Рішення № 42630065, 05.02.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.02.2015 Справа № 920/1625/14

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Йозера України",

м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Лебідь", с. Будилка,

Лебединський район, Сумська область

про стягнення 9567 грн. 60 коп.

Головуючий суддя Заєць С. В.

суддя Резніченко О. Ю.

суддя Левченко П. І

За участю представників сторін:

від позивача: Коцюба А. М. (довіреність № 039 від 04.02.2015 р.)

від відповідача: не з'явився

при секретарі судового засідання Тимченко О. О.

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 9 567 грн. 60 коп, з яких 6 776 грн. 00 коп., 677 грн. 60 коп. штраф, 957 грн. 06 коп. пені, 989 грн. 30 коп. інфляційних втрат, 167 грн. 64 коп. - 3 % річних, а також судові витрати пов'язані з розглядом справи.

Відповідач у письмових поясненнях за № 215 від 03.10.2014 р. та № 230 від 29.10.2014 року зазначив, що між сторонами з данного спору є позадоговірні відносини, оскільки поставка товару відбувалася не за договором, а за накладною. Факт укладення договору купівлі-продажу № 216 від 16.10.2013 року та факт передачі товару не заперечує, але зазначає, що зобов'язань за ним у позивача та відповідача не виникло, в зв'язку з чим з позовними вимогами не погоджується частково.

Представник позивача в судове засідання надав для огляду оригінал Договору купівлі-продажу № 216 від 16.10.2013 р., який судом в судовому засіданні був оглянутий та злічений з копіями, які містяться в матеріалах справи. Судом в судовому засіданні встановлено, що копії надані позивачем і які містяться в матеріалах справи є тотожними з оригіналом договору. Оригінал договору був повернутий представнику позивача. Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення стосовно того, що договір був укладений 16 жовтня 2013 року та підписаний і скріплений печатками обох сторін, і саме на виконання укладеного між сторонами договору було здійснено поставку товару. Також зазначив, що інших зобов'язань, окрім як Договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2013 року між сторонами не існує. Окрім цього зазначив, що відповідач розрахунку за отриману продукцію на даний час не здійснив, а тому просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Приписи ухвали господарського суду від 12.01.2015 року щодо визнання явки сторін в судове засідання обов'язковою не виконав. Причини не з'явлення в судове засідання суду не повідомив.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого позивачу та відповідачу для підготовки до судового засідання та надання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принцип змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 43 та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та документи надані сторонами додатково, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

16 жовтня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Йозера Україна» (позивач) та Публічним акціонерним товариством «Лебідь» (відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу № 216.

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець зобов'язується продавати покупцю премікси для свиней та ВРХ (вітамінно-мінеральні добавки, кормові добавки, замінник цільного молока та ін.) (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити ці товари на умовах, визначених у цьому договорі.

Згідно з п. 1.2. договору ассортимент товарів визначається у прайс-листі, який наведений у Додатку 1 до цього Договору і є його невід'ємною частиною.

Ціни на товар визначаються у прайс-листах, видаткових накладних, рахунках фактурах, що передбачено у пункті 2.2. договору.

З матеріалів справи вбачається, що факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № РН -02171 від 17 жовтня 2013 року на суму 6776 грн. 00 коп., яка підписана та скріплена печатками обох сторін.

Відповідно до п. 7.1. Договору покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару згідно накладної.

Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що ним договірні зобов'язанні були виконані належним чином, однак відповідачем в порушення умов договору зобов'язання виконані в повному обсязі не були, а саме не було здійснено оплати за поставлений товар, через що у відповідача перед позивачем на час розгляду справи існує заборгованість за поставлений товар у сумі 6776 грн. 00 коп.

Відповідач у письмових поясненнях на позовну заяву заперечує поставку товару на умовах договору, посилаючись на те, що відповідач отримав договір та прийняв пропозицію укласти договір після отримання від позивача товару за видатковою накладною № РН -02171 від 17 жовтня 2013 року на суму 6776 грн. 00 коп.

Суд не може погодитись з позицією відповідача враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або які є необхідними для договорів даного виду; При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ч. 4 ст. 180 Господарського кодексу України умови про предмет у господарському договорі повинні визначити найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Статтею 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

В судовому засіданні представником позивача було надано для огляду оригінал договору купівлі-продажу № 216 від 16.10.2013 року, який підписаний та скріплений печатками обох сторін без будь-яких приміток чи зауважень щодо порядку його укладення, дати укладення чи інших реквізитів. Договір датований 16.10.2013 року, суд виходить з того, що оскільки в договорі не передбачена інша дата, то датою договору є - 16.10.2013 року. Відповідачем на підтвердження того, що договір укладено чи підписано в іншу дату ніж 16.10.2013 року документів не надано (а.с. 99). Тобто договір укладено раніше - 16.10.2013 року ніж відбулась поставка товару- 17.10.2013 року. Зі змісту договору вбачається, що сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а саме: предмету, ціни, умов поставки інш.

Окрім цього як зазначалося раніше, відповідно до п.п. 1.1, 1.2. договору продавець зобов'язується провадати продавцю премікси для свиней та ВРХ (вітамінно-мінеральні добавки, кормові добавки, замінник цільного молока та інш.), асортимент товарів визначається в Прайс-листі, який наведений у додатку 1 до цього договору і є його невід'ємною частиною. Пунктом 2.2. Договору сторони погодили, що ціни на товар визначаються у Прайс-листах, видаткових накладних, рахунках-фактурах. Детально проаналізувавши надані документи, судом встановлено, що поставлена відповідачу продукція відповідає саме п. 14. Прайс-листа - Камі-протект ВМД для ВРХ за ціною 12,83 грн. за кг (а.с. 12).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем в день поставки товару відповідачу було видана податкова накладна від 17.10.2013 року № 145, в якій підставою оподаткування факту поставки зазначено саме Договір купівлі продажу від 16.10.2013 № 216. Копії зазначеної податкової накладної, під час розгляду справи, були надані як позивачем так і відповідачем ( а.с. 66, 100). Вищезазначане спростовує твердження відповідача про бездоговірну поставку товару.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, як вбачається з зазначаного, саме на виконання умов договору відповідачеві поставлено товар, який відповідає предмету договору, за обумовленою в договорі ціною. На підтвердження поставки товару, обумовленого умовами договору, наявні в матеріалах справи документи, а саме: рахунок-фактура № СФ-02211 від 17.10.2013 р., видаткова накладна № РН-02171 від 17.10.2013, довіреність № ЛБЛБ0000235 від 17.10.2013.

Відповідно до ст. ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов Договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що факт отримання відповідачем товару від позивача підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема копією видаткової накладної , проте в порушення умов укладеного договору та вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України, відповідач не виконав передбачені договором зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати отриманого товару, у зв'язку з чим, його заборгованість перед позивачем складає 6776 грн. 00 коп.

Відповідачем не подано доказів сплати (перерахування) коштів, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 6776 грн. 00 коп. заборгованості за отриманий товар, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій позивач зазначає, що пунктом 10.2 сторони узгодили, що за прострочення платежів покупець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 10 % від вартості товару і пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002р. визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з поданим розрахунком, відповідачеві нарахована пеня в сумі 957 грн. 06 коп. за період з 16.11.2013 року по 12.09.2014 року.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення пені в сумі 957 грн. 06 коп.

Також відповідачеві нараховано штраф в сумі 677 грн. 60 коп., виходячи з суми основного боргу (6776 грн. 00 коп.).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу, встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 09.04.2012 року у справі № 20/246-08 про стягнення суми пені та штрафу.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу в сумі 677 грн. 60 коп. є правомірними, обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Згідно з поданим розрахунком, розмір 3 % річних складає 167 грн. 64 коп., інфляційних нарахувань 989 грн. 30 коп.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Судом перераховано суму інфляційних нарахувань нарахованих за несвоєчасну оплату товару, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, згідно з розрахунком суду загальний розмір інфляційних нарахувань становить 912 грн. 99 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр «ЛІГА», ТОВ «ЛІГА: ЗАКОН», 2015.

Оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань передбачене діючим законодавством України господарський суд вважає правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення 3% в сумі 167 грн. 64 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 912 грн. 99 коп.

В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних нарахувань в сумі 76 грн. 31 коп., суд відмовляє за їх необґрунтованістю.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1808 грн. 73 коп.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Лебідь» (42238, Сумська область, Лебединський район, с. Будилка, вул. Леніна, 58, ідентифікаційний код 14021460) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Йозера Україна» (79007, м. Львів, вул. Шолом-Алейхема, 11, код 35621266) 6776 грн. 00 коп. заборгованості, 677 грн. 60 коп. штрафу, 957 грн. 06 коп. пені, 912 грн. 99 коп. інфляційних нарахувань, 167 грн. 64 коп. - 3 % річних, 1808 грн. 73 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.02.2015 року

Головуючий суддя С. В. Заєць

суддя О. Ю. Резніченко

суддя П. І. Левченко