, 1)

про стягнення 26 190 грн. 54 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: Романенко О.М., дов. № 28 від 24.08.2014р.

від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕТС" звернулося до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" про стягнення 19 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 268 грн. 58 коп. пені, 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних, 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків.

В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" звернулося до господарського суду Донецької області з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" про визнання договору поставки № 320 від 01.12.2011 р. недійсним.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 25.10.2012 р. зустрічну позовну заяву про визнання договору поставки повернуто без розгляду.

05.11.2012 р. на адресу господарського суду Донецької області надійшла апеляційна скарга на ухвалу господарського суду Донецької області від 25.10.2012 р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.11.2012 р. провадження у справі зупинено до вирішення Донецьким апеляційним господарським судом апеляційної скарги.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.11.2012 р. апеляційну скаргу ТОВ "Донбас Імекс" на ухвалу господарського суду Донецької області від 25.10.2012 р. повернуто заявнику, а справу - господарському суду Донецької області.

В подальшому ТОВ "Донбас-Імекс" здійснювало оскарження ухвали Донецького апеляційного господарського суду до Вищого господарського суду України. Однак, касаційні скарги повернуті без розгляду.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України № 08-03-08/332 від 29.09.2014 р. матеріали справи № 5006/6/95/2012 надіслано до господарського суду Донецької області.

Господарським судом Донецької області розгляд справи № 5006/6/95/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" про стягнення 19 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 268 грн. 58 коп. пені, 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних, 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків, на підставі договору поставки № 320 від 01.12.2011 р. не закінчено.

Розпорядженням голови Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" визначено, що розгляд справ, зокрема, підсудних господарському суду Донецької області здійснюється господарським судом Запорізької області.

29.09.2014 р. до господарського суду Запорізької області Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТС" подано документи та матеріали у справі № 5006/6/95/2012 для розгляду судом за наданими документами і матеріалами позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" про стягнення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" 19 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 268 грн. 58 коп. пені, 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних, 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р., автоматичним розподілом справ між суддями від 29.09.2014 р., справу № 5006/6/95/2012-908/3658/14 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 р. у справі № 5006/6/95/2012-908/3658/14 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" та додані до неї документи повернуті позивачу без розгляду.

Позивач, не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою про скасування ухвали господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 р. у справі № 5006/6/95/2012-908/3658/14 та направлення справи для розгляду по суті до господарського суду Запорізької області.

Постановою Харківського апеляційного господарського від 17.11.2014 р. апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" задоволено. Ухвалу господарського суду Запорізької області від 30.09.2014 р. у справі № 5006/6/95/2012-908/3658/14 скасовано. Справу направлено до господарського суду Запорізької області.

10.12.2014 р. справа № 5006/6/95/2012-908/3658/14, у зв'язку з закінченням апеляційного провадження надійшла до господарського суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 12.12.2014 р. справу № 5006/6/95/2012-908/3658/14 прийнято до розгляду суддею Дроздовою С.С., присвоєно справі номер провадження № 27/143/14 та призначено судове засідання на 19.01.2015 р.

Ухвалою суду від 19.01.2015р. розгляд справи відкладався на 04.02.2015р., у зв'язку з неявкою у судове засідання уповноважених представників сторін.

04.02.2015р. головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 04.02.2015р. представник позивача підтримав позовні вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 19 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 268 грн. 58 коп. пені, 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних, 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків.

Відповідач у судові засідання, відкриті 19.01.2015р. та 04.02.2015р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позивачем надано копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.02.2015р., відповідно до якого місцем знаходження відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" є: 83009 м. Донецьк, пр. Партизанський, 1.

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 19.01.2015р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 04.02.2015р. надіслано на адресу відповідача: 83009 м. Донецьк, пр. Партизанський, 1, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві" - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. "Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс", згідно статті 28 ГПК України.

Згідно Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014р. № 01-062052/14, якщо відповідну ухвалу господарським судом надіслано поштою за місцезнаходженням учасника судового процесу" зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. При цьому, слід мати на увазі, що згідно із статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.

2) У разі, коли учасник судового процесу не значиться у згаданому

реєстрі, - якщо названу ухвалу господарським судом надіслано поштою за адресою, яку зазначено в заяві (скарзі), або за місцем проживання фізичної особи, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи (коли заяву пов'язано з його діяльністю).

3) Якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв'язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, то суд не

вчиняє дій, зазначених у підпунктах 1 і 2 нього пункту, У такому разі, а також у випадках, коли поштові відправлення учасникам судового процесу все ж було надіслано, але їх повернуто підприємством зв'язку через неможливість вручення" суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, - які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого суду, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи", що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо).

4) За неможливості здійсни їй повідомлення учасника судового процесу і в такий спосіб - інформація про час ї місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вичиняється його підпис.

Якщо господарським судом вжито відповідних заходів щодо повідомлення учасника судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого судового рішення з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 104 або пункт 2 частини другої статті 11110 ГПК України.

Ухвалу суду про порушення провадження у справі від 12.12.2014р., було розміщено на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень.

Інформація про відкладення розгляду справи на 04.02.2015р. була розміщена на сторінці господарського суду Запорізької області (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy).

Крім того, працівники суду телефонували відповідачу за номерами телефонів №№ 062-207-48-38, 062-263-13-86, які знайдені в матеріалах справи та телефонограма не була прийнята, у зв'язку з тим, що дані номери телефони є неіснуючими.

Тобто, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Згідно з ст. 20 ГК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України).

Підприємницька діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Господарським судом встановлено, що 01.12.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕТС" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" (покупець) укладено договір поставки № 320.

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, в асортименті, кількості та за ціною, зазначеними у Специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно пункту 3.2 договору порядок розрахунків за товар визначається в специфікаціях.

На виконання умов договору позивачем передано відповідачу товар за наступними видатковими накладними: № Е-00002433 від 01.12.2011р. та № Е-00002553 від 09.12.2011р.

Всього на загальну суму 62 500 грн. 00 коп.

Згідно специфікації № 1 від 29.11.2011р., відповідно до видаткової накладної № Е-00002433 від 01.12.2011р., позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято шість шин R22.5 385/65 160К158L SР244 (Dunlop) на загальну суму 32 100 грн. 00 коп. для сплати яких відповідачу було виставлено рахунок-фактуру № Е-904496 від 29.11.2011р. на суму 32 100 грн. 00 коп.

Специфікацією № 1 від 29.11.2011р. та специфікацією № 2 від 09.12.2011р. передбачено відстрочення оплати на 21 календарний день з моменту підписання специфікації.

Таким чином, граничним строком оплати товару, поставленого за видатковою накладною № Е-00002433 від 01.12.2011р. є - 20.12.2011р., за видатковою накладною № Е-00002553 від 09.12.2011р. - 30.12.2011р.

Згідно специфікації № 2 від 09.12.2011р., відповідно до видаткової накладної № Е-00002553 від 09.12.2011р., позивачем було поставлено, а відповідачем відповідно прийнято дві шини R22.5 295/80 152/148М SР344 (Dunlop) по ціні 4 166 грн. 66 коп. без ПДВ та чотири шини R22.5 295/80 152/148М SР344 (Dunlop) по ціні на суму 4 250 грн. 00 коп. без ПДВ, а всього на суму з ПДВ 30 400 грн. 00 коп. для сплати яких відповідачу було виставлено рахунок-фактуру № Е-904557 від 09.12.2011р. на суму 30 400 грн. 00 коп.

В рахунок оплати згідно рахунку № Е-904496 здійснено наступні оплати: 5 000 грн.

00 коп. - платіжне доручення № 242 від 29.11.2011р. (банківська виписка за 29.11.2011р.); 5 000 грн. 00 коп. - платіжне доручення № 253 від 30.11.2011р. (банківська виписка за 30.11.2011р.); 500 грн. 00 коп. - платіжне доручення № 284 від 13.12.2011р. (банківська виписка за 13.12.2011р.); 3 000 грн. 00 коп. - платіжне доручення № 349 від 29.12.2011р. (банківська виписка за 29.12.2011р.).

Всього за видатковою накладною № Е-00002433 від 01.12.2011р. здійснено оплату на загальну суму 13 500 грн. 00 коп.

За видатковою накладною № Е-00002553 від 09.12.2011р. здійснено оплату на загальну суму 30 000 грн. 00 коп. за платіжним дорученням № 554 від 02.03.2012р. (банківська виписка за 02.03.2012р.) з простроченням 64 днів. Заборгованість складає 400 грн. 00 коп. (кількість днів прострочення за період з 03.03.2012р. по 19.09.2012р.

складає 264).

Загальна сума основного боргу за договором складає 19 000 грн. 00 коп.

Отже, зобов'язання з оплати переданого товару виконані відповідачем лише частково та з порушенням строків, в результаті чого сума основного боргу відповідача перед позивачем складає 19 000 грн. 00 коп.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (із змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014р. N 2) суд зазначив, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад, .... за змістом статті 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та статті 14 ' Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою для виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" 19 000 грн. 00 коп. основного боргу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних, 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень чинного законодавства захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів передбачених законодавством.

До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться 3 % річних та втрати від інфляції.

Зокрема, згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до розрахунку сума інфляційних збитків по видатковій накладній № Е-00002433 складає 130 грн. 50 коп. за січень, лютий, березень 2012 року щодо прострочення платежів за отриманий товар; по видатковій накладній № Е-00002553 складає 122 грн. 92 коп. за січень, лютий, березень 2012 року щодо прострочення платежів за отриманий товар. Всього загальна сума інфляційних збитків складає 253 грн. 42 коп.

Відповідно до розрахунку сума 24 % річних складає: 3 359 грн. 95 коп. 24% річних щодо прострочення платежів в період з 21.12.2011р. по 19.09.2012р. за отриманий товар по видатковій накладній № Е-00002433; 1 308 грн. 59 коп. 24% річних щодо прострочення платежів в період з 31.12.2011р. по 19.09.2012р. за отриманий товар по видатковій накладній № Е-00002553. Всього загальна сума 24 % річних складає 4 668 грн. 54 коп.

Перевіривши розрахунок 24 % річних та інфляційних збитків, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних та 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 268 грн. 58 коп. пені.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.3 договору у разі порушення покупцем строку оплати вартості товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені.

За прострочення грошового зобов'язання сума пені складає: 1 437 грн. 92 коп. пеня щодо прострочення платежів в період з 21.12.2011р. по 21.06.2012р. за отриманий товар по видатковій накладній № Е-00002433; 830 грн. 86 коп. пеня щодо прострочення платежів в період з 31.12.2011р. по 30.06.2012р. за отриманий товар по видатковій накладній № Е-00002553. Всього 2 268 грн. 58 коп.

Нарахування позивачем пені, у зв'язку з порушенням умов договору № 320 від 01.12.2011р. у розмірі 2 268 грн. 58 коп. не суперечить нормам діючого законодавства України, тому задовольняється судом.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

За таких обставин, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" 19 000 грн. 00 коп. основного боргу, 2 268 грн. 58 коп. пені, 4 668 грн. 54 коп. 24 % річних, 253 грн. 42 коп. інфляційних збитків.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

На підставі статті 85 ГПК України - 04.02.2015року прийнято рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 83,84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС", Донецька область, м. Дружківка до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс", м. Донецьк задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбас-Імекс" (юридична адреса: 83007 м. Донецьк, Путилівська роща, 16а; поштова адреса: 83009 м. Донецьк, пр. Партизанський, 1, ідентифікаційний код юридичної особи 37135271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕТС" (юридична адреса: 84201 Донецька область, м. Дружківка, вул. Енгельса, 108/21; поштова адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Соціалістична, 35/38, ідентифікаційний код юридичної особи 24308872) 19 000 (дев'ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн. 58 коп. пені, 4 668 (чотири тисячі шістсот шістдесят вісім) грн. 54 коп. 24 % річних, 253 (двісті п'ятдесят три) грн. 42 коп. інфляційних збитків, 1 609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 09.02.2015р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.