Рішення № 42633875, 10.02.2015, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/20671/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2015 року Рівненський міський суд

в особі головуючого

судді Кухарця В.М.

при секретарі судового засідання Герасимчук М.М.

за участі представника

позивача - адвоката ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, звернувшись до суду, просить визнати за нею право власності на об'єкти нерухомого майна:

- житлову квартиру АДРЕСА_1 в м.Рівне;

- житлову квартиру АДРЕСА_2 в м.Рівне;

- житлову квартиру АДРЕСА_3 в м.Рівне;

- житлову квартиру АДРЕСА_4 в м.Рівне.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04 липня 2014 року уклала з відповідачем Інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості, за умовами якого внесла забудовникові ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 233520 грн. за отримання нею в пайову власність чотирьох квартир у багатоквартирному житловому будинку АДРЕСА_1 в м.Рівне, а відповідач зобов'язався в строк до 05 жовтня 2014 року здійснити реконструкцію належної йому на праві власності нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 в м.Рівне в малоповерховий багатоквартирний житловий будинок, після чого протягом трьох робочих днів після завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію передати їй, як інвестору, об'єкт інвестування за Актом приймання-передачі, а саме: житлову квартиру №1 розрахунковою площею 22,97 кв.м., розташовану на першому поверсі будинку, житлову квартиру №2 розрахунковою площею 26,22 кв.м., розташовану на першому поверсі будинку, житлову квартиру №3 розрахунковою площею 27,14 кв.м., розташовану на першому поверсі будинку, житлову квартиру №15 розрахунковою площею 40,43 кв.м., розташовану на другому поверсі будинку. Однак, взятих на себе вищевказаним договором зобов'язань відповідач не виконав, а на її усну вимогу повідомив, що будівельні роботи з реконструкції були закінчені ще в жовтні 2014 року, проте передати спірні квартири їй у власність він не має можливості, що й змусило її звернутися в грудні 2014 року до суду за захистом своїх невизнаних майнових прав та інтересів.

В судовому засіданні представник позивача вимоги своєї довірительки підтримав та з мотивів, наведених у позовній заяві, а також у наданому ним суду від імені ОСОБА_6 письмовому поясненні від 30.01.2015 р., просить задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та з мотивів, наведених його довірителем у письмовому запереченні від 29.01.2015 р. на позовну заяву, просить відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Так, в обґрунтування заперечень ОСОБА_4, представник стверджує, що відповідач згідний передати позивачці у власність чотири спірні квартири в малоповерховому багатоквартирному житловому будинку, реконструйованому з нежитлової будівлі, однак згідний зробити це лише після укладення з ОСОБА_3 додаткового договору до інвестиційного договору від 04.07.2014 р., оскільки за увесь цей час, тобто в період з липня 2014 року по січень 2015 року, через девальвацію гривні зросла вартість будівельних робіт з реконструкції, тому реальні витрати на будівництво виявилися значно більшими ніж він очікував. Відтак, вважає правомірним вимагати від позивачки доплату в сумі 8478 грн. 24 коп. за раніше профінансовані нею на підставі інвестиційного договору об'єкти нерухомості.

З'ясувавши обставини по справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Як вбачається з поданих позивачем письмових доказів (документів), на підставі посвідченого нотаріусом договору купівлі-продажу від 08 червня 2000 року відповідач ОСОБА_4 став власником майстерні по дрібному ремонту автомобілів та кафе за адресою: м.Рівне, АДРЕСА_1, загальною площею 252,3 квадратних метра, розташованих на належній громадянинові України ОСОБА_7 на праві постійного користування земельній ділянці площею 748 квадратних метрів. Вказана земельна ділянка була виділена ОСОБА_7 в постійне користування на підставі рішення від 09 липня 1996 року №65 виконавчого комітету Рівненської міської ради, із цільовим призначенням земельної ділянки - для обслуговування частини житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1.

04 липня 2014 року забудовник ОСОБА_4 та інвестор ОСОБА_3 уклали Інвестиційний договір будівництва об'єкта нерухомості, за умовами якого відповідач зобов'язався до 05 жовтня 2014 року передати у власність позивачеві такі об'єкти нерухомого майна: житлову квартиру №1 розрахунковою площею 22,97 кв.м., розташовану на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 в м.Рівне, житлову квартиру №2 розрахунковою площею 26,22 кв.м., розташовану на першому поверсі вказаного будинку, житлову квартиру №3 розрахунковою площею 27,14 кв.м., розташовану на першому поверсі вказаного будинку, житлову квартиру №15 розрахунковою площею 40,43 кв.м., розташовану на другому поверсі цього ж будинку. Натомість, позивач зобов'язалася здійснити фінансування реконструкції відповідачем нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 в м.Рівне у малоповерховий багатоквартирний житловий будинок, що нею і було зроблено шляхом передачі відповідачу грошових коштів в сумі 233520 грн. Вказана обставина підтверджується розпискою ОСОБА_4 від 14.07.2014 р. про отримання ним від ОСОБА_3 вищезазначеної суми коштів, а його представником в судовому засіданні не оспорювалася.

Пунктом 2.4.2 інвестиційного договору передбачено, що протягом трьох робочих днів після завершення будівництва і введення будинку в експлуатацію, забудовник передає інвесторові об'єкт інвестування за актом приймання-передачі, на підставі якого інвестор спільно із забудовником оформляє право загальної пайової власності на об'єкт інвестування у встановленому законодавством порядку.

На даний час будівництво житлового будинку завершено у повному обсязі, однак відповідач безпідставно ухиляється від виконання своїх зобов'язань, чим порушує право позивача, як інвестора, на отримання у власність об'єктів інвестування, при чому сторонами була визнана і не оспорюється та обставина, що загальна площа квартир виявилася меншою від їх проектної площі на 6,66 квадратних метра, оскільки проектна площа не відповідає інвентаризаційній площі.

Вказані обставини документально підтверджуються дослідженими в судовому засіданні Проектом реконструкції нежитлової будівлі в малоповерховий багатоквартирний житловий будинок в м.Рівне, АДРЕСА_1, а також виготовленим станом на 23.10.2014 р. ТзОВ "Рівненське БТІ" Технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1. З даного технічного паспорту слідує, що забудовником проведено реконструкцію будинку АДРЕСА_1 в м.Рівне.

Як вбачається з нотаріально завіреної заяви землекористувача ОСОБА_7 від 06.11.2014 р., останній не заперечує щодо реконструкції ОСОБА_4 нежитлової будівлі в малоповерховий багатоквартирний житловий будинок, що знаходиться за адресою: м.Рівне, АДРЕСА_1.

Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що під час здійснення будівельних робіт із реконструкції нежитлової будівлі в малоповерховий багатоквартирний житловий будинок, реальні витрати на реконструкцію виявилися значно більшими ніж очікував відповідач, що є економічно невигідним для нього у зв'язку з коливанням курсу іноземної валюти. Однак, таке твердження ОСОБА_4 не містить під собою жодного юридичного підґрунтя, так як саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є підставою для невиконання договірних зобов'язань, а відповідач, при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти.

Положенням ч.2 ст.331 ЦК України передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Також судом встановлено, що під час реконструкції вищевказаного будинку не було допущено істотних порушень будівельних норм і правил.

Так, відповідно до норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо переобладнання та перепланування жилих приміщень" слідує, що жилий будинок може бути віднесений до переліку об'єктів будівництва та будівельних робіт, які проводяться без отримання документа, що дає право на їх виконання, і після завершення яких об'єкт не потребує прийняття в експлуатацію. Під поняттям "об'єкт будівництва" необхідно розуміти, що це частини будівель і споруд, якими зокрема, є квартири у багатоквартирному житловому будинку. Тобто, аналізуючи вказаний Закон, необхідно розуміти, що переобладнання та перепланування не потребує жодних дозволів, а здійснення реконструкції та капітального ремонту квартир, інших частини будівель і споруд спрощено.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України від 18 вересня 1991 року №1560-ХІІ "Про інвестиційну діяльність" (зі змінами і доповненнями), об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права.

Згідно з ч.5 ст.7 зазначеного Закону, інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій й об'єктами інвестиційної діяльності.

Таким чином, сторони, які укладають інвестиційні договори про участь у фінансуванні будівництва, стають учасниками інвестиційного процесу та виниклі між ними правовідносини регулюються Законом України "Про інвестиційну діяльність", який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в інвестиційну діяльність.

Предметом договірного зобов'язання за інвестиційним договором є вчинення конкретних дій сторін зі сплати грошових коштів та передавання майна. Матеріальними об'єктами договірних зобов'язань є наприкінці майно і гроші, що їх сторони мають передати одна одній, саме вони є предметом виконання за договорами з урахуванням інтересу кожної зі сторін та відповідної мети цих договорів.

Таким чином, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд враховує, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 р. "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав").

Статтею 177 ЦК України передбачено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до ст.ст.526, 629 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст.392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп\2002 - положення частини другої ст.124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Виходячи з наведених норм цивільного законодавства, встановлених судом обставин і визначених відповідно до них правовідносин, суд вважає встановленою наявність фактів, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, бере до уваги подані позивачкою докази, а відтак, позов підлягає до задоволення, оскільки відповідачем не визнається право власності позивача на спірні об'єкти нерухомого майна.

Позивач також документально підтвердила понесені нею судові витрати у виді сплаченого при пред'явленні позову судового збору в розмрі 2334 грн. 60 коп., тому вказані витрати підлягають до стягнення на її користь з відповідача.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 212 - 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на об'єкти нерухомого майна:

- житлову квартиру АДРЕСА_1 в м.Рівне;

- житлову квартиру АДРЕСА_2 в м.Рівне;

- житлову квартиру АДРЕСА_3 в м.Рівне;

- житлову квартиру АДРЕСА_4 в м.Рівне.

Стягнути з ОСОБА_4, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 2334 (дві тисячі триста тридцять чотири) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд.

Головуючий: