Постанова № 42645826, 02.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 лютого 2015 року №826/15857/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна»

до

державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 №0002782201 та від 03.07.2014 №0002772201,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 №0002782201 та від 03.07.2014 №0002772201.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 16.06.2014 №41/26-53-22-01-21-37935318 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика», необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.07.2014 №0002782201 та від 03.07.2014 №0002772201. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 16.06.2014 №41/26-53-22-01-21-37935318 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 №0002782201 та від 03.07.2014 №0002772201 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Справу №826/15857/14 розглянуто в письмовому провадженні згідно із приписами частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика» за період з 19.10.2011 по 28.03.2014.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна»:

- пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у розмірі 108 333,00 грн.;

- пункту 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 102 917,00 грн..

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 16.06.2014 №41/26-53-22-01-21-37935318 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 03.07.2014 №0002782201, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 128 646,00 грн. у тому числі: 102 917,00 грн. – основний платіж, 25 729,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

від 03.07.2014 №0002772201, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 135 416,00 грн. у тому числі: 108 333,00 грн. – основний платіж, 27 083,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 16.06.2014 №41/26-53-22-01-21-37935318 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика» за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439.

Як вбачається з матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна» (відправник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика» (перевізник) укладено типові договори перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439, відповідно до яких перевізник зобов’язується доставляти автомобільним транспортом довірений йому замовником вантаж з пункту відправлення до пункту призначення і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі, а замовник зобов’язується сплачувати за перевезення вантажну плату.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарської операції позивачем надано суду копії: договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439; рахунків на оплату від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439; актів надання послуг від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439; податкових накладних від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439; платіжних доручень за відповідні періоди; товарно-транспортних накладних від 01.07.2013, від 02.07.2013, від 10.07.2013, від 11.07.2013, від 12.07.2013, від 16.07.2013, від 17.07.2013, від 23.07.2013, від 25.07.2013, від 26.07.2013, від 30.07.2013, 31.07.2013.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика» вказано на акт державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 26.09.2013 №1313/26-55-22-01/38705720 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання товариства з обмеженою відповідальністю «Транслогистика» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 26.06.2013 по 31.08.2013», відповідно до якого товариство відсутнє за своїм місцезнаходженням, створене з метою мінімалізації податкового навантаження третіх осіб через штучне формування останніми валових витрат та податкового кредиту, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

Аналізуючи доводи сторін та перевіряючи первинні документи на предмет підтвердження руху активів в процесі здійснення господарської операції, суд наголошує на наступному.

Згідно договорів від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439, перевезення вантажу виконується перевізником на підставі заявок від відправника; на підставі заявок оформляються рахунки, в яких фіксується вартість послуги; вантаж від відправника приймається на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних документів.

Разом з тим, товариство з обмеженою відповідальністю «Пейпа трейд Україна» не надало суду жодної із заявок.

Також, суд звертає увагу, що позивачем не обґрунтовано доцільності укладання з товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика» трьох однакових договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом (від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439) з інтервалом один день.

Окрім того, необхідно звернути увагу, що договори були укладені 30.07.2013 та 31.07.2013, а товарно-транспортні накладні від 01.07.2013, від 02.07.2013, від 10.07.2013, від 11.07.2013, від 12.07.2013, від 16.07.2013, від 17.07.2013, від 23.07.2013, від 25.07.2013, від 26.07.2013, тобто товарно-транспортні накладні були видані раніше ніж укладені договори перевезення.

З рахунків на оплату від 30.07.2013 №412, від 31.07.2013 №438, від 31.07.2013 №439 вбачається, що послуги транспортного перевезення вантажу коштували 220 000,00 грн., 214 000,00 грн., 216 000,00 грн. Зазначені суми покладено в дані податкового обліку позивача.

При цьому, згідно платіжних доручень позивач сплатив за транспортні послуги суми у розмірі 15 400,00 грн., 14 980,00 грн., 15 120,00 грн..

Слід зазначити, що заявлена позивачем вартість послуг із транспортного перевезення перевищує вартість товару, що перевозився.

Отже позивачем не доведено суду економічної та ділової доцільності господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю «Транслогистика».

Враховуючи відсутність доведеної позивачем наявності ділової мети та економічної доцільності здійснених правочинів, відсутність обґрунтування вартості послуг, руху активів в процесі здійснення господарських взаємовідносин, суд погоджується і доводами контролюючого органу та вважає їх доведеними щодо створення позивачем уявності господарських операцій з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а відтак порушення фіскальних інтересів держави.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про правомірність винесених відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03.07.2014 №0002782201 та від 03.07.2014 №0002772201, а тому позовні вимоги про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.

Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно із приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору у розмірі 487,20 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 4384,80 грн. (4872,00 грн. – 487,20 грн.).

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути із товариства з обмеженою відповідальності «Пейпа трейд Україна» (02090, місто Київ, вулиця Сосюри, 7, код ЄДРПОУ 37935318) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 4384 (чотири тисячі триста вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.