Ухвала суду № 42645429, 03.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року м. Київ К/800/61985/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Суддя-доповідач:Вербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010»

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 р.

у справі № 826/15708/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010» (далі - позивач, ТОВ «Енергозберігаючі технології 2010») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 р. постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ «Енергозберігаючі технології 2010», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 р. скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Печерському районі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті взаємовідносин з контрагентом ПВКФ «Проксин» в липні, серпні та жовтні 2011 року, ПП «Хімінвест 2012» в листопаді та грудні 2011 року, за результатами якої складено акт від 23.05.2013 року № 498/22-3/37100186.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем: п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень, серпень і жовтень 2011 року на загальну суму 568 374, 00 грн., в тому числі за липень 2011 року на 167 417, 00 грн., за серпень 2011 року на 254 710,00 грн., за жовтень 2011 року на 146 247, 00 грн.; п. 1 і п. 5 ст. 203, п. 1 і п. 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з ПВКФ «Проксин».

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0008642203 від 17.06.2013 року, яким позивачу збільшено на 710 468, 00 грн. суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі на 568 374,00 грн. за основним платежем, та на 142 094,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як замовником, та ПВКФ «Проксин», як підрядником, укладено договір за № 05/23 від 23 травня 2011 року, відповідно до умов якого підрядник зобов'язується виконати за завданнями замовника ряд робіт.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору позивачем надано: додаткові угоди до договору від 23.05.2011 року №05/23, кошториси на замовлення роботи, акт виконаних робіт за липень, серпень і жовтень 2011 року, на загальну суму 3410242, 82 грн., податкові накладні, виписки по рахунку позивача за серпень-листопад 2011 року.

Проте, як встановлено судами: кошториси на замовлення роботи не містять місця їх складання, даних осіб відповідальних за їх складання та підписання, крім того, вони не містять переліку витрат на матеріальні та трудові ресурси, що необхідні для виконання відповідних робіт; акти виконаних робіт не містять місця їх складання; в податкових накладних зазначено неправильні реквізити договору, на підставі якого їх видано; суми перерахованих коштів, відповідно до банківських виписок є меншими від зазначених в актах та податкових накладних.

Крім того, належним чином складеними первинними документи не підтверджено використання в межах своєї господарської діяльності зазначених робіт.

А відтак, не вбачається підстав вважати, що між позивачем та ПВКФ «Проксин» реально здійснені та фактично виконані господарські операції, які підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Таким чином, саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, щодо необґрунтованості заявлених позивачем вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає відхиленню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р. та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергозберігаючі технології 2010» відхилити.

2.Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2014 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов