Рішення № 42614986, 05.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2612/14 Головуючий у І інстанції Усатов. Д. Д.Провадження № 22-ц/780/206/15 Доповідач у 2 інстанції СавченкоКатегорія 18 05.02.2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

5 лютого 2015 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Білоконь О.В., Даценко Л.М.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 липня 2014 року у справі:

- за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення;

- за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про виселення,-

в с т а н о в и л а:

У березні 2014 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернувсядо суду із вказаним вище позовом,який мотивував тим, що 19 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким остання отримала кошти в сумі 645200 доларів США терміном на 20 років зі сплатою щомісячно відсотків в розмірі 0,84 % на суму залишку. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальницею 19 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку належний їй будинок, розташований по АДРЕСА_1. Вказував, що за умовами кредитного договору позичальниця мала повертати кредит щомісячними платежами в розмірі 6798,21 доларів США, однак не виконує цих обов'язків має прострочену заборгованість в розмірі 96089,31 долари. Вимога банку про дострокове повернення кредитних коштів, залишена позичальницею без задоволення. Станом на 24 лютого 2014 року борг за кредитом становить 844374,83 долари США, з яких тіло кредиту - 522951,25 долари, відсотки - 4185,89 долари, пеня - 221392,43 долари, комісія - 117845,26 долари.

Вказував, що 7 серпня 2013 року при проведенні представником банку і позичальницею огляду будинку для його оцінки було виявлено проживання в будинку відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1, які не є власниками будинку.

Посилаючись на ч.2 ст.1050 ЦК України, ст.ст.33,38,39 Закону України «Про іпотеку» та умови кредитного договору, просив в рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 844374,83 долари США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ «КБ «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу із будь-якою особою знаданням КБ «Надра» всіх повноважень продавця, необхідних для продажу предмета іпотеки, в тому числі з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів у всіх установах, отриманням всіх документів та довідок, здійснення необхідних платежів, виселити ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із будинку по АДРЕСА_1 зі зняттям із реєстраційного обліку та стягнути судові витрати.

У квітні 2014 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву, в якій просила виселити відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із будинку по АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати. Позовні вимоги мотивувала тим, що 19 квітня 2007 року вона уклала із ПриватБанкомкредитний договір, на підставі якого отримала кошти в сумі 645200 доларів США терміном на 20 років. На забезпечення виконання зобов'язань в цей же день між нею і банком було укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку банку придбаний нею у відповідача ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 19 квітня 2007 року житловий будинок по АДРЕСА_1. Вказувала, що при огляді будинку 7 серпня 2013 року було виявлено, що в будинку проживають колишній власник ОСОБА_2 та його мати ОСОБА_1, які зобов'язалися виселитися при продажу будинку.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 липня 2014 року первісний та зустрічний позови задоволено. Ухвалено в рахунок погашення боргу за кредитним договором в розмірі 844374,83 долари США звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 шляхом укладання банком від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів у всіх установах, отриманням всіх документів та довідок, з можливістю здійснення ПАТ «КБ «ПриватБанк» всіх передбачених правовими актами дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Також виселено ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із будинку по АДРЕСА_1 зі зняттям із реєстраційного обліку.

Відповідачка ОСОБА_1, не погоджуючись із судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову банку в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Скаргу мотивує тим, що справа розглянута у її відсутність без належного повідомлення її про час розгяду. Також посилається на те, що банк не надав належних доказів про розмір заборгованості ОСОБА_3 у розмірі 844374,83 долари США. Крім того, суд безпідставно прийняв зустрічний позов, який за своїм змістом фактично не є зустрічним і мав розглядатися окремо.

Учасники справи повідомлені про час розгляду справи, представник апелянтаОСОБА_5 до суду не з'явивися, подав заяву про відкладення розгляду у зв'язку із його зайнятістю в іншій справі. Колегія суддів вважає неповажними причини його неявки, поскільки дата розгляду попередньо узгоджена із ОСОБА_5, а відтак його неявка відповідно до ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі

повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 19 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є позивач, і відповідачкою ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідачка отримала в банку на споживчі потреби кредит готівкою в розмірі 645200 доларів США терміном на 20 років зі сплатою щомісячно відсотків в розмірі 0,84 %. Повернення кредиту згідно п.7.1 договору передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів за кредитом та відсотками в розмірі 6798,21 доларів США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_3 19 квітня 2007 року укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки, за яким позичальниця передала в іпотеку належне їй майно: житловий будинок по АДРЕСА_1.

Також, судом першої інстанції встановлено, що позичальниця ОСОБА_3 не виконує обов'язків по щомісячному поверненню кредиту, має прострочену заборгованість у розмірі 96089,31 долари США, у зв'язку з чим банк скористався правом на дострокове повернення кредиту, передбаченим 2.3.7 кредитного договору. Письмова вимога банку від 3 квітня 2013 року про необхідність дострокового повернення кредитних коштів та наслідки її невиконання у вигляді звернення стягнення на предмет іпотеки залишена позичальницею без задоволення.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позичальниця ОСОБА_3 не виконує передбачених кредитним договором обов'язків по поверненню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, має прострочену заборгованість, що у свою чергу порушує права ПАТ «Комерційний банк «ПриватБанк», які підлягають до захисту шляхом дострокового повернення кредитних коштів у спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.

За положеннями ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1). Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду (ч.3).

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 те, що банк не надав належних доказів про розмір заборгованості ОСОБА_3, поскільки правовідносини в даній частині не стосуються і не зачіпають прав та законних інтересів апелянта, яка не отримувала кредиту, не є поручителем (в тому числі майновим поручителем) позичальниці, а мешкає у будинку як член сім'ї попередього власника будинку, який провів відчуження будинку позичальниці ОСОБА_3

Колегія суддів погоджується, що справа була розглянута у відсутність апелянта, яка не була належним чином повідомлена про час розгляду, що свідчить про порушення судом норм процесуального права. Однак відповідно до ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Наведені відповідачкою ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо наявності передбачених законом підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, та не свідчать про неправильне вирішення справи судом в цій частині.

Проте, задовольняючи вимоги банку про виселення відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_1 із житлового будинку, суд допустив порушення норм матеріального права, прийшовши до помилкового висновку про можливість їх виселення.

Відповідно до положень ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок є підставою для виселення мешканців, за винятком наймачів і членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

У ч. 2 цієї ж ст.40 законодавець установив певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Суд залишив поза увагою, що відсутність звернення стягнення на житловий будинок на підставі прийнятого кредитором рішення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору свідчить про відсутність обов'язку відповідачів звільнити зазначений будинок у добровільному порядку та для виселення останніх за рішенням суду саме за вищезазначеним позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" у цій справі на підставі ч. 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст.109 ЖК України.

Також, виселяючи відповідачів, суд виходив з того, що 15 квітня 2014 року банком направлено на адресу відповідачів вимогу-попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з квартири. При цьому суд не врахував, що вказану вимогу про виселення відповідачі не отримали, а такі дії кредитора є обов'язковими згідно ст.40 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, приймаючи до спільного розгляду із первісним позовом банку зустрічний позов ОСОБА_3 про виселення відповідачів, суд залишив поза увагою, що даний позов за своїм змістом не є зустрічним, бо не містить вимог до позивача ПриватБанку.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд не звернув уваги, що в даному випадку ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом про виселення відповідачів на захист своїх прав як власника спірного будинку. В той же час судом ухвалено рішення про зверення стягнення на вказаний будинок шляхом укладання банком від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу з будь-якою особою покупцем, що свідчить про припинення повноважень останньої щодо володіння і розпорядження будинком, а отже право виселення всіх мешканіців належить банку, що у свою чергу свідчить про увалення судом суперечливого рішення.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до невірного

вирішення спору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову банку про виселення та задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про виселення ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у в цій частині у первісному позові та відмови у зустрічному позові з викладених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія судів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 липня 2014 року в частині задоволення позову ПАТ «КБ «Приват Банк» про виселення та в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 скасувати і ухвалити нове.

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про виселення.

Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приват Банк» про виселення.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: