Ухвала суду № 42645494, 17.12.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. Київ К/9991/19183/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Іванов К.Ю.,

за участю:

представника позивача - Ковширіна М.М.,

представника відповідача-1 - Гави О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року

у справі № 2-а-811/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД»

до 1. Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва,

2. Головного управління Державного казначейства України у Миколаївській області

про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними та скасування рішення, відшкодування бюджетної заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва (далі - відповідач-1), Головного управління Державного казначейства України у Миколаївській області (відповідач-2) про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002840700/0 від 08 лютого 2010 року повністю; визнання протиправною бездіяльності ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва (в частині ненадання відповідного висновку) та ГУ ДКУ у Миколаївській області (в частині неперерахування коштві на підставі отриманих висновків) по бюджетному відшкодуванню ТОВ «Артіль ЛТД» податку на додану вартість за листопад 2009 року; стягнення (відшкодування) із державного бюджету на користь ТОВ «Артіль ЛТД» бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за листопад 2009 року у сумі 1081327,00 грн. (в редакції заяви про зміну позовних вимог від 20 травня 2010 року за вих. № 138).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року позов було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва та ГУ ДКУ у Миколаївській області по бюджетному відшкодуванню ТОВ «Артіль ЛТД» податку на додану вартість за листопад 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Артіль ЛТД» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за листопад 2009 року у сумі 1081327,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002840700/0 від 08 лютого 2010 року про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 5247,00 грн. Стягнуто (відшкодовано) із державного бюджету на користь ТОВ «Артіль ЛТД» бюджетну заборгованість з податку на додану вартість за листопад 2009 року у сумі 1081327,00 грн. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача-1, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ТОВ «Артіль ЛТД» подало до ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2009 року, у якій товариство звітувало з наступними показниками: усього податкових зобов'язань 263928,00 грн. (рядок 9), усього податкового кредиту - 662900,00 грн. (рядок 17), різниця між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту склала від'ємне значення - 398972,00 грн. (рядок 18.2), залишок від'ємного значення попереднього звітного періоду - 1086574,00 грн. (рядок 23). У рядку 25 податкової декларації позивач вказав суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню 1086574,00 грн., в тому числі на рахунок платника у банку - 1086574,00 грн. (рядок 25.1). Разом з декларацією позивачем був поданий розрахунок суми бюджетного відшкодування, заява про повернення суми бюджетного відшкодування, а також довідка щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, згідно якої сума, фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, становить 6735313,00 грн.

ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва провела позапланову виїзну перевірку ТОВ «Артіль ЛТД» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з 01 жовтня 2009 року по 30 жовтня 2009 року, за результатами якої був складений акт №148/07-000/13857386 від 02 лютого 2010 року.

За висновками акту перевірки було підтверджене відображене ТОВ «Артіль ЛТД» у податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року бюджетне відшкодування у сумі 1023491,00 грн. При цьому, було вказано, що за результатами перевірки неможливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року на суму 57836,00 грн., що пов'язано з відсутністю відповідей по постачальниках товарів (робіт, послуг) на дату підписання акту перевірки. Крім іншого, у акті перевірки було вказано, що позивачем були порушені вимоги підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2009 року на 5247,00 грн., у зв'язку з тим, що ТОВ «Артіль ЛТД» неправомірно включило до складу податкового кредиту жовтня 2009 року податок на додану вартість на загальну суму 5247,00 грн. за податковими накладними, отриманими від ТОВ «Марін-Транс», ТОВ «Ранг» та ПП «Трейдангара», який був неповністю оплачений до бюджету, а саме: по ТОВ «Марін-Транс» недоплачено податок на додану вартість у сумі 1581,61 грн., по ТОВ «Ранг» - у сумі 748,50 грн., по ПП «Трейдангара» - у сумі 2916,89 грн.

08 лютого 2010 року ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002840700/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ТОВ «Артіль ЛТД» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за листопад 2009 року на 5247,00 грн.

Судами було встановлено, що ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва були подалі до ГУ ДКУ у Миколаївській області висновки про підтвердження суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість ТОВ «Артіль ЛТД», а саме: № 27 від 05 лютого 2010 року на суму 1023491,00 грн., № 58 від 22 березня 2010 року - на суму 5123,00 грн., №76 від 01 квітня 2010 року на суму 18058,00 грн., проте вказані суми позивачу відшкодовані не були.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що: обов'язок, покладений на орган державної податкової служби та орган державного казначейства підпунктами 7.7.5, 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не був виконаний відповідачами; перевіркою не було встановлено будь-яких порушень стосовно рядка 3 додатку 3 «Розрахунок суми бюджетного відшкодування» до декларації з податку на додану вартість за листопад 2009 року, який товариством було визначено у розмірі 1086574,00 грн., з урахуванням того, що сума податку на додану вартість, фактично сплачена позивачем постачальникам у попередніх податкових періодах, склала 6735313,00 грн. (з яких у жовтні 2009 року - 1356203,00 грн.). Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд виходив з того, що податок на додану вартість у сумі 5247,00 грн. не був сплачений позивачем до державного бюджету.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що: закріплене у підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» правило не пов'язує виникнення права на податковий кредит виключно зі сплатою отримувачем товарів (послуг) сум податку постачальникам таких товарів (послуг) шляхом перерахування (списання) відповідних коштів з банківського рахунку, коли факт придбання таких товарів (послуг) підтверджено виданою їх постачальником податковою накладною; законодавець не ставить відшкодування податку на додану вартість у залежність від проведення податковими органами зустрічних перевірок; з урахуванням відсутності заперечень податкового органу щодо правильності здійсненого позивачем розрахунку бюджетного відшкодування за листопад 2009 року, а також щодо суми податку на додану вартість, фактично сплаченої позивачем у попередніх податкових періодах, податок на додану вартість, задекларований товариством до бюджетного відшкодування у листопаді 2009 року, підлягає стягненню з державного бюджету.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закріплене у зазначеній нормі правило не пов'язує виникнення права на податковий кредит виключно зі сплатою отримувачем товарів (послуг) сум податку постачальникам таких товарів (послуг) шляхом перерахування (списання) відповідних коштів з банківського рахунку, коли факт придбання таких товарів (послуг) підтверджено виданою їх постачальником податковою накладною.

Абзацом 1 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що сума податку, яка підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Наведена норма обмежує право на бюджетне відшкодування податку на додану вартість лише сумами податку, які фактично сплачені отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах їх постачальникам (у разі перевищення сум податкового кредиту над сумами податкових зобов'язань відповідного звітного податкового періоду). При цьому, буквальне тлумачення цієї норми дає підстави вважати, що вимога законодавця щодо фактичної оплати податку на додану вартість не встановлює конкретного способу такої оплати (шляхом перерахування з банківського рахунку, готівкою або у інший допустимий законодавством спосіб), а також не встановлює обов'язкового зв'язку з конкретною господарською операцією.

Як вбачається з матеріалів справи, сума податку на додану вартість, фактично сплачена позивачем як отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг) у попередніх податкових періодах, склала 6735313,00 грн., що підтверджується довідкою щодо залишку суми від'ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (арк. справи 26).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що включення позивачем до складу податкового кредиту жовтня 2009 року податку на додану вартість (виходячи з дати отримання податкової накладної) та заявлення платником податку на додану вартість до бюджетного відшкодування листопада 2009 року фактично сплачених у попередніх податкових періодах сум податку на додану вартість (без прив'язки до конкретної господарської операції), відповідає вимогам підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення № 0002840700/0 від 08 лютого 2010 року.

Виходячи з положень підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (робіт та послуг).

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім іншого, Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта оподаткування у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

За приписами підпункту 7.7.4 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому, платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно з положеннями підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу (підпункт 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Обов'язок, встановлений підпунктом 7.7.6 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), не був виконаний ГУ ДКУ у Миколаївській області, чим порушені права позивача.

З огляду на те, що позивач правомірно сформував суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за листопад 2009 року, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України 1081327,00 грн.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна