Рішення № 42641346, 02.02.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/1523/13 Головуючий у 1 інстанції: Кунцік О.С.

Провадження № 22-ц/783/1027/15 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого: судді Бакуса В.Я.,

суддів: Берези В.І., Гірник Т.А.,

секретаря: Глинського О.А.,

з участю: представника позивача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - Романової Н.В., представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі ПАТ «Ощадбанк», Банк) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про солідарне стягнення кредитної заборгованості, -

встановила:

рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2014 року вищевказаний позов задоволено. Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк», кредитну заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 1849/2 від 06.03.2008 року у розмірі 167 837,41 євро та судовий збір у сумі 3 555 грн. 7 коп.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3, просить його скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що рішення суду винесене в порушення норм матеріального та процесуального права. Так, зокрема, апелянт зазначає, що суд розглянув справу у його відсутності, незважаючи на те, що він належним чином не був повідомлений про час та місце розгляду справи; судом не враховано строки позовної давності щодо кожного платежу на погашення кредиту та щодо стягнення пені, незважаючи на те, що він (апелянт) не виконував умови договору з грудня 2011 року; суд безпідставно застосував солідарний обов'язок боржника та поручителя, хоча порука припинилась внаслідок зміни строку виконання основного зобов'язання.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу - представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, представника позивача - Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» - Романової Н.В. на заперечення апеляційної скарги, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Встановлено, що між ВАТ «Державний ощадний банк України» (правонаступником якого є позивач (а.с.113-127 т.1)) та відповідачем ОСОБА_3 06 березня 2008 року укладено кредитний договір № 1849/2, згідно умов якого відповідачу Банком надано кредит в сумі 130 000 євро на строк 20 років, з терміном остаточного погашення не пізніше 04 березня 2028 року з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 14% річних (а.с.11-16 т.1).

Кредитним договором передбачено погашення кредиту щомісячними платежами у сумах та в строки, передбачені графіком погашення кредиту (а.с.17-21 т.1).

В той же день, тобто 06 березня 2008 року, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання позичальником, що випливає з вказаного вище кредитного договору, між ОСОБА_4 як поручителем, Банком як кредитором, ОСОБА_3 як боржником, укладено договір поруки № 1849/2/1, згідно якого ОСОБА_4 зобов'язалась перед Банком відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором (а.с.26-27 т.1).

16 червня 2009 року між Банком та боржником укладено додаткову угоду № 1 про внесення змін до Кредитного Договору № 1849/2 від 06.03.2008 року, якою змінено відсоткову ставку з 14% до 13% (а.с.22 т.1).

27 листопада 2009 року між Банком та боржником укладено Додатковій договір № 2 про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого Банк відтерміновує щомісячне погашення основного боргу по кредиту за листопад, грудень 2009 року та січень, лютий, березень, квітень 2010 року в сумі 559,00 євро із строком спати починаючи з 01 травня 2010 року рівними частинами (а.с.23 т.1).

Після закінчення здійснення реструктуризації, 04.06.2010 року боржник повторно звернувся з клопотанням про реструктуризацію прострочених платежів.

21 липня 2010 року на цій підставі було укладено Додатковій Договір № 3, відповідно до якого Банк та боржник домовились про відтермінування погашення щомісячного основного боргу по кредиту з строком сплати, починаючи з 01.01.2011 року (а.с.24 т.1).

Із додаткового договору № 4 від 20 червня 2011 року, вбачається, що до кредитного договору № 1849/2 від 06.03.2008 р. внесено зміни та знижено відсоткову ставку з 13% річних до 12 % та пунктом 1.13 зазначеного додаткового договору № 4 позичальника зобов'язано в шестимісячний термін оформити необхідні документи, що стосуються права спадкової частки на нерухоме майно, що належало ОСОБА_7

Внесення змін до кредитних договорів без згоди поручителя не призвело до збільшення його відповідальності.

Звертаючись в травні 2013 року до суду ПАТ «Ощадбанк» просив стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором. В рахунок часткового погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмети іпотеки - житловий будинок, що належить ОСОБА_3 та ОСОБА_7, земельну ділянку, яка належить ОСОБА_7, що є предметами іпотеки, та висилити ОСОБА_3, ОСОБА_7 із жилого будинку.

За клопотанням позивача ухвалою суду від 06 травня 2014 року роз'єднанні у самостійне провадження вимоги Банку до ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та вимоги Банку до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.18-20) т.2).

Під час розгляду справи позивач збільшував позовні вимоги щодо суми заборгованості і 26 серпня 2014 року остаточно просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Банку 167 837, 41 євро заборгованості за кредитним договором, з яких - 115 268 євро залишок по кредиту, 15 133,24 євро прострочені платежі по відсотках, 37 436,17 євро пенні та судовий збір в сумі 3 55,7 грн. (а.с.41-42 т.2).

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач-боржник від належного виконання умов укладеного кредитного договору та графіку погашення кредиту, додаткових угод до кредитного договору ухиляється, почав порушувати графік повернення кредиту, відсотків.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, який не спростований відповідачами, станом на час звернення з позовом та у зв'язку із збільшенням позовних вимог, боржник перестав виконувати умови договору щодо сплати тіла кредиту з лютого 2012 року.

Відповідно до позову позивач звернувся до суду в травні 2013 року, тобто в межах строку позовної давності.

Статтями 1049, 1054 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до умов договору.

Кредитним договором, а саме п.3.4 та п.4.2.2, передбачено, що Банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобов'язань за цим договором, в тому числі, у випадку затримки сплати частини кредиту та /або процентів за користування кредитом, інших платежів за цим договором на один календарний місяць. Виконання Позичальником вимоги Банку щодо дострокового повернення суми Кредиту, належних до сплати процентів та інших платежів відповідно до умов цього Договору повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати надіслання Банком відповідної вимоги.

Як вбачається з вимоги, яка адресоване позичальнику, Банк 16 січня 2013 року направив вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту на загальну суму 130 061,55 євро, в тому числі заборгованості по відсотках і нарахованої пені (а.с.77 т.1).

Відтак, Банк змінив день настання строку виконання основного зобов'язання, яким є, відповідно до умов кредитного договору, 15 лютого 2013 року.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У відповідності до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно зі ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З позовом до суду до боржника та поручителя Банк звернувся в травні 2013 року, відтак посилання апелянта на те, що зобов'язання за договором поруки припинилися, є помилковим.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Як вбачається з розрахунку позивача боржник перестав сплачувати кошти на погашення процентів за користування кредитними коштами з січня 2013 року, а заборгованість по сплаті за процентами виникла з грудня 2009 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі зав про застосування позовної давності не подавали.

Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 29.10.14, справа № 6-169цс14 та 19.11.14, справа 6-160, прийнятими за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, яка, у відповідності до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Із розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором вбачається, що пеня нарахована починаючи з 20 квітня 2012 року. З позовом до суду позивач звернувся 14 травня 2013 року. Відтак, пеня за період з 20.04.2012 р. до 14.05.2012 р. нарахована поза строком позовної давності. Однак, як встановлено судом, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачі зав про застосування позовної давності не подавали.

З матеріалів справи, зокрема а.с.134, 165-166, 205 т.1, а.с.17 т.2 вбачається, що ОСОБА_3 та його представник брали участь у судових засіданнях при розгляді справи. Однак при закінченні розгляду справи та оголошенні рішення зазначені особи не були.

З урахуванням викладеного та враховуючи чи є це порушенням конституційних прав ОСОБА_3, який був залучений до участі у справі, але не повідомлений належним чином про дату останнього судового засідання, в якому суд ухвалив рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Вносячи зміни у ЦПК України Законом України № 2453-УІ (2453-17) від 07.07.2010 року, законодавець виключив можливість апеляційного суду скасувати рішення районного суду з направленням справи на новий розгляд за наведених вище обставин. А відтак, враховуючи те, що апелянт був повідомлений про дату апеляційного розгляду справи у відповідності до вимог п. 5 ст. 76 ЦПК, йому було надано право на подання до апеляційного суду всіх доказів, які він міг подати до суду першої інстанції, а також на нову оцінку наявних у справі доказів з урахуванням його позицій у цій справі, однак зазначеним апелянт не скористався, а його представник заявила, що інших доказів, крім тих, які маються у справі, немає, відтак позиція апелянта не спростовує законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, тому, колегія суддів, враховуючи викладене, приходить до висновку, що підстав для скасування рішення районного суду з цих підстав немає.

В той же час, рішенням суду суд стягнув судові витрати в солідарному порядку, хоча солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено, про що зазначено і в п. 35 постанови № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відтак, рішення суду в цій частині підлягає до зміни - стягнення судового збору в рівних частках - по 710 грн. 14 коп. з кожного.

З урахуванням суми позову та задоволених вимог, з відповідачів слід достягнути судовий збір до максимального його розміру, що передбачено Законом України «Про судовий збір», а саме до 3 654 грн., а відтак ця сума буде становити 98 грн. 93 коп., а тому з кожного відповідача по 49 грн. 46 коп. в дохід держави.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком ( ч. 1ст. 546 ЦК України).

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України).

Виходячи із того, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, тобто встановлення максимального розміру пені пов'язано з розміром облікової ставки Національного банку України, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової для іноземної валюти, то колегія суддів не погоджується з висновком районного суду щодо стягнення пені в іноземній валюті.

Відтак, пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.

Тому суму пені в розмірі 37 436,17 євро слід визначити в гривні, виходячи із курсу гривні до євро, а це становить 674 989 грн. 76 коп., що стверджується відповідним розрахунком станом на 26.08.2014 року (на час збільшення позовних вимог), а саме 579 045 грн. 93 коп. пені за прострочення основного боргу та 95 943 грн. 83 коп. пеня за прострочення сплати відсотків.

Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що резолютивну частину слід викласти в новій редакції, оскільки суд першої інстанції в резолютивні частині не зазначив з чого складається заборгованість та на яке число становить заборгованість.

Як вбачається з розрахунку заборгованість станом на 26.08.2014 р. складається з 115 268 євро залишок тіла по кредиту; 15 133,24 євро залишок прострочених платежів та 37 436,17 євро пені, а саме - 32 114,95 євро за прострочення сплати основного боргу та 5 321,22 євро пені за прострочення сплати відсотків.

Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 305, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст.309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 10 вересня 2014 року змінити.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

позов Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка проживає в АДРЕСА_2, ІПН-НОМЕР_3, на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк», що знаходиться в м. Львів вул. Січових Стрільців, 9, (р/р 3901893001, МФО 325796, ЄДРПОУ 09325703) заборгованість за кредитним договором № 1849/2 від 06.03.2008 року станом на 26 серпня 2014 року у розмірі 130 401 (сто тридцять тисяч чотириста одно) євро 41 цент, (що складається з 115 268 євро залишок прострочених платежів по кредиту (тіло кредиту) та 15 133, 24 євро прострочених платежів по відсотках кредиту), 674 989 (шістсот сімдесять чотири тисячі дев'ятсот вісімдесять дев'ять) грн. 76 коп. пені, яка складається з 579 045 грн. 93 коп. пені за прострочення основного боргу та 95 943 грн. 83 коп. пеня за прострочення сплати відсотків та по 710 (сімсот десять) грн. 14 коп. сплаченого судового збору з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 49 грн. 46 коп. судового збору з кожного в дохід держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий: Бакус В.Я.

Судді: Береза В.І.

Гірник Т.А.