Ухвала суду № 42637099, 06.02.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 339/417/14-к

Провадження № 11-кп/779/29/2015

Категорія ч.1 ст.375 КК України

Головуючий у 1 інстанції Головенко О. С.

Суддя-доповідач Томенчук Б.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Томенчука Б.М.,

суддів Кривобокової Н.М., Стефурака Є.М.,

з участю секретаря с/з Гладун О.Б.,

прокурора Єфремова С.О.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Львівської області Єфремова С.О. та обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Болехівського міського суду від 07 листопада 2014 року ,-

в с т а н о в и л а :

вказаним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_2, громадянина України, з вищою освітою, працюючого суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, одруженого, на утриманні має двоє неповнолітніх дітей, українця, громадянина України, раніше не судимого, засуджено:

за ч. 1 ст.366 КК України - один рік обмеження волі з позбавленням права займати посаду судді на строк два роки;

за ч.1 ст.375 КК України із застосуванням ч.2 ст.55 КК України - два роки обмеження волі з позбавленням права займати посаду судді на строк три роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - два роки обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду судді протягом трьох років.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обраний - заставу в сумі 60900 (шістдесят тисяч дев'ятсот) гривень.

Згідно з Указом Президента України від 10.11.2009 № 918/2009 "Про призначення суддів" ОСОБА_3 призначено строком на 5 років на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області.

07.12.2009 він прийняв присягу судді, де урочисто присягнув об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватись морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Однак згідно вироку суду ОСОБА_3, перебуваючи на посаді судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, будучи відповідно до вимог законодавства, присяги, зобов'язаний діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцію та законами України у 2011-2012 роках вчинив умисні злочини проти правосуддя за таких обставин.

Влітку 2011 року організованою групою в складі Особи 1, Особи 2, Особи 3 справи, щодо яких виділені в окреме провадження, розроблено злочинну схему із заволодіння нерухомим майном територіальної громади м. Львова шляхом звернення до Дрогобицького міськрайонного суду із фіктивними позовними заявами, що містили завідомо недостовірні відомості щодо предмета спору та інших суттєвих обставин, визначених ст. 119 Цивільного процесуального Кодексу України.

Ініціювавши в ході розгляду указаних цивільних справ укладення мирових угод, що містили завідомо недостовірні відомості про наявність договірних відносин між сторонами у справі, суддя ОСОБА_3 ухвалив 5 (п'ять) завідомо неправосудних рішень про закриття провадження у справах у зв'язку з визнанням мирових угод, на підставі яких за фізичними особами, що виступали фіктивними сторонами у справах, визнано право власності на 12 приміщень, загальною площею 2 тис. 452,4 кв.м. та загальною вартістю 3 млн. 502 тис. 862 грн., розташованих на території м. Львова та належних територіальній громаді м.Львова, після чого здійснено реєстрацію права власності на об'єкти в ОПК ЛОР «БТІ та ЕО» та в Реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції.

Зокрема, указана група 08.12.2011, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_8 та ОСОБА_9, до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №25321 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо виготовлення технічної документації та експертних висновків на 6 (шість) об'єктів нерухомості, розташованих у м. Львові на вулицях Личаківській, Зеленій, Городоцькій, Замарстинівській та Простій. 08.12.2011 згаданій цивільній справі присвоєно №2-2899/11. Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 08.12.2011 виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 12.12.2011.

12.12.2011 року до Дрогобицького міськрайонного суду подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_8, клопотання від імені ОСОБА_9 про заперечення використання звукозапису під час розгляду цивільної справи, мирову угоду, укладену між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, згідно з якою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 погоджуються про визнання за ОСОБА_9 права власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_3, загальною площею 369, 2 кв. м., АДРЕСА_4, загальною площею 79,1 кв. м АДРЕСА_5, загальною площею 54,1 кв. м., - які підписані невстановленими особами від імені ОСОБА_8 та ОСОБА_9

В той же день зазначені вище документи подані до суду невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду вказаної цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст. 114 та ст. 115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 12.12.2011 у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, що розташовується по АДРЕСА_6 за відсутності позивача або його представника, прийняв до розгляду зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно територіальної громади м. Львова і з грубим порушенням вимог ст.ст. 210, 213, 214 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 12.12.2011 року, якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_9 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_3, загальною площею 369,2 кв. м., вартістю 1 млн. 10 тис. грн., АДРЕСА_4, загальною площею 79,4 кв. м., вартістю 316 тис. 632 гри., АДРЕСА_5, загальною площею 54,1 кв м., вартістю 78 тис. 53 гривні.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3, скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Крім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19 протокол судового засідання від 12.12.2011 року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_9 та ОСОБА_8

За заявою органів прокуратури Львівської області про перегляд судового рішення Дрогобицьким районним судом Львівської області 17.09.2013 року зазначену ухвалу судді ОСОБА_3 скасовано у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м. Львова.

Організована група в складі Особи 1, Особи 2, Особи 3 також, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_10 та ОСОБА_11, 28.03.2012 року до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №5449 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлового приміщення, розташованого у АДРЕСА_7.

28.03.2012 року указаній цивільній справі присвоєно №1306/3038/2012. Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 в той же день виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 02.04.2012р.

В день розгляду вказаної справи 02.04.2012року до Дрогобицького міськрайонного суду подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_10, договір оренди з правом викупу від 01.03.2010, згідно з яким ОСОБА_11 передає в строкове платне користування ОСОБА_10 приміщення по АДРЕСА_7, повідомлення від ОСОБА_11 про розірвання договору, заяву від ОСОБА_10 та ОСОБА_11 про укладання мирової угоди, мирову угоду, укладену між ними, відповідно до якої вони погоджуються на визнання за ОСОБА_11 права власності на нежитлове приміщення, площею 766 кв. м. по АДРЕСА_7, які підписані від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та подані до суду невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду вказаної цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст. 114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 17.08.2012р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов і з грубим порушенням вимог ст.ст. 210, 213, 214ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 02.04.2012р., якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_11 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_7 загальною площею 767,4 кв.м, вартістю 170тис.394грн. та одночасно зобов'язав ОПК ЛОР «БТІ та ЕО», яке не було стороною у справі , зареєструвати право власності на вказане приміщення за ОСОБА_11

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3, скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19 протокол судового засідання від 02.04.2012року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_10 та ОСОБА_11

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 25.04.2013р. у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м.Львова, а також через порушення правил виключної підсудності.

Також апеляційним судом Львівської області 25.04.2013року на адресу голови Дрогобицького міськрайонного суду скеровано окрему ухвалу щодо порушення суддею ОСОБА_3 в ході розгляду указаної цивільної справи норм закону.

Крім того, організована група в складі Особи 1, особи 2, особи 3, справи щодо яких виділені в окреме провадження, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_6 та ОСОБА_12, 13.08.2012р. до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №12373 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_6, підписи якого підробив особисто Особа 1, до ОСОБА_12 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих у м. Львові за адресами: АДРЕСА_8, АДРЕСА_9 та АДРЕСА_10. Вказаній цивільній справі присвоєно №1306/6653/2012. Визначений в порядку ст.11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 13.08.2012р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 18.08.2012р., а згідно з ухвалою від 09.10.2012р. про виправлення описки - на 17.08.2012р.

В день розгляду зазначеної справи в Дрогобицький міськрайонний суд подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди документів, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: клопотання від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_12 про заперечення використання звукозапису під час розгляду цивільної справи, зустрічний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_6, договір оренди з правом викупу від 01.08.2011р., згідно з яким ОСОБА_12 передає в строкове платне користування ОСОБА_6 приміщення по АДРЕСА_11, АДРЕСА_9 та по АДРЕСА_10, повідомлення від ОСОБА_12 про розірвання договору, заяву від ОСОБА_6 та ОСОБА_12 про укладання мирової угоди, мирову угоду, укладену між ними, відповідно до якої вони погоджуються на визнання за ОСОБА_12 права власності на нежитлові приміщення по АДРЕСА_11, АДРЕСА_10 та АДРЕСА_9, які підписані та подані до суду невстановленими слідством особами, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_12 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду даної цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст. 114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 17.08.2012 року у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов і з грубим порушенням вимог ст.ст.210, 213, 214 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст.175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 17.08.2012р., якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_12 право власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресами: АДРЕСА_11, загальною площею 150,6 кв. м, вартістю 233 тис. 686 грн., АДРЕСА_10, загальною площею 47,5 кв. м., вартістю 52 тис. 153 грн., та АДРЕСА_9, загальною площею 382,6 кв. м., вартістю 575 тис. 583 гривні.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3, скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19 протокол судового засідання від 17.08.2012року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_12.

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 27.05.2013р. у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м. Львова, а також через порушення правил виключної підсудності.

Організована група в складі Особи 1, Особи 2, Особи 3, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_13 та ОСОБА_9, 22.08.2012 року до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. № 12674 подала фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_13 до ОСОБА_9 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо виготовлення технічної документації та експертних висновків на об'єкт нерухомості, розташований у АДРЕСА_12. Вказаній цивільній справі присвоєно №1306/6380/2012.

Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 22.08.2012 виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив 29.08.2012 року її розгляд.

29.08.2012 до Дрогобицького міськрайонного суду подано пакет підроблених необхідних документів для укладення мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_13, клопотання від імені ОСОБА_9 про заперечення використання звукозапису під час слухання цивільної справи, заяву про укладення мирової угоди, мирову угоду, укладену між ОСОБА_9 та ОСОБА_13, згідно з якою вони погоджуються на визнання за ОСОБА_9 права власності на приміщення по АДРЕСА_12, загальною площею 15,2 кв. м., які підписані та подані до суду невстановленими особами від імені ОСОБА_13 та ОСОБА_9, оскільки ОСОБА_9 і ОСОБА_13 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст.114 та ст. 115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 29.08.2012р. у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов про визнання права власності на нерухоме майно територіальної громади м. Львова і з грубим порушенням вимог ст.ст.213, 214, 210 ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст. 175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів та правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 29.08.2012, якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_9 право власності на приміщення по АДРЕСА_12, загальною площею 156,2 кв. м., вартістю 175 тис. 639 гривень.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3, скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19 протокол судового засідання від 29.08.2012, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_13 та ОСОБА_9

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 29.05.2013 у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затверджені судом, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м. Львова.

Також організована група в складі Особи 1, Особи 2, Особи 3, використовуючи отримані шляхом зловживання довірою копії особистих документів ОСОБА_6 та ОСОБА_14, до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області за вх. №17114 подала 28.11.2012 року фіктивну позовну заяву від імені ОСОБА_6 до ОСОБА_14 про виконання завідомо неіснуючих договірних зобов'язань щодо оренди нерухомого майна - нежитлових приміщень, розташованих у АДРЕСА_13, АДРЕСА_14, АДРЕСА_15 та АДРЕСА_16. Вказаній цивільній справі присвоєно №1306/9103/2012.

Визначений в порядку ст. 11-1 ЦПК України для розгляду цієї справи суддя ОСОБА_3 28.11.2012р. виніс ухвалу про відкриття провадження у справі та призначив її розгляд на 04.12.2012р.

До Дрогобицького міськрайонного суду в день розгляду справи 04.12.2012 року подано пакет підроблених документів, необхідних для укладання мирової угоди, які містили завідомо недостовірні відомості, а саме: зустрічний позов ОСОБА_14 до ОСОБА_6, заяву від ОСОБА_6 та ОСОБА_14 про укладання мирової угоди, мирову угоду укладену між ними, згідно з якою ОСОБА_6 та ОСОБА_14 погоджуються про визнання за ОСОБА_14 права власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресами: АДРЕСА_13, АДРЕСА_11, АДРЕСА_15 та АДРЕСА_16, - які підписані та подані до суду невстановленими особами від імені ОСОБА_6 та ОСОБА_14, оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_14 в судовому засіданні Дрогобицького міськрайонного суду під час розгляду цивільної справи не перебували.

Надалі суддя ОСОБА_3, будучи обізнаним із вимогами чинного законодавства України, діючи умисно та з метою постановлення завідомо неправосудного судового рішення, грубо порушуючи передбачені ч.1 ст. 114 та ст.115 ЦПК України правила підсудності щодо нерухомого майна, позови з приводу якого подаються та розглядаються виключно за місцем його знаходження, 04.12.2012 у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, за відсутності позивача або його представника прийняв до розгляду зустрічний позов і з грубим порушенням вимог ст.ст. 210, 213, 214, ЦПК України щодо законності, обґрунтованості та змісту судового рішення, а також всупереч вимогам ст. 175 ЦПК України у зв'язку з наявністю перешкод для визнання мирової угоди через порушення інтересів третіх осіб, за відсутності в матеріалах справи доказів і правовстановлюючих документів про право власності на нерухоме майно, виніс ухвалу від 04.12.2012 року , якою закрив провадження у справі у зв'язку з визнанням мирової угоди та визнав за ОСОБА_14 право власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресою: АДРЕСА_13, загальною площею 131,2 кв. м., вартістю 250 тис. 898 гри., АДРЕСА_14, загальною площею 147,5 кв. м., вартістю 290 тис. 855 грн., АДРЕСА_15, загальною площею 53,5 кв. м., вартістю 176 тис. 74 гри., АДРЕСА_16, загальною площею 113,2 кв. м., вартістю 172 тис. 895 гривень.

Постановлена ухвала підписана суддею ОСОБА_3, скріплена печаткою суду та видана невстановленій слідством особі для пред'явлення в органи реєстрації, чим створено передумови до вибуття зазначеного нерухомого майна з комунальної власності.

Окрім того, суддя ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду, підписав складений та підписаний секретарем ОСОБА_19 протокол судового засідання від 04.12.2012 року, який містив завідомо неправдиві відомості щодо участі у зазначеному судовому засіданні сторін у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_14

За апеляцією органів прокуратури Львівської області зазначену ухвалу апеляційною інстанцією скасовано 28.05.2013р. у зв'язку з тим, що умови мирової угоди, затвердженої рішенням суду, суперечать закону і порушують права та інтереси територіальної громади м. Львова.

Внаслідок подальшої протиправної реєстрації в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» права власності за фізичними особами на підставі зазначених неправосудних ухвал з права власності територіальної громади м. Львова незаконно вибули приміщення у АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_7, АДРЕСА_14, АДРЕСА_10, АДРЕСА_9, АДРЕСА_12, АДРЕСА_13, АДРЕСА_15, АДРЕСА_16, АДРЕСА_11, загальною площею 2 тис. 452,4 кв. м. та загальною вартістю 3 млн. 502 тис. 862 грн. В апеляційній скарзі прокурор, який приймав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, просить вирок Болехівського міського суду від 07.11.2014 року скасувати у зв,язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що вплинуло на правильність застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та визначення міри покарання, а також у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та суворіше покарання. Зокрема просить призначити ОСОБА_3 покарання: за ч.1 ст.366 КК України - два роки обмеження волі з позбавленням права займати посаду судді на строк два роки ; за ч.2 ст.375 КК України із застосуванням ч.2 ст.55 КК України - шість років позбавлення волі з позбавленням права займати посаду судді на строк три роки. На підставі ст.70 КК України просить визначити ОСОБА_3 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі строком на 6 років з позбавленням права обіймати посади в органах судової влади строком на 3 роки. Обвинувачений ОСОБА_3 в апеляційній скарзі також вважає вирок суду першої інстанції таким, що підлягає до скасування, покликаючись на те, що судом взагалі не здобуто і не встановлено будь-якого умислу на службове підроблення і постановлення завідомо неправосудних рішень, а тому просить постановити новий вирок, яким виправдати його по всіх статтях інкримінованого йому обвинувачення. Під час апеляційного розгляду провадження обвинувачений подав заяву про звільнення його від призначеного покарання згідно положень Закону України «Про амністію у 2014 році», зазначивши про те, що оскільки у нього на утриманні перебуває двоє малолітніх дітей, тому просить застосувати до нього дію цього Закону.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, та заперечив апеляційні вимоги обвинуваченого, а також про безпідставність застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 положень ст.1 Закону України «Про амністію у 2014році» оскільки вважає, що ОСОБА_3 вчинено тяжкий злочин, пояснення обвинуваченого ОСОБА_3, який заперечив апеляційні вимоги прокурора і просив застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2014році», захисника, який просив вирок суду першої інстанції скасувати та постановити виправдувальний вирок, перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого висновку, що вони не підлягають до задоволення з таких підстав. Згідно ст.323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, в тому числі і в частині призначення покарання. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно Указу Президента України від 10.11.2009 № 918/2009 "Про призначення суддів", ОСОБА_3 призначено строком на 5 років на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, а 07.12.2009 він прийняв присягу судді, де урочисто присягнув об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватись морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Однак, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3, перебуваючи на посаді судді, будучи відповідно до вимог законодавства, присяги, зобов'язаний діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцію та законами України у 2011-2012 роках вчинив умисні злочини проти правосуддя, а саме: ініціювавши в ході розгляду цивільних справ укладення мирових угод, що містили завідомо недостовірні відомості про наявність договірних відносин між сторонами у справі, суддя ОСОБА_3 ухвалив 5 (п'ять) завідомо неправосудних рішень про закриття провадження у справах у зв'язку з визнанням мирових угод, на підставі яких за фізичними особами, що виступали фіктивними сторонами у справах, визнано право власності на 12 приміщень, загальною площею 2 тис. 452,4 кв.м. та загальною вартістю 3 млн. 502 тис. 862 грн., розташованих на території м. Львова та належних територіальній громаді м. Львова, після чого було здійснено реєстрацію права власності на об'єкти в ОПК ЛОР «БТІ та ЕО» та в Реєстраційній службі Львівського міського управління юстиції. Зокрема, 12.12.2011р. ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі у зв'язку з затвердженням мирової угоди та визнав за ОСОБА_9 право власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресами: АДРЕСА_3, загальною площею 369,2 кв.м., вартістю 1 млн. 10 тис. грн., вул.Замарстинівська, 20, загальною площею 79,4 кв.м., вартістю 316 тис. 632 гри., вул.Городоцька, 89, загальною площею 54,1 кв.м., вартістю 78 тис. 53 гривні; -надалі 02.04.2012р.ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі у зв'язку з затвердженням мирової угоди та визнав за ОСОБА_11 право власності на нежитлові приміщення в АДРЕСА_7 загальною площею 767,4 кв.м, вартістю 170тис.394грн. та одночасно зобов'язав ОПК ЛОР «БТІ та ЕО», яке не було стороною у справі , зареєструвати право власності на вказане приміщення за ОСОБА_11; -17.08.2012р. ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі у зв'язку з затвердженням мирової угоди та визнав за ОСОБА_12 право власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресами: АДРЕСА_11, загальною площею 150,6 кв. м, вартістю 233 тис. 686 грн.,(хоча це приміщення не зазначалося ні в позовній, ні зустрічних заявах, тобто вийшов за межі позовних вимог) АДРЕСА_10, загальною площею 47,5 кв. м., вартістю 52 тис. 153 грн., та АДРЕСА_9, загальною площею 382,6 кв. м., вартістю 575 тис. 583 гривні(зазначена ухвала фактично була постановлена 18.08.2012р., тобто у вихідний день, а 09.10.2012р. цим же суддею винесено ухвалу про виправлення помилки на 17.08.2012р.); - 29.08.2012р. ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі у зв'язку з затвердженням мирової угоди та визнав за ОСОБА_9 право власності на приміщення по АДРЕСА_12, загальною площею 156,2 кв. м., вартістю 175 тис. 639 гривень; - 04.12.2012р.таким же чином ОСОБА_3 постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі у зв'язку з затвердженням мирової угоди та визнав за ОСОБА_14 право власності на нежитлові приміщення в м. Львові за адресою: АДРЕСА_13, загальною площею 131,2 кв. м., вартістю 250 тис. 898 гри., АДРЕСА_14, загальною площею 147,5 кв. м., вартістю 290 тис. 855 грн., АДРЕСА_15, загальною площею 53,5 кв. м., вартістю 176 тис. 74 гри., АДРЕСА_16, загальною площею 113,2 кв. м., вартістю 172 тис. 895 гривень.

При цьому, по цій цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_14 прийняв зустрічний позов ОСОБА_12 до ОСОБА_6, по якій постановив ухвалу про закриття провадження у справі в зв'язку з визнанням мирової угоди між ОСОБА_6 та ОСОБА_14

По усіх вище зазначених цивільних справах суддя ОСОБА_3 з порушенням правил підсудності відкривав провадження і призначав їх до розгляду в короткі строки. Як встановив суд, постановлення суддею завідомо неправосудних рішень, призвело до подальшої протиправної реєстрації в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» права власності за фізичними особами і з права власності територіальної громади м. Львова незаконно вибули приміщення у м. Львові загальною площею 2 тис. 452,4 кв. м. та загальною вартістю 3млн.502тис 862 грн. Фактично усі постановлені суддею рішення не були звернуті до виконання у зв'язку з їх подальшим оскарженням та скасуванням. Отже, суд першої інстанції ретельно перевірив доводи обвинуваченого про те, що нібито зазначені справи він розглянув відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства та згідно положень матеріального права і дав їм правильну оцінку. Досудовим слідством ОСОБА_3 було пред'явлено обвинувачення з ч.2 ст.375 КК України. Однак, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд першої інстанції змінив правову кваліфікацію пред,явленного ОСОБА_3 обвинувачення з ч.2 ст.375 КК України на ч.1 ст.375 КК України, оскільки в ході судового розгляду вона не знайшла свого підтвердження та визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.375 КК України, тобто у постановленні завідомо неправосудних рішень. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 у постановленні завідомо неправосудних рішень за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються перевіреними судом першої інстанції доказами, які є належними, допустимими та достатніми. Так, на підтвердження встановлених ним фактичних обставин, суд першої інстанції також зіслався на:

матеріали особової справи ОСОБА_3, якими підтверджуються його повноваження як судді (т.4, а.с.7-104);

копії цивільних справ №2-2899/11 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_16 (т.2, а.с.15-59); №1306/3038/2012 (т.2, а.с.60-158) за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11; № 1306/6653/2012 (т.3, а.с.58-118) за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_12 (т.3, а.с.58-118); №1306/6830/2012 за позовом ОСОБА_13 до ОСОБА_16 (т.2, а.с.159-240); №1306/9103/2012 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_14 (т.3, а.с.1-57) про ухвалення суддею ОСОБА_3 неправосудних рішень; показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_16, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_8, ОСОБА_19, які ствердили про обставини встановлені в кримінальному провадженні щодо постановлення рішень суддею ОСОБА_3 У всіх п,яти справах були відсутні правовстановлюючі документи на приміщення, однак ОСОБА_3 в порушення норм процесуального та матеріального права, постановляв ухвали про закриття провадження у справах в зв'язку з визнанням мирової угоди, і такі порушення надалі стали підставою для скасування прийнятих ним ухвал в апеляційній інстанції. Так, з матеріалів цивільних справ вбачається, що всі п'ять позовних заяв, які поступили на розгляд ОСОБА_3, не відповідали вимогами цивільно-процесуального кодексу, оскільки в порушення ч.3 ст.119 ЦПК України не містили доказів на підтвердження викладених обставин (до окремих позовних заяв були додані тільки ксерокопії паспортів та ідентифікаційні коди ), в них не зазначено дати подання та повного переліку документів, що додаються; в чотирьох справах місце проживання відповідачів зазначалось АДРЕСА_1 (для створення видимості підсудності справ Дрогобицькому суду) , і як встановлено судом за вказаною адресою зареєстрований чоловік секретаря судового засідання Чолавін. Ці недоліки щодо місця проживання відповідачів могли бути усунені, якщо б ОСОБА_3, дотримуючись вимог ст.122 ЦПК України не пізніш двох днів з дня надходження позовних заяв звернувся до відповідного органу реєстрації щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання фізичної особи . Але по всіх справах таких запитів не було здійснено і причину такого порушення обвинувачений не зміг пояснити. Виходячи зі змісту заявлених вимог щодо майна, яке знаходилось в м.Львові, справи не були підсудні Дрогобицькому суду. Однак ОСОБА_3, незважаючи на вказані і очевидні для професійного судді недоліки, не відмовив у відкритті проваджень, не повернув такі позовні заяви позивачам, (як робили це його колеги-судді Дрогобицького суду, коли справи поступали до їх провадження), а всупереч вимогам закону призначив їх розгляд відразу до судового засідання (без попереднього розгляду) в максимально короткі терміни, чим також порушив вимоги ст.74 ЦПК, оскільки судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому засіданні, але не пізніше, ніж за три дні до судового засідання . Зазначене свідчить про те, що обвинувачений ще до початку судового розгляду був свідомий того, що вказані позовні заяви та наступні заяви про розгляд, затвердження мирової угоди без залучення до участі дійсного власника спірних приміщень через названі порушення законів, і передусім принципу підсудності, не могли розглядатися Дрогобицьким районним судом. При цьому ОСОБА_3 порушив і вимоги ст.127 ЦПК України, не направивши відповідачам у справі ухвали про відкриття провадження та копії документів ( такі дані у всіх матеріалах відсутні). Не виконано ним і вимоги ч.І ст.74 ЦПК України, оскільки в матеріалах всіх п'ятьох справ не виявлені і судові повістки, які б підтверджували факт виклику сторін в судові засідання (такі повістки містяться в справах тільки при розгляді вже в апеляційному суді). У зв'язку із цим, розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки є порушенням ст.129 Конституції України та ст. б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Також в порушення вимог ст.ст.129,130 ЦПК не проведено в кожній з п'яти справ попереднього судового засідання, як в первинних позовах, так і в зустрічних, яке повинно бути призначено протягом десяти днів з дня відкриття провадження, а необхідність проведення попереднього судового засідання була важливою в цих категоріях справ, оскільки саме на цій стадії головуючий мав би з'ясувати, якими доказами як позивач так і відповідач буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення та визначити факти, встановлення яких необхідно для вирішення спору, встановити контроль над поданням доказів, зокрема, на підтвердження порушеного права власності на спірне майно. Що стосується зустрічних позовів, то всі вони не містять відомостей про дату їх подання позивачами та їх надходження до канцелярії суду, не були долучені вони і в судовому засіданні, оскільки це не зафіксовано у протоколах судових засідань, тобто ці документи суддя ОСОБА_3 отримав особисто, і в той же день вніс їх на судовий розгляд. При цьому умисно проігнорував вимоги ст.124 ЦПК України щодо форми та змісту зустрічної позовної заяви, оскільки жодна із зустрічних вимог про визнання права власності не оплачена судовим збором, виходячи із ціни позову, яка не була зазначена в самій заяві, а також відсутній перелік документів, що додаються. Виходячи з того, що зустрічні вимоги про визнання права власності стосувалися будинковолодінь в м. Львові, то, з врахуванням правил виключної підсудності (ст. 114 ЦПК) такі спори взагалі не підсудні Дрогобицькому суді. Затверджуючи мирові угоди, суддею ОСОБА_3 взагалі не було з'ясовано правовий статус даних приміщень, в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на всі будинки, а відтак не було з'ясовано питання чи визнання мирової угоди зачіпають інтереси інших осіб. Таким чином, суддя умисно проігнорував вимоги закону щодо залучення осіб, права яких зачіпає спір, що призвело до того, що 12 приміщень, загальною площею 2тис.452,34 кв.м., розташованих в м.Львові, вибули із власності територіальної громади м.Львова. Також ОСОБА_3 умисно допустив і невиконання вимог ст.197 ЦПК щодо обов'язкового фіксування судового розгляду справи за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Такі дії він виправдовував тим, що по деяких справах таке рішення він приймав на підставі заяв від однієї зі сторін не проводити фіксування, а по двох справах - де такі заяви відсутні, фіксування не здійснювалося - через зайнятість залів судових засідань іншими суддями. Однак з 01 січня 2008року клопотання учасників процесу про відмову від фіксації судового процесу не мають правового значення і задовольнятися не можуть, оскільки це не передбачено ЦПК. Одночасно з проведенням фіксування технічними засобами секретарем судового засідання ведеться журнал судового засідання. Тому його покликання в апеляційній скарзі в цій частині також не заслуговують на увагу. Ведення ж протоколу судового засідання, передбачено у ст.200 ЦПК України тільки під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням. Пленум ВСУ від 12 червня 2009 року в прийнятій Постанові N2 « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначив, що суди мають забезпечити суворе виконання вимог статей 197-200 ЦПК про порядок складання та оформлення журналів та їх зміст. Конституційний суд України у прийнятому рішенні 8 грудня 2011року №16-рп/2011 у справі про фіксування судового процесу технічними засобами вказав на те, що гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами віднесено до основних принципів судочинства. В судовому засіданні суду першої інстанції доведено, що за відсутності осіб, (сторін у справах), ОСОБА_3 підписав протоколи судових засідань, виготовлені секретарем судового засідання з неправдивими відомостями про участь сторін . При цьому, факти відсутності сторін в судових засіданнях підтверджуються не тільки поясненнями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_14, ОСОБА_8, які вони дали під присягою, висновками експертиз, але й сам обвинувачений цього не заперечував і вказував, що були інші, подібні на цих осіб громадяни, які не мали при собі паспортів. А встановлення їх особи він здійснював теж з порушенням, не на підставі паспорта, а згідно копій, що були в матеріалах справи, а при її відсутності - особа, яка з'являлася і вказувала свої дані. Про те, що сторони не могли бути в судових засіданнях свідчить і те, що виклики для явки в суд вони не могли отримати через неправильно зазначені адреси їх проживання в позовних заявах. Свідок ОСОБА_19, секретар судових засідань, не дала чіткої відповіді з приводу явки сторін, а тільки зазначила, що якщо вона записала осіб в протокол, то це вказує на те, що вказані особи були в судовому засіданні. Однак через недотримання обвинуваченим вимог законодавства щодо повного фіксування судових засідань за допомогою звукозаписувального технічного запису він не спростував доводів про те, що розгляд справ проводився у відсутності сторін, а тому в протоколах, які він підписував, містилися неправдиві відомості щодо участі сторін в судових засіданнях. Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 постановив ухвали з урахуванням даних, які містяться в протоколах судових засідань. Як зазначено в примітках ст.358 КК України під офіційним документом у статті 366 КК слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує або посвідчує певні події, які спричинили наслідки правового характеру, чи можуть бути використані як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними особами органів державної влади, яким за законом надано право в зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати, чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити. За таких підстав, беручи до уваги і те, що в протоколах містяться необхідні атрибути, їх підписано головуючим суддею по справі та секретарем судового засідання, то вони є офіційними документами. Відтак дії обвинуваченого за ч.І ст. 366 КК кваліфіковані вірно, оскільки він посвідчив завідомо неправдиві офіційні документи - п'ять протоколів судових засідань. При цьому суд постановляючи вирок, належним чином вмотивувавши свої висновки, критично поставився до показань обвинуваченого про відсутність в його діях об'єктивної та суб'єктивної сторони кримінального правопорушення, у тому числі умислу на постановлення завідомо неправосудних рішень. Обвинувачений не заперечував факту постановлення ним вказаних рішень за встановлених судом обставин, але не визнав їх завідомо неправосудними, однак суть прийнятих рішень у цих справах за однією схемою свідчить про їх завідому неправосудність та прямий умисел. Судом дано критичну оцінку клопотанню обвинуваченого та його захисника про мотиви виправдання, які вважали що в діях ОСОБА_3 присутня халатність та неуважність при розгляді справ тому, що на їх думку, це не може свідчити про наявність умислу та винесення завідомо неправосудних рішень. З об,єктивної сторони злочин, передбачений ч.1 ст.375 КК України передбачає наявність діяння, в якому поєднуються два елементи - складання та підписання неправосудного процесуального акту та його оголошення, після чого злочин вважається закінченим. Незаконним і необґрунтованим визнається рішення, в якому висновки суду завідомо суперечать встановленим обставинам справи або завідомо неправильно застосовано норми матеріального права, або яке свідомо постановлено з грубим порушенням норм процесуального права. Об'єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.375 КК України полягає в активній поведінці особи, судді як спеціального суб'єкту і його вчинення вичерпується фактом постановлення неправосудного судового акта. Його неправосудність може полягати у неправильному застосуванні норм матеріального чи процесуального закону або у невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи. Суб'єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується лише прямим умислом, бо особа усвідомлює, що постановляє неправосудний судовий акт і бажає цього. При цьому мотиви і мета за ч.1 ст. 375 КК України значення не мають. Оцінивши ці та інші докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.375 КК України повністю підтвердилася під час судового розгляду. Як зазначено у обвинуваченні і на чому наполягав прокурор в ході судового розгляду в суді першої інстанції, а також в апеляційній скарзі, в результаті постановлення ОСОБА_3 завідомо неправосудних ухвал з права власності територіальної громади м.Львова вибули 12 приміщень, загальною площею 2452,4 кв.м., та загальною вартістю 3 млн. 502 тис.862 грн., що становить особливо великий розмір, і таким чином, постановлення завідомо неправосудних ухвал спричинили тяжкі наслідки. Проте вище зазначена кваліфікуюча ознака спричинення тяжких наслідків свого підтвердження не знайшла, оскільки постановлені завідомо неправосудні рішення у подальшому були скасовані, тому в даному випадку вони не можуть розглядатись як заподіяння тяжких наслідків у вигляді матеріальної шкоди. Сам же прокурор в апеляційній скарзі покликається на те, що враховуючи вжиття прокуратурою Львівської області заходів, спрямованих на скасування неправосудних ухвал обвинуваченого ОСОБА_3 та повернення майна у комунальну власність, а також відсутність заяв Львівської міської ради, як уповноваженої особи, підстави для визнання будь-кого потерпілим у вказаному провадженні відсутні. Також в самому обвинувальному акті вказано, що майнова шкода, спричинена неправосудними рішеннями, усунута шляхом їх скасування, що підтверджено матеріалами справи, наданими стороною обвинувачення. Крім того, досудовим слідством збитки в грошовому вираженні в сумі 3 млн. 602 тис.862 грн. не доведені, експертне дослідження з цього приводу не проводилося, а вище зазначена сума знайшла своє відображення лише у висновках про вартість майна, проведених суб'єктом оціночної діяльності. За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що така кваліфікуюча ознака, як спричинення тяжких наслідків із-за постановлення завідомо неправосудних судових рішень не підтвердилася, його дії з ч.2 ст. 375 КК України обгрунтовано перекваліфіковано на ч.1 ст. 375 КК України, тому доводи прокурора щодо необхідності перекваліфікації дій обвинуваченого на ч.2 ст. 375 КК України не заслуговують на увагу. Суд також обґрунтовано виключив з обвинувачення за недоведеністю твердження про те, що член організованої групи Особа 3, матеріали стосовно якої виділені в окреме провадження у зв'язку з його розшуком, використовував корумповані зв'язки з суддею ОСОБА_3, який діяв умисно в інтересах Особи 3. Як стверджував прокурор в судовому засіданні, в основу таких доводів лягли пояснення самого обвинуваченого на досудовому слідстві, викладені ним 17.07.2014 року в протоколі допиту, як підозрюваного, в якому він зізнався, що Особа 3, з яким він був знайомий, запропонував йому, що є люди, які хочуть вирішити позов в суді, предметом якого являлось визнання права власності на нерухоме майно в м.Львові шляхом подачі позовних заяв та укладення мирових угод ( т.4 ас. 163-166); а також дані, викладені в протоколі огляду телефонних з'єднань між обвинуваченим та цією особою (т.4 а.с. 134- 135). Однак, в судовому засіданні ОСОБА_3 заперечував викладені обставини, вказуючи, що такі пояснення з приводу стосунків з Особою 3, він вимушений був надати на пропозицію слідчого прокуратури, оскільки в іншому випадку сторона обвинувачення погрожувала йому обранням більш суворого запобіжного заходу - взяття під варту. Насправді, він був знайомий з Особою 3, часто з ним зустрічався в позаробочий час, але ніяких розмов про звернення до суду з позовами про визнання права власності не вів. Беручи до уваги вимоги, викладені в ст.95 КПК України про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, то колегія суддів вважає, що такі пояснення обвинуваченого, викладені в протоколі допиту як підозрюваного, не є допустимим доказом і суд дав належну правову оцінку показанням обвинуваченого та обґрунтував їх. Зі змісту протоколу огляду телефонних з'єднань між обвинуваченим та ОСОБА_22, вбачається, що в них тільки зафіксовано 40 телефонних розмов у 2012 році без розкриття їх змісту. Тому вони не можуть бути доказом зв'язку судді ОСОБА_3 з організатором ухвалення неправосудних ухвал, як на це покликається прокурор у своїй апеляційній скарзі. В цілому наведені порушення норм матеріального та процесуального права свідчать про постановлення суддею ОСОБА_3 завідомо неправосудних 5 рішень та підтверджує наявність у його діях умислу. При цьому жодних суперечностей щодо часу виникнення у нього умислу на винесення неправосудних рішень вирок суду не містить. Враховуючи викладене, доводи апеляційних скарг прокурора та обвинуваченого під час апеляційного перегляду судового рішення суду першої інстанції свого підтвердження не знайшли. При цьому, судом враховано і ті обставини, на які посилаються у апеляціях обвинувачений та прокурор, тому підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора щодо м'якості призначеного покарання не вбачається. Доводи прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_3 покарання колегія суддів вважає непереконливими. Як вбачається з вироку, призначаючи обвинуваченому покарання, суд врахував відповідно до вимог ст.65 КК України ступінь тяжкості вчинених злочинів, що включають 5 епізодів, особу обвинуваченого, який раніше не був судимий, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, відсутність обставин, що пом,якшують покарання та обставину, що обтяжує покарання- повторність. З урахуванням вище наведених обставин та ставлення засудженого до кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_3 покарання за ч.1 ст.375 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, та із застосуванням ч.2 ст.55 КК України призначення додаткового покарання у виді позбавлення права займати посаду судді на строк три роки судом належним чином вмотивовано. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції покарання є достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_3 та попередження нових злочинів, а також відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, а тому вважає, що підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та прокурора не встановлено.

Разом з тим, відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014році», підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 КК України, особи, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 має на утриманні двох малолітніх дітей, а саме ОСОБА_15 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_23 ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.4 а.с.178,179). Відповідно до ст.12 КК України злочини, передбачені ч.1 ст.375 та ч.1 ст. 366 КК України вчинені ним до набрання чинності Закону України «Про амністію у 2014році», і віднесені до переліку злочинів середньої та невеликої тяжкості. Оскільки заява обвинуваченого ОСОБА_3 подана на стадії апеляційного перегляду, а вирок стосовно нього не набрав законної сили, тому за наведених обставин, колегія суддів вважає, що його заява підлягає до задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, Законом України «Про амністію у 2014році» колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги прокурора прокуратури Львівської області Єфремова С.О. та обвинуваченого ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Болехівського міського суду від 07 листопада 2014 року відносно ОСОБА_3- без змін. Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014році» ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання вироком Болехівського міського суду від 07 листопада 2014 року у виді двох років обмеження волі з позбавленням права обіймати посаду судді протягом трьох років.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий Б.М. Томенчук

Судді Н.М. Кривобокова

Є.М. Стефурак