Постанова № 42630685, 05.02.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2015 Справа № 904/8336/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач)

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Малик С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Потапенко А.В., довіреність № 75 від 15.07.2014, представник;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 по справі № 904/8336/14 (суддя Красота О.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКП Кран-Сервіс», м. Олександрія, Кіровоградської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб», м. Нікополь, Дніпропетровської області

про стягнення заборгованості за договором підряду в сумі 79838,18 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

25.11.2014 рішенням господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/8336/14 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 64170,00 грн. - основного боргу, 6744,00 грн. - пені, 959,91 грн. - 3% річних, 7828,74 грн. - інфляційних втрат, 1824,00 грн. - судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю заборгованості відповідача через неповні розрахунки за надані позивачем послуги, що у свою чергу є підставою для стягнення з відповідача суми основного боргу, застосування господарських санкцій, у вигляді сплати пені від суми простроченої заборгованості, що передбачено п. 5.2. договору підряду від 28.12.2011 № 1240, індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, згідно ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з даним рішенням ТОВ «Інтерпайп Ніко Тьюб» звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просило скасувати повністю рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 по справі № 904/8336/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована не повним з'ясуванням місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків всебічному, повному і об'єктивному розгляду в удовому процесі, що є порушенням ст. 43 ГПК України.

Скаржник вважає, передчасним висновок суду про те, що позивачем надані обумовлені договором послуги, оскільки відповідність актів здачі-приймання робіт кошторису № 25-11 (в ДЦ) судом не досліджувалися.

Також, скаржник зазначає, що судом безпідставно не враховано факту недотримання позивачем договірних зобов'язань щодо умов здійснення платежів, оскільки, згідно п. 5.1.2. договору підрядник протягом 2-х днів після підписання актів здачі-прийомки робіт зобов'язаний виставити рахунок на оплату за даним договором. Замовник протягом 75 днів з дня підписання акту здачі-прийомки робіт має оплатити виконані та прийняті роботи.

Разом з тим, позивач не надав суду докази направлення рахунку.

Стягуючи з відповідача пеню, 3 % річних, інфляційні втрати, суд не взяв до уваги прострочення виконання робіт позивачем на 2 роки.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.01.2015, справу прийнято до свого провадження і призначено до розгляду у судовому засіданні на 05.02.2015 о 10:30 год.

05.02.2015 належним чином повідомлений про місце та дату розгляду справи відповідач (скаржник) явку у судове засіданні повноважного представника не забезпечив.

Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 по справі № 904/8336/14 залишити без змін.

05.02.2015 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення за наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом 28.12.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» (далі - відповідач, або замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКП Кран-Сервіс» (далі - позивач, або підрядник) укладено договір підряду № 1240 (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1. договору підрядник зобов'язується виконати роботу з матеріалів підрядника, за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу, виконану в межах та на умовах цього договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що вартість робіт та затрати по виконанню робіт визначаються згідно доданим кошторисам (Додаток № 3 до договору) та протоколу узгодження договірної ціни (Додаток № 2).

Згідно п. 4.3. договору, вартість робіт та матеріалів за цим договором складає 183660,00 грн., ПДВ 20% - 36732,00 грн., всього 220392,00 грн. Розрахунок вартості робіт розраховується виходячи з кошторису: № 25-11 (в ДЦ) (Додаток № 3).

Оплата за роботу та матеріали підрядника проводиться згідно виконаним роботам та затраченим матеріалам, в межах 219999,60 грн., в тому числі ПДВ 20% - 36666,60 грн., визначених кошторисами та договірною ціною (п. 4.5 договору).

Пунктом 5.1 договору визначено порядок оплати за послуги, а саме:

- 5.1.1. замовник протягом 10 календарних днів після підписання даного договору та виставлення рахунку підрядником здійснює попередню оплату в розмірі 123952,80 грн. включно з ПДВ 20%;

- 5.1.2. підрядник протягом 2 днів після підписання акту здачі-приймання роботи зобов'язаний виставити рахунок на оплату робіт за договором. Замовник протягом 75 календарних днів з дня підписання акту здачі-приймання роботи зобов'язаний сплатити 96046,80 грн. з ПДВ 20 % за виконані та прийняті роботи.

Відповідно до пункту 5.2 договору, розрахунки здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника.

Договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками та діє до 01.07.2013. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від повного виконання своїх зобов'язань за договором, а також від сплати можливих штрафних санкції, за порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 11.1. договору, з урахуванням додаткових угод № 1240-д/1 від 28.12.2012 та № 1240-д/2 від 28.02.2013).

На виконання умов п. 5.1.1. договору, відповідачем здійснено попередню оплату за послуги в сумі 123952,80 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 2105 від 14.02.2012 (а. с. 18).

За період з березня 2012 року по грудень 2013 року позивачем надано обумовлені договором послуги на загальну суму 188122,80 грн., що підтверджується Актами приймання виконаних робіт та довідками про вартість виконаних робіт (а. с. 19-24).

Таким чином, вартість наданих послуг, яка підлягає оплаті становить суму в розмірі 64170,00 грн. (188122,80 грн. - 123952-80 грн. = 64170,80 грн.).

У зв'язку з відсутністю оплати за виконані роботи 26.06.2014 позивач направив на адресу відповідача претензію-вимогу № 555 від 26.06.2014 року, в якій вимагав сплати суму в розмірі 64170,00 грн. (а. с. 25-26).

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість в сумі 64170,00 грн. не сплатив, що саме і є причиною виникнення даного спору.

Відповідно до ст. 67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

Аналогічні положення містяться і в ч. 1 ст. 627 ЦК України.

Згідно ст. ст. 11, 509 ЦК України ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення між сторонами господарського зобов'язання є зокрема господарський договір.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, сплатити гроші, тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормою статті 530 ЦК України, встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З урахуванням вищезазначеного, правомірним є стягнення місцевим господарським судом з відповідача на користь позивача суми основного боргу за виконання робіт згідно договору, у сумі 64170,00 грн.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі у вигляд обов'язку сплатити неустойку.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п. 5.2 договору, замовник за порушення договірних зобов'язань сплачує підряднику, за затримку оплат, передбачених договором, пеню в розмірі 0,1 % вартості суми, яка підлягає сплаті, за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, про те, що розмір пені, розрахований позивачем від суми простроченої заборгованості за період з 01.04.2014 по 30.09.2014 у сумі 6860,85 грн. розрахована позивачем невірно, оскільки період нарахування пені слід розраховувати починаючи з 02.04.2014 по 30.09.2014 (згідно п. 5.1.2. договору - оплата протягом 75 днів з моменту підписання акту здачі-приймання роботи, тобто з моменту підписання останнього акту здачі-приймання роботи 16.01.2014, перебіг строку для оплати слід рахувати з 17.01.2014).

Отже, місцевим господарським судом, з урахуванням перерахунку суми пені за вказаний період, правильно визначено до стягнення з відповідача на користь позивача суму 6744,00 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахований місцевим господарським судом розмір 3% річних від суми основної заборгованості з 02.04.2014 по 30.09.2014 перевірений колегією суддів, відповідає сумі 959,91 грн., яка нарахована господарським судом до стягнення з відповідачам на користь позивача.

Також, колегія суддів погоджується з сумою інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за період з квітня по вересень 2014 року включно, та становить суму 7828,74 грн., яка розрахована позивачем невірно, однак є меншою, ніж сума збитків від інфляції, розрахована місцевим господарським судом, а тому підлягає задоволенню в заявленій частині.

За викладених обставин, господарський суд правомірно дійшов до висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню в частині стягнення з відповідача 64170,00 грн. - основного боргу, 6744,00 грн. - пені, 959,91 грн. - 3% річних, 7828,74 грн. - інфляційних втрат, а в решті позову відмовив.

Доводи скаржника про відсутність підстав вважати наданими позивачем визначених договором послуг, з огляду на не дослідження судом відповідності актів здачі-приймання робіт кошторису № 25-11 (в ДЦ), колегією суддів відхиляються, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно зі ст. 844 ЦК України ціна у договорі може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, укладаючи договір підряду, сторони на власний розсуд погодили його істотні умови, у тому числі й ціну договору, яка є твердою та визначена в кошторисі.

За приписами ст. 845 ЦК України підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної їх якості. Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою за договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником заощадження зумовило погіршення якості роботи.

Остаточна ціна виконаних робіт не перевищила кошторис, а є меншою від обумовленої в ньому ціни.

При цьому скаржником не надано доказів на підтвердження факту виконання підрядних робіт не в повному обсязі, або з відступленням від умов договору підряду. Акти приймання-здачі робіт підписані скаржником без зауважень.

Посилання скаржника на відсутність у нього підстав для здійснення оплати за виконані позивачем роботи, з підстав відсутності рахунків на оплату, колегією суддів відхиляються, оскільки наявність рахунку на оплату виконаних робіт не є визначальним фактором у правовідносинах з виконання договорів підряду, внаслідок чого, його відсутність не є перешкодою для проведення розрахунків і не звільняє боржника від обов'язку по оплаті виконаних робіт.

Рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти, ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити у визначений договором строк отриманий товар.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанова по справі № 37/405 від 29.09.2009).

Крім того, колегія суддів вважає неправомірним посилання скаржника на безпідставне стягнення з нього місцевим господарським судом пені, 3 % річних, інфляційних втрат, через прострочення позивачем виконання робіт на 2 роки, так як прострочення виконання позивачем робіт не звільняє відповідача від оплати виконаних робіт. При цьому, відповідач не був позбавлений можливості звернутися до господарського суду з позовом про застосування до позивача господарських санкцій за прострочення виконання робіт.

З урахуванням вищезазначеного доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених господарським судом обставин, а тому не заслуговують на увагу і задоволенню не підлягають.

На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпайп Ніко Тьюб» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2014 по справі № 904/8336/14 без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено 10.02.2015

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд