Рішення № 42633283, 04.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2934/13-ц Головуючий у І інстанції Рева О.І.Провадження № 22-ц/780/187/15 Доповідач у 2 інстанції МережкоКатегорія 9 04.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

04 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі :

Головуючого судді: Мережко М.В.,

Суддів: Суханової Є.М., Данілова О.М.,

При секретарі: Франюк Т.В.

Розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, припинення права власності та виплату грошової компенсації.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ОСОБА_1 про поділ домоволодіння, стягнення грошової компенсації за зменшення частки позивача в будинку, припинення права власності ОСОБА_1 на частку у будинку.

У грудні 2013 року та вересні 2014 року ОСОБА_2 подав уточнення до позову, в якому просив визнати факт проживання з ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати право власності по 1\2 частині за ним та ОСОБА_1 на жилий будинок придбаний під час спільного проживання, поділити будинок в натурі, виділити позивачу у власність жилий будинок, стягнувши з нього на користь відповідача компенсацію за її частку у будинку в сумі 41 418 грн, припинивши її право власності на 1\2 частку будинку.

Свої вимоги ОСОБА_2 обгрунтовував тим, щов період із жовтня 2006 року по січень 2010 року вони із ОСОБА_1 спільно проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. В цей період, відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку від 24 червня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Воробей О.М., реєстр № 1-2071 вони із ОСОБА_1 придбали будинок за адресою: АДРЕСА_1, і є співвласниками вказаного будинку по 1/2 частині.

Земельна ділянка на якій знаходиться будинок не приватизована.

Позивач зазначає, що в будинку проживає лише він, сплачує комунальні послуги, піклується про будинок, а відповідач проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Між сторонами виникають суперечки щодо користування будинком, спільного рішення щодо поділу будинку вони знайти не можуть, тому він змушений звернутися за захистом свого права до суду.

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом, в якому просила збільшити її частку у праві спільної часткової власності на жилий будинок, виділити в натурі їй 2\3 частини будинку, а ОСОБА_2 - 1\3 частину будинку, встановити конкретний порядок користування будинком. ( т.1, а.с. 43-46).

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 16 грудня 2013 року призначена судова будівельно-технічна експертиза (т.1 ,а.с. 159).

За заявою ОСОБА_1, ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2014 року зустрічний позов ОСОБА_1 залишений без розгляду ( т.2, а.с. 2).

Ухвалою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2014 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення (проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу), залишено без розгляду.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 про припинення права власності та виплату грошової компенсації, відмовлено. Повернуто ОСОБА_2 із депозитного рахунку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області 41 418 грн., що були сплачені ним по квитанції № 8797545-1 від 09.09.2014 року в ПАТ «Креді Агріколь Банк». В задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 про стягнення судових витрат відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у стягненні на її користь судових витрат на правову допомогу, та ухвалити нове рішення в цій частині, яким задовольнити її заяву про стягнення судових витрат. В апеляційній скарзі посилалася на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, що її представник адвокат ОСОБА_5 представляла її інтереси саме за позовом ОСОБА_2, про що був складений акт виконаних робіт, а тому суд безпідставно відмовив їй у стягненні судових витрат на правову допомогу. В іншій частині ОСОБА_1 рішення не оскаржує.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив змінити рішення суду в частині відмови у позові, і ухвалити нове рішення, яким визнати факт проживання позивача і відповідача однією сім'єю без реєстрації шлюбу із жовтня 2006 року по січень 2010 року, поділити між сторонами домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, виділити позивачу у власність будинок, припинивши право власності ОСОБА_1 на її частину, стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за частину у власності будинку в сумі 41 418 грн. В апеляційній скарзі зазначав, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу свої вимог і заперечень.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із засад ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до договору купівлі - продажу жилого будинку від 24 червня 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори Воробей О.М., реєстр № 1-2071 ОСОБА_2 і ОСОБА_1 придбали будинок за адресою: АДРЕСА_1, і є співвласниками вказаного будинку по 1/2 частині. ( т.1, а.с. 5-7).

Земельна ділянка на якій знаходиться будинок не приватизована.

Відповідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 червня 2014 року № 10\6813\14-43 (т.1, а.с. 210-229), поділ житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до частин співвласників по 1\2 частині не вбачається можливим, оскільки: площа 28,2 кв.м. (ідеальна частка) менше ніж 30 кв.м., яка передбачена вимогами нормативних документів таблиця № 1 ДБН В.2.2-15-2005 (без перепланування будинку та влаштування прибудов) неможливо, неможливо виконувати роботи по переплануванню приміщень в будинку, враховуючи його технічний стан (фізичний знос конструктивних елементів складає 65%, ) та вимог п.2.5.2 положень судово - експертної методики «Організація проведення судових будівельно - технічних експертиз по цивільних справах», надати варіанти порядку користування земельною ділянкою неможливо у зв'язку з тим, що неможливо запропонувати варіанти розподілу домоволодіння.

Спірне домоволодіння є річчю неподільною.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ст. 356 ЦК України).

Підставами виникнення права спільної часткової власності, зокрема, можуть бути: придбання у власність майна двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; договір про спільну діяльність; домовленість подружжя шляхом укладення шлюбного договору вважати майно, набуте за час шлюбу, спільною частковою власністю; прийняття спадщини кількома спадкоємцями; передача займаних квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у порядку приватизації в спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у квартирі (будинку), житлових приміщеннях у гуртожитках.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Як визначено у договорі від 24 червня 2008 року, ОСОБА_2 і ОСОБА_1, купили будинок в рівних частинах кожний ( т.1 а.с. 5-6).

Учасники спільної часткової власності мають право на частку у праві власності на майно (ч. 1 ст. 356 ЦК України), а не на конкретно визначену частку в майні. Спільна часткова власність характеризується множинністю суб'єктів і єдністю об'єкта. Відповідно до цієї концепції кожному із співвласників спільної часткової власності не може належати частка самого майна.

Ідея спільної часткової власності в тому й полягає, що майно належить усім співвласникам одночасно.

Згідно з нормою ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. У разі недосягнення згоди між співвласниками у праві спільної часткової власності про порядок володіння і користування спільним майном співвласник має право звернутися до суду з позовом про надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а якщо це неможливо - вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Закон спеціально регулює не тільки підстави набуття права власності, а й підстави його припинення, які визначено у ст. 346 ЦК України.

Наведений у ч. 1 зазначеної статті перелік не є вичерпним. Відповідно до ч. 2 цієї норми право власності може бути припинене також в інших випадках, встановлених законом. Так, ст. 143 Земельного Кодексу передбачає підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, ст. 365 ЦК України - припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників тощо.

Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності.

Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи.

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ N 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Оскільки, згідно з чинним законодавством суд вирішує спори співвласників щодо розпорядження чи користування майном, то не слід розглядати як неправомірне позбавлення права власності присудження грошової або іншої матеріальної компенсації за частку у спільній власності за наявності умов, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої та частини другої статті 365 ЦК України, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень статті 13, частини третьої статті 16, статті 319 ЦК України у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 не заявляв вимоги про виділ в натурі його частки у спірному майні, як і вимоги про стягнення на його користь компенсації за належну йому частку.

Позовна вимога була заявлена з підстав ст. 365 ЦК України - про припинення права іншого співвласника на частку у спільному майні, при цьому вніс на депозитний рахунок суду 41 418 грн., як половину вартості спірного майна.

Предметом спору є домоволодіння. Закону, який би не допускав виділу в натурі частки із спільного домоволодіння не має. Неможливість виділу в натурі частки із спільного майна регламентована ч. 2 ст. 183 ЦК України, яка встановлює, що неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. За висновком експерта поділ житлового будинку неможливий.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, що суд невірно витлумачив ст. 365 ЦК України про необхідність наявності всіх чотирьох умов для припинення власності є безпідставними.

Як видно з матеріалів справи, наявні лише дві підстави з визначених чотирьох ч.1 ст. 365 ЦК України (річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим), разом з тим за приписами цієї статті, припинення права власності можливе за наявності підстав передбачених п.п. 1-3, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, позивачем, відповідно до ст. 60 ЦПК України не доведено, що частка ОСОБА_1 є незначною і не може бути виділена в натурі, а також те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам ОСОБА_1 та членам її сім'ї. Тому за відсутності всіх підстав для припинення права власності, передбачених п.п. 1-3 ч.1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у позові.

Посилання позивача на ст. 74 Сімейного кодексу України, є безпідставними, оскільки сторони під час укладення договору купівлі-продажу будинку, визначили належність їм будинку на праві спільної часткової власності.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2, що суд не розглянув всі вимоги позивача, зокрема щодо встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, є безпідставними, оскільки суд першої інстанції постановив ухвалу 20 жовтня 2014 року про залишення без розгляду позову ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення (проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу), яку ОСОБА_2 оскаржує в апеляційному порядку.

Відмовляючи ОСОБА_1 у стягненні судових витрат - витрат на правову допомогу, виходила із того, що представник ОСОБА_1 адвокат ОСОБА_5 вступила у справу після пред"явлення ОСОБА_1 зустрічного позову, який залишений без розгляду.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи, і рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 10 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Порядок надання безоплатної правової допомоги у цивільних справах передбачений у розділі III Закону України від 02 червня 2011 року № 3460-VI "Про безоплатну правову допомогу", положення якого забезпечуватимуться поетапно, починаючи з 01 січня 2015 року.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як видно з тексту договору № 00058 про надання правових (юридичних, адвокатських ) послуг від 14 листопада 2013 року (т.1 а.с.37-39, т. 2 а.с. 204-205 ) «предметом даного договору є здійснення правової (юридичної, адвокатської) допомоги ОСОБА_1 шляхом її надання адвокатом ОСОБА_5 по захисту прав та законних інтересів ОСОБА_1 при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виділення частки із спільної часткової власності, поділ домоволодіння та за зустрічним позовом про збільшення частки у праві спільної часткової власності, поділ домоволодіння».

Згідно витягу з Єдиного Реєстру адвокатів України ОСОБА_5 є адвокатом (т.1, а.с. 39).

Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року визначено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації на рахунок держави.

Відповідно до акту № НЕ - 00058 здачі -прийняття робіт загальна вартість робіт (послуг) наданих ОСОБА_1 адвокатом ОСОБА_5 становить 2 874,48 грн, яка складається з наступного;

участь у судовому засіданні 16 грудня 2013 року ( з 14:38 год до 16:20 год = 1 год 42 хвл) = 828,24 грн,

участь у судовому засіданні 12 серпня 2014 року ( з 10:18 год до 10:37год = 0 год 19 хвл)= 154,28 грн,

участь у судовому засіданні 27 серпня 2014 року ( з 09:59 год до 10:59 год = 1 год)= 487,20 грн,

участь у судовому засіданні 24 вересня 2014 року ( з 11:15 год до 14:06 год= 2 год 53 хвл)= 1 404,76 грн . ( т.2, а.с. 39).

Згідно квитанції № 110948 серії 03 ААВ ОСОБА_1 оплатила послуги адвоката ОСОБА_5 у сумі 4 000 грн ( т.2, а.с. 40).

За наявності розрахунку, документального підтвердження витрат на правову допомогу, і відповідно до ст. 88 ЦПК України вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу підлягають задоволенню.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає рішення в іншій частині є законним та обґрунтованим, постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам справи, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313 - 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2014 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні витрат на правову допомогу скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), проживаючого АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_1, (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), проживаючої АДРЕСА_2 судові витрати - витрати на правову допомогу в сумі 2 874,48 грн ( дві тисячі вісімсот сімдесят чотири грн. 48 коп).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 20 жовтня 2014 року - відхилити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: