Ухвала суду № 42621572, 03.02.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/34/2015(м)

265/6177/14-ц

Категорія 53 Головуючий у 1 інстанції Козлов Д.О.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

3 лютого 2015 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці» про стягнення заборгованості із заробітної плати, оплати лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, індексації заробітної плати, компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб столиці» про стягнення заборгованості із заробітної плати, оплати лікарняних, компенсації за невикористану відпустку, індексації заробітної плати, компенсації заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 11 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто з ТОВ «Хліб столиці» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану відпустку в сумі 59,53 грн., середній заробіток за час затримки в розрахунку при звільненні 456,32 грн., у відшкодування моральної шкоди - 50 грн., а всього 565,85 грн., з утриманням при виплаті з вказаних сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Хліб Столиці» в дохід держави судовий збір в розмірі 243,60 грн.

Ухвалою суду від 23 грудня 2014 року виправлено описку в резолютивній частині рішення та визначено про стягнення з ТОВ «Хліб столиці» на користь ОСОБА_2 компенсації за невикористану відпустку в сумі 59,53 грн., середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні 456,32 грн., а всього 515,85 грн. з утриманням при виплаті з вказаних сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів. Стягнуто у відшкодування моральної шкоди 50 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд неповно з'ясував обставини справи, необґрунтовано зменшив розмір відшкодування середнього заробітку та моральної шкоди.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому порядку, двічі в судове засідання позивачка та її представник не з'явилися; про причини неявки суду не повідомили; заяви про відкладення судового розгляду не подали, тому, на підставі ст.305 ЦПК України, справа розглянута у відсутності ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3

ТОВ «Хліб Столиці» подало суду заяву про розгляд справи у відсутності представника товариства.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 10 березня 2006 року по 10 квітня 2006 року працювала в ТОВ «Хліб Києва», правонаступником якого є ТОВ «Хліб столиці», прибиральницею за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу, що підтверджується наказом про прийом позивачки на роботу. Ці обставини відображені у звіті до Святошинського районного центру зайнятості міста Києва (а.с.41-42).

За наказом № 11-к від 28 квітня 2006 року позивачка була звільнена з роботи за власним бажанням з 28 квітня 2006 року (а.с.43).

При звільненні ОСОБА_2 підприємство не виплатило їй компенсацію за невикористану відпустку в сумі 59, 53 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення трудових прав позивачки, в частині невиплати компенсації, визнано ТОВ «Хліб столиці» та підтверджено наданим розрахунком, а тому, у ОСОБА_2 виникло право на отримання середнього заробітку в розмірі 456,32 грн. та право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 грн.

З висновками суду не можна не погодитися, оскільки вони відповідають обставинам справи, наданим доказам та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 102-1 КЗпП України встановлено, що працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Згідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається зі справи, 10 березня 2006 року позивачка була прийнята на роботу прибиральницею (а.с.39-40).

Згідно розрахунково-платіжної відомості ТОВ «Хліб Києва» за 31 березня 2006 року, ОСОБА_2 відпрацювала 16 днів і за звітний період їй було нараховано заробітну плату в сумі 445 грн., а внаслідок утримань обов'язкових податків та зборів, обраховано було до виплати суму в розмірі 375,53 грн.(а.с.45-47)

ОСОБА_2 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати строком 10 календарних днів з 19 квітня 2006 року по 28 квітня 2006 року, що також підтверджується наказом ТОВ «Хліб Києва» від 12 квітня 2006 року (а.с.44).

Розрахунково-платіжна відомість ТОВ «Хліб Києва» за 30 квітня 2006 року підтверджує, що ОСОБА_2, яка відпрацювала 12 днів за звітний період, було нараховано заробітну плату в сумі 388,42 грн., а внаслідок утримань обов'язкових податків та зборів обраховано до виплати - 327,79 грн.(а.с.49-52).

На підтвердження відсутності боргу по нарахованій заробітній платі позивачці представниками відповідача була надана відповідна довідка про відсутність боргу по заробітній платі перед ОСОБА_2 за період з 10 березня 2006 року по 28 квітня 2006 року (а.с.68,77).

Натомість, з довідки ТОВ «Хліб Києва» від 7 листопада 2014 року № юр-20 вбачається, що ОСОБА_2 за період з 10 березня 2006 року по 28 квітня 2006 року було обраховано 3 дні відпустки, за які підлягало сплаті компенсація в сумі 59,53 грн.(а.с.81).

Отже, матеріалами справи підтверджено, що на час звільнення ОСОБА_2, відповідач повного розрахунку з позивачкою не провів, що вказує на порушення її законних прав та інтересів, які підлягають захисту в судовому порядку.

Відповідно до довідки № юр-22 від 7 листопада 2014 року, вбачається, що середня заробітна плата ОСОБА_2 за час її роботи в ТОВ «Хліб столиці» дорівнює 19,84 грн., що позивачкою не оспорюється (а.с.83).

Згідно ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Оскільки встановлено, що в день звільнення ОСОБА_2 не працювала, то суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що право позивачки на отримання середнього заробітку виникає з дня пред'явлення вимоги до відповідача. Ця дата визначена судом, як 10 жовтня 2014 року.

При вирішення питання про розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивачки, судом першої інстанції правильно застосовані положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року та взяті до розрахунку середньоденний заробіток позивачки та кількість днів затримки виплати заробітної плати з часу отримання відповідачем вимоги про виплату заборгованості до ухвалення рішення судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить про стягнення з підприємства на її користь середнього заробітку в розмірі 19,84 грн. щоденно з 11 листопада 2014 року по дату ухвалення рішення Апеляційним судом Донецької області. Однак колегія суддів не вбачає підстав для ухвалення нового рішення, оскільки, у відповідності з вимогами ст.303 ЦПК України, рішення перевіряється в межах позовних вимог, заявлених суду першої інстанції.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_2, позивачка просила про стягнення середнього заробітку до дня ухвалення рішення, а оскільки спір вирішено 11 листопада 2014 року, то подальше стягнення середнього заробітку виходить за межі позову і задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, про відсутність підстав для стягнення з ТОВ «Хліб столиці» середнього заробітку на користь позивачки з 28 квітня 2006 року, оскільки в цей день позивачка не працювала і з вимогами про проведення повного розрахунку звернулася тільки шляхом подачі позову. Цей висновок суду узгоджується з положеннями ч.1 ст.116 КЗпП України, яка зазначає, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зважаючи на те, що порушення трудових прав позивачки під час розгляду справи встановлено, суд першої інстанції ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відшкодування їй моральної шкоди в розмірі 50 грн. При цьому, в рішенні суду наведені відповідні обґрунтування, які дали підстави суду для відшкодування моральної шкоди в зазначеному розмірі.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про необґрунтоване зменшення розміру відшкодування моральної шкоди та наявності підстав для відшкодування позивачці цієї шкоди в розмірі 10 000 грн., є непереконливими і не дають підстав для зміни судового рішення, оскільки нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду, позивачкою апеляційному суду не надано.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка також послалася на те, що судом не з'ясовані обставини, які мають значення для справи, а саме, додержання роботодавцем гарантії, надбавок та доплат в оплаті праці, вказаних у Регіональній та Галузевій угодах.

Однак, дані доводи скарги апеляційний суд вважає безпідставними.

Відповідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Стаття 11 ЦПК України передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зі справи вбачається, що позивачка не надала суду першої інстанції будь-яких доказів того, що ТОВ «Хліб Києва», або його правонаступник - ТОВ «Хліб столиці», були членами будь-якої Регіональної та Галузевої угод.

Крім того, з позовної заяви ОСОБА_2 не вбачається, що позивачка заявляла будь-які вимоги та обґрунтовувала їх невиконанням відповідачем конкретних умов Регіональної та Галузевої угод.

Згідно з листом ТОВ «Хліб столиці» від 7 листопада 2014 року підприємство протягом своєї діяльності - з моменту створення (2003 рік) та по теперішній час, не належало до сфери регіональної угоди Донецької області та будь-якої Галузевої угоди (а.с.84).

Доказів на спростування цієї інформації або підтвердження своїх міркувань з цього приводу позивачка не надала ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду.

За таких обставин, колегія вважає, що в рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Т.Г. Ігнатоля

С.А. Попова