Рішення № 42637645, 05.02.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.02.15р. Справа № 904/9884/14за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Індустрія Інвест", м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", м. Дніпропетровськ

про стягнення 59 650 грн. 67 коп.

Суддя ЗАГИНАЙКО Т.В.

Представники:

від позивача: Проскура А.С. - представник, дов. від 12.01.2015р. №14;

Рябчук Л.В.- представник, дов. від 21.01.2015р. №49 (був присутній у судовому засіданні 22.01.2015р.);

від відповідача: не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач просить стягнути з відповідача 59 650 грн. 67 коп., що складає 46 725 грн. 90 коп. - заборгованості за продукцію, поставлену відповідно до умов Договору поставки від 27.01.2014р. №511140256, 5 121 грн. 86 коп. - пені, 902 грн. 25 коп. - 3% річних та 6 900 грн. 66 коп. - інфляційного нарахування на суму боргу.

Відповідач у відзиві (вх. №6704/15 від 04.02.2015р.) на позовну заяву просить відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 5 121 грн. 86 коп. та інфляційних втрат у сумі 405 грн. 76 коп., оскільки договором не встановлено конкретний розмір пені, яка підлягає стягненню, а при розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховано вимоги пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14.

Також відповідач у заяві (вх. №6701/15 від 04.02.2015р.) про розстрочку виконання рішення просить суд розстрочити виконання рішення строком на три місяці з оплатою рівними частинами до 30 числа кожного місяця, обґрунтовуючи це складною політичною ситуацією в країні та збитковістю підприємства.

Оригінали документів, оглянуті у судових засіданнях, відповідають копіям, залученим до матеріалів справи.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів представником позивача заявлено не було.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2014р. між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Індустрія Інвест", як постачальником, та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", як покупцем, було укладено Договір поставки №511140256 (надалі - Договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, що надалі іменується товар; найменування, асортимент, номенклатура, сортамент, кількість, ціна, умови і терміни постачання товару вказані у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до цього договору, що є його невід'ємною часткою.

Згідно з пунктом 1.2 Договору поставки по взаємній домовленості сторін у процесі виконання цього договору можуть бути змінені конкретні дані, внесені до положень цього договору і додатка до нього.

Ціна товару, що поставляється за цим договором, визначається в гривнях і вказана у специфікаціях до цього договору; ціна товару не включає ПДВ, порядок нарахування якого встановлений Податковим кодексом України (пункт 2.1 Договору поставки).

Відповідно до умов Специфікацій від 27.01.2014р. №1 та від 17.02.2014р. №2, які є додатками до Договору поставки (надалі - специфікації), сторони узгодили найменування товарів, стандарт, кількість, ціну та вартість товару, які постачаються покупцеві.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 46 725 грн. 90 коп., що підтверджується видатковими накладними від 06.02.2014р. №РН-0000197 на суму 10 536 грн. 48 коп. та від 18.02.2014р. №РН-0000316 на суму 36 189 грн. 42 коп. (а.с. 18, 19), а також Довіреностями від 06.02.2014р. №324 та від 18.02.2014р. №415 на отримання матеріальних цінностей.

Згідно з пунктом 4.1 Договору поставки розрахунки за цим договором проводяться покупцем шляхом перерахування коштів у розмірі вартості партії товару на рахунок постачальника в порядку і терміни, вказані у специфікаціях до договору.

У специфікаціях сторони погодили умови оплати - 100% факт постачання 60 календарних днів.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, відповідач повинен був оплатити поставлений товар на суму 10 536 грн. 48 коп. до 06.04.2014р., а на суму 36 189 грн. 42 коп. - до 19.04.2014р. (включно).

Заборгованість відповідача перед позивачем становить 46 725 грн. 90 коп.

Як вбачається позивач звертався до відповідача з претензією (вих. №14/11/14-юр-3 від 14.11.2014р.) з вимогою сплатити заборгованість у сумі 46 725 грн. 90 коп. Про спрямування претензії на адресу відповідача свідчать фіскальний чек „Укрпошта" від 19.11.2014р. №1032 та опис від 19.11.2014р. вкладення у цінний лист.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У пункті 7.5 Договору поставки сторони передбачили, що у разі несвоєчасного здійснення розрахунків за цим договором покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно частин 4, 6 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, у законі йдеться про чітко визначений розмір пені, який мають визначити сторони у договорі. Проте, з умов Договору поставки (пункт 7.5.) вбачається, що сторонами визначений граничний, а не конкретний розмір пені. З урахуванням наведеного, підстави для стягнення пені з відповідача відсутні, оскільки фактично її розмір Договором поставки не врегульований.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Отже, після перерахунку інфляційні нарахування становлять 6 504 грн. 56 коп. (з травня по листопад 2014р.), а річні згідно розрахунку - 902 грн. 25 коп. (з 08.04.2014р. по 08.12.2014р.).

Одночасно, господарський суд не вбачає підстав для розстрочки виконання рішення суду з огляду на наступне:

- відповідно до пункту 6 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення;

- згідно з пунктом 7.1.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів" розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі;

- вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (пункт 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів");

- отже, розстрочка виконання рішення суду можлива у виняткових випадках у разі наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим;

- заява відповідача не містить будь-яких доказів, які б підтверджували саме неможливість чи ускладнення виконання рішення у справі №904/3824/14, а складне фінансове становище саме по собі не є тим випадком, за наявності якого можливе надання розстрочки.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на відповідача у повній сумі, оскільки з його вини спір доведено до суду.

Керуючись статтями 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" (49081, м. Дніпропетровськ, вул. Столєтова, 21; ідентифікаційний код 05393116) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Індустрія Інвест" (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 174-А, кв. 28; ідентифікаційний код 32242911) 46 725 грн. 90 коп. - заборгованості, 902 грн. 25 коп. - річних, 6 504 грн. 56 коп. - інфляційних нарахувань та 1 827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СУДДЯ Т.В. ЗАГИНАЙКО

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 84 ГПК України,

"10" лютого 2015р.