Ухвала суду № 42643929, 29.01.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №580/1553/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Гура А. О.Номер провадження 22-ц/788/255/15 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 27

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Маслова В. О. , Собини О. І.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 17 грудня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення банківського вкладу та нарахованих на нього відсотків, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 17 грудня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_3.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 внесок за договором банківського вкладу № SAMDN80000738736831 «Стандарт» від 22 жовтня 2013 року в сумі 10781 доларів США, відсотки за вказаним договором банківського вкладу в сумі 896,44 доларів США та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в сумі 1861 грн. 98 коп.

Вказане рішення суду сторони оскаржили в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування збитків та моральної шкоди, посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, у зв'язку з чим просить рішення суду в зазначеній частині скасувати і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача збитки в сумі 934,20 доларів США та 10000 грн. в якості компенсації моральної шкоди, залишивши без змін рішення суду в іншій частині.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, розцінивши понесені позивачем збитки в якості оплати надавачу послуг з правової допомоги на суму 934,20 доларів США, як витрати на правову допомогу.

Щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то як стверджує представник позивача в апеляційній скарзі, перелік прав позивача, як споживача, що підлягають захисту в порядку ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», не є вичерпним. Тому моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях позивача з приводу неповернення йому вкладу та необхідності докладати додаткові зусилля для організації свого життя, має бути стягнута саме з відповідача на його користь.

У своїй апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на безпідставність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в зазначеній частині і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги банк зазначає, що відокремлений підрозділ ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АРК та міста Севастополя не мав правових підстав та можливості здійснювати банківську діяльність після окупації АРК та міста Севастополя відповідно до Постанови Правління НБУ «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів» від 06 травня 2014 року № 260. Також рішенням Центрального банку Російської Федерації від 21 квітня 2014 року №РН-33/І припинено з 21 квітня 2014 року діяльність відокремлених структурних підрозділів ПАТ КБ «ПриватБанк» на території Республіки Крим і на території міста федерального значення Севастополя. Крім того, окупаційна влада ще з травня 2014 року фактично здійснила конфіскацію частини майнового комплексу ПАТ КБ «ПриватБанк», що використовувався у банківській діяльності відокремленого структурного підрозділу - філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», а саме: приміщень банку, терміналів, банкоматів, транспортних засобів, у зв'язку з чим відповідач не мав доступу до свого майна.

До того ж, створена Російською Федерацією автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» взяла на себе зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати, у тому числі вкладникам філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». За таких обставин відповідач вважає, що зобов'язання за договорами депозитного вкладу, укладеними працівниками філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» виконує АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополя, у зв'язку з чим ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі.

Крім того, відповідач в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам позивача щодо наявності обставин укладання ним депозитного договору з банком, оскільки в матеріалах справи знаходиться лише копія договору банківського вкладу та копія квитанції про внесення коштів, а доказів внесення стягуваної суми на депозитний рахунок в банку, а також наявність вказаних коштів на рахунку позивача ним не надано.

Банк також не погоджується з рішенням суду щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про задоволення саме їх апеляційної скарги, пояснення представника відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» Старовойтової О.О. про задоволення їх апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що всі апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 22 жовтня 2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір банківського вкладу № SAMDN80000738736831 «Стандарт» в доларах США на строк 93 дні з дня укладення договору, з щомісячною виплатою процентів. Дата вимоги вкладником вкладу - 22 січня 2014 року. За вказаним договором позивачем внесено вклад в сумі 10781 доларів США (а.с.4).

Факт прийняття банком грошових коштів від ОСОБА_3 у зазначеній сумі підтверджується квитанцією Кримського РУ відділення № 284 від 22 жовтня 2013 року (а.с.5).

Позивач 31 липня 2014 року з письмовими заявами звертався до відповідача, як до юридичної особи, так і до Сумської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» за місцем своєї реєстрації про повернення йому вкладу за договором № SAMDN80000738736831 «Стандарт» від 22 жовтня 2013 року (а.с.6-7, 8), але 05 серпня 2014 року отримав відповідь про неможливість задоволення його вимоги (а.с.9).

Задовольняючи позов в частині стягнення з банку на користь позивача вкладу та процентів за користування грошима, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив умови укладеного з позивачем договору банківського вкладу, так як після пред'явлення останнім вимоги про розірвання депозитного договору та виконання його умов не повернув позивачу вклад та нараховані відсотки за користування грошовими коштами протягом встановленого договором строку, тому стягнув з відповідача на користь позивача 10781 доларів США за договором банківського вкладу та 896,44 доларів США за користування грошима.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про відшкодування збитків, суд дійшов висновку, що вказана позивачем сума у розмірі 934,20 доларів США за своєю природою не є збитками, а є витратами на правову допомогу.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то відмовляючи у її задоволенні суд першої інстанції послався на відсутність для цього правових підстав.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад); за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Крім того, відповідно до ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Як передбачено ст.1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

З урахуванням вказаних норм законодавства та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на першу вимогу позивача, громадянина України ОСОБА_3 (а.с.64-67), банк зобов'язаний був видати йому вклад разом з нарахованими відсотками, а оскільки цього зроблено не було, що призвело до порушення прав позивача, тому суд у законний спосіб захистив порушене право ОСОБА_3 і стягнув з відповідача на його користь вкладені кошти разом з відсотками, нарахованими на умовах, встановлених договором.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що банк, який до того ж не є належним відповідачем у справі, не має можливості повернути вклад, оскільки кошти вносились у відділенні банку на території АР Крим, яка на даний період окупована, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки, як доведено матеріалами справи, договір банківського вкладу «Стандарт» від 22 жовтня 2013 року був укладений між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичною особою, місцезнаходження якого у м. Дніпропетровську (а.с.4, 32, 33-34), яке, як юридична особа, і зобов'язано виконувати умови банківського вкладу з позивачем, а не його філія.

Зокрема, на підтвердження цього вказують вимоги ч.ч.1, 3 ст. 95 ЦК України про те, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що зобов'язання за укладеним з позивачем договором повинні виконуватись створеною Російською Федерацією організацією АНО «Фонд захисту вкладників» за рахунок майна філії банку, яке знаходиться на території АР Крим, є безпідставними і не ґрунтуються на законі, оскільки статтею 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

До того ж, відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, тобто чинність нормативних актів Російської Федерації на окупованій території України не визнається.

Щодо доводів банку в апеляційній скарзі з приводу неналежного підтвердження позивачем факту укладення між сторонами банківського вкладу, то колегія суддів виходить з наступного.

Аналіз статті 1059 Цивільного кодексу України, пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14).

В матеріалах справи є засвідчені судом першої інстанції копія договору банківського вкладу № SAMDN80000738736831 «Стандарт» від 22 жовтня 2013 року та копія квитанції від 22 жовтня 2013 року про внесення ОСОБА_3 на рахунок № 26357622274551 коштів в сумі 10781 доларів США разом з підписом працівника банку, який прийняв готівку (а.с.4, 5), що дає підстави стверджувати про те, що форма договору банківського вкладу була дотримана сторонами, отже, до посилань відповідача в апеляційній скарзі з цього приводу колегія суддів ставиться критично.

Доводи апеляційної скарги про непогодження відповідача з розміром стягнення з нього на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 2000 грн. є безпідставними, оскільки такий розрахунок зроблений судом першої інстанції на підставі Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та в межах заявлених позовних вимог, враховуючи, що вказані витрати, які здійснив позивач, пов'язані з оплатою правової допомоги, яку надав ОСОБА_4 саме як фахівець в галузі права (а.с.13, 14, 15, 16, 17, 18, 21).

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 934,20 доларів США, як заподіяних збитків, оскільки вони не є тими збитками в розумінні ст.22 ЦК України, так як не доведено, що позивач їх потратив на користь фахівця в галузі права, який надавав правову допомогу, а також сутність цих коштів за договором про правову допомогу свідчить про те, що вони є додатковою винагородою за надану позивачу правову допомогу у даній справі, тобто можуть бути витратами на правову допомогу, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги позивача з цього приводу не заслуговують на увагу.

Також, на думку колегії суддів, правильними є висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, так як ні Законом України «Про захист прав споживачів», ні договором банківського вкладу № SAMDN80000738736831 «Стандарт» від 22 жовтня 2013 року не передбачена можливість відшкодування такої шкоди із заявлених позивачем підстав, а посилання представника позивача в апеляційній скарзі на застосування ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим.

Інші доводи апеляційних скарг сторін висновків суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, що б могли бути підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Таким чином, приймаючи до уваги, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні, отже, всі апеляційні скарги необхідно відхилити.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь понесених судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги фахівця в галузі права в сумі 500 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, то воно відповідно до ст.ст.79, 84, 88 ЦПК України підлягає частковому задоволенню, а саме: на суму 200 грн. за підготовку заперечення на апеляційну скаргу відповідача, враховуючи, що апеляційні скарги як відповідача, так і позивача також відхилені.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 17 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 200 грн. судових витрат на правову допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -