Постанова № 42633354, 05.02.2015, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/12049/14-а

Провадження №

ПОСТАНОВА

І м е н е м У к р а ї н и

05.02.2015 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого - судді - Нестеренка С.Г.

при секретарі - Бельченко Н.Л.,

з участю представника позивача - ОСОБА_1 - ОСОБА_2, представника відповідача - виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука - Гордієнка Ю.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в якому просила визнати: - неправомірною бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати їй грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати та зобов'язати відповідача надати до суду звіт про виконання судового рішення на протязі одного місяця від дати набрання судовим рішенням законної сили.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 позов підтримав, просив задовольнити, посилаючись на обставини і підстави, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука - Гордієнко Ю.А. з позовом не погодився, просив відмовити за його безпідставністю, мотивуючи тим, що відповідач не зобов'язаний виплачувати такі кошти позивачеві та у зв'язку з відсутністю фінансування таких виплат.

Позивач у судове засідання не прибула, просила розглянути справу за її відсутності.

Суд вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, встановив наступне.

З 22 липня 1996 року по 22 серпня 2006 року позивач працювала у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради міста Кременчука на посаді спеціаліста II категорії.

18 серпня 2006 року згідно розпорядження заступника голови районної Ради за № 150-0 позивача було звільнено з 22 серпня 2006 року у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування та виходом на пенсію, з достроковим присвоєнням 12 рангу посадової особи місцевого самоврядування поза межами сьомої категорії посад (ст..ст. 15, 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»), з виплатою грошової компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки та з виплатою грошової допомоги в розмірі 10-ти місячних посадових окладів за ст. 21 вказаного Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 Закону України «Про державну службу» оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та

ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплат за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Згідно ч. 9 ст. 33 Закону України «Про державну службу» скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Статтею 1 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

У п. 2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачено, що дія Закону України «Про державну службу» ( 3723-12 ) поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України «Про місцеве

самоврядування в Україні» ( 280/97-ВР ), цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

За посадовими особами місцевого самоврядування, посади яких на момент набрання чинності цим Законом було віднесено до відповідних категорій та яким присвоєно ранг згідно з пунктом 5 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні», зберігається така сама категорія та присвоюється такий самий ранг з додержанням вимог цього Закону.

У відповідності до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року № 212 «Порядку видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків» (далі - Порядок), державним службовцям, які пропрацювали на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше 10 років, за сумлінну безперервну працю в органах державної влади та зразкове виконання трудових обов'язків, видається грошова винагорода.

Закон України «Про оплату праці» визначає поняття «заробітна плата» (ст. 1 Закону) та «структуру заробітної плати» (ст. 2 Закону), за аналізом змісту яких, згадана грошова винагорода є складовою заробітної плати.

У п. 4 Порядку, вказано, що грошова винагорода включається до фонду оплати праці.

Відповідно ж до п. З Порядку, грошова винагорода видається у таких розмірах: від 10 до 15 років роботи - одна середньомісячна заробітна плата.

Станом на 22 серпня 2006 року позивач мала понад 10 років стажу безперервної праці в органах державної влади, пропрацювавши з 22 липня 1996 року по 22 серпня 2006 року на посаді службовця органу місцевого самоврядування у виконавчому комітеті Автозаводської районної Ради м. Кременчука, а тому мала право на отримання грошової винагороду в розмірі середньомісячної заробітної плати за сумлінну безперервну працю в органах державної влади та зразкове виконання трудових обов'язків.

Позивач за весь період роботи у відповідача до дисциплінарної відповідальності - не притягувалася.

Отже, відповідачем було допущено неправомірну бездіяльність в частині ненарахування та невиплати грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Доводи відповідача в особі його представника щодо відсутності у відповідача обов'язку виплачувати таку грошову винагороду та відсутністю фінансування спростовуються нормами вказаних законодавчих та підзаконних нормативних актів, а також фактом виплати такої допомоги у 2006 році іншому працівнику відповідача ОСОБА_4

Стаття 43 Конституції України проголошує, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Згідно до ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ч. З ст. 99 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) та № 9-рп/2013 (справа № 1-18/2013) даючи офіційне тлумачення ст. 233 КЗпПУ підтвердив (ч. 1 резолютивної частини рішення № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013)), «що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством,..., незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат».

Вимога позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати, яка згідно Закону України «Про оплату праці» є складовою заробітної плати працівника та виплачується в межах трудових відносин, не обмежена будь-яким строком позовної давності чи строками звернення.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про оплату праці», суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Суд зазначає, що відповідач не подав до суду належні і допустимі докази на спростування позову.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених Законом України «Про державну службу» гарантій, пільг і компенсацій.

Однак, позов підлягає частковому задоволенню. Необхідно визнати неправомірною бездіяльність відповідача в частині ненарахування та невиплати позивачу грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати, зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити позивачу грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Необхідно стягнути з виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука на користь держави судовий збір в розмірі 73,08 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити за їх безпідставністю, оскільки позивач та її представник не подали докази щодо необхідності покладення обов'язку на відповідача подання звіту.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. 33 Закону України «Про державну службу», ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст. 1, 21, п. 2 Розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», ст.ст. 116, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 17, 18, 19, 69, 70, 158-163, 167 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука в частині ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової винагороди за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову винагороду за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Стягнути з виконавчого комітету Автозаводської районної Ради м. Кременчука на користь держави судовий збір в розмірі 73,08 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського Апеляційного Адміністративного суду через Автозаводський районний суд м. Кременчука упродовж десяти днів з дня проголошення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги або розгляду справи Апеляційним судом, якщо постанову не скасовано.

Повний текст постанови виготовлено 10 лютого 2015 року.

Суддя: