Рішення № 42612271, 09.02.2015, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 лютого 2015 р. Справа № 903/47/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва", м. Луцьк

до фізичної особи-підприємця Оріховця Дмитра Олеговича, м. Луцьк

про стягнення 38598,21 грн.

Суддя Вороняк А.С.

при секретарі судового засідання Чорному С.О.

за участю:

адвоката позивача: Мамченка І.О., договір №151 від 12.01.2015р. про надання послуг адвоката - правової допомоги, ордер на надання правової допомоги ВЛ №000,019813 від 03.02.2015р., свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю №581 від 30.11.2011р.;

відповідач: н/з.

Права та обов'язки адвокату позивача роз'яснені відповідно до ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України(далі - ГПК України).

Відводу складу суду не заявлено.

Клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами не поступало.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва" звернулося з позовом до фізичної особи-підприємця Оріховця Дмитра Олеговича про стягнення 38598,21 грн., з них 31918,60 грн. - основний борг, 2494,67 грн. - неустойка, 1669,33 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 2237,96 грн. - інфляційні втрати, 277,65 грн. - 3% річних та судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №120 від 24.09.2014р. в частині оплати за поставлений йому товар згідно видаткових накладних: №14 від 06.10.2014р. на суму 11 025 грн., №27 від 09.10.2014р. на суму 17 056 грн., №56 від 20.10.2014р. на суму 3837,60 грн..

Ухвалою господарського суду Волинської області від 26.01.2015р. було порушено провадження у справі, а справу призначено до розгляду на 04.02.2015р. та зобов'язано сторони надати суду ряд документів, необхідних для об'єктивного розгляду справи по суті.

30.01.2015р. на адресу суду від позивача поступила заява про уточнення (конкретизацію) позовних вимог №18 від 30.01.2015р., в якій просять суд, стягнути з відповідача 38598,21 грн., з них 31918,60 грн. - основний борг, 2494,67 грн. - пеня, 1669,33 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 2237,96 грн. - інфляційні втрати, 277,65 грн. - 3% річних та судові витрати по справі. Також в даній заяві позивач письмово зазначив, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. До даної заяви додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.01.2015р. №19992560 та статут ТзОВ "Продовольча компанія "Заграва".

Заява позивача від 30.01.2015р. про уточнення (конкретизацію) позовних вимог, в порядку ст.22 ГПК України прийнята судом, з врахуванням якої вирішується спір про стягнення 38598,21 грн., з них 31918,60 грн. - основний борг, 2494,67 грн. - пеня, 1669,33 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 2237,96 грн. - інфляційні втрати, 277,65 грн. - 3% річних.

В судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав, позовні вимоги просив задовольнити.

Відповідач вимоги ухвал суду від 26.01.2015р. не виконав, витребувані судом документи не подав, повноважного представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 4302303594206 від 03.02.2015р..

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ст.87 ГПК України.

На підставі викладеного суд вважає, що вжив усіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про час і місце слухання справи та з урахуванням вимог ст.69 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, відповідно до ст.75 ГПК України.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення адвоката позивача, господарський суд, -

встановив:

24.09.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва" (далі - Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Оріховцем Дмитром Олеговичем (далі - Покупець) було укладено договір поставки №120 (далі - Договір)(а.с.12-13).

Згідно п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар згідно накладних, відповідно до замовлення Покупця, а Покупець зобов'язується приймати та проводити оплату за товар на умовах даного договору.

Згідно п.1.2 Договору, предметом Договору є товар (партія товару), вказаний у накладних (далі - товар). Під партією товару сторони розуміють товар зазначений в окремій накладній.

Згідно п.1.3 Договору, асортимент, кількість та ціна товару погоджуються сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору, і вказуються у накладних.

Згідно п.1.4 Договору, загальна ціна договору визначається виходячи з цін на товари, асортименту та загальній кількості товарів, поставлених за відповідний період та відповідно до умов цього Договору.

Згідно п.4.1 Договору, оплата за товар проводиться покупцем по факту відвантаження від дати отримання даного товару та підписання обома сторонами всіх відповідних документів (накладних). Датою оплати за даним договором, вважається дата перерахування Покупцем грошових коштів за товар на рахунок Постачальника.

Згідно п.4.2 Договору, розрахунки за поставлений товар між Покупцем та Постачальником здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, який вказаний в даному договорі або повідомлений Постачальником додатково, а також можуть проводитись в вексельній або іншій не грошовій формі на умовах взаємозаліку: сировиною, матеріалами, готовою продукцією тощо.

Згідно п 9.1 Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014р..

Згідно п 9.2 Договору у випадку, якщо жодна із сторін за 1 (один) місяць до його закінчення не заявить у письмовій формі про свій намір розірвати або змінити договір, даний договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік до 31 грудня.

Згідно п 9.3 Договору, даний Договір може бути розірваний з ініціативи однієї із сторін лише після проведення повних взаємних розрахунків та письмового повідомлення про це іншої сторони за 30 (тридцять) календарних днів.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 31918,60 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними: №14 від 06.10.2014р. на суму 11025 грн., №27 від 09.10.2014р. на суму 17056 грн., №56 від 20.10.2014р. на суму 3837,60 грн.(а.с. 14-16) та податковими накладними №14 від 06.10.2014р., №26 від 09.10.2014р. та №54 від 20.10.2014р.(а.с.17-19).

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару в строк визначений п.4.1 Договору не виконав.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) зазначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.144 Господарського кодексу України(далі - ГК України), майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Згідно ст.173 ГК України та ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В даному випадку, відносини між позивачем та відповідачем носять договірний характер, укладений між останніми договір поставки №120 від 24.09.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами Договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу товарів, отримання їх відповідачем та не оплату за отриманий товар, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 31918,60 грн..

Сума заборгованості 31918,60 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2494,67 грн. нарахованої на суму неоплаченого товару, слід зазначити наступне.

Згідно п.5.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар, згідно п.4.1 даного Договору, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченого товару.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 ГК України передбачено, що господарсько-правова відповідальність застосовується до учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. В статті 546 Цивільного кодексу України зазначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня як різновид неустойки характеризується ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Отже визначена в п.5.2 Договору відповідальність у вигляді штрафу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми неоплаченого товару у відповідності з положеннями ст.549 ЦК України є пенею.

Суд перевіривши правильність нарахування пені, приходить до висновку, що дана вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 2494,67 грн., підставна та підлягає до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача 1669,33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Згідно п.5.3 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за товар більше як 30 (тридцять) календарних днів, зазначених до умов даного договору та строків згідно п.4.1, Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику за користування чужими коштами суму в розмірі 0,07 % від вартості отриманого товару за кожний день простроченої оплати.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання, за своєю правовою природою підпадають під визначення пені (стаття 549 ЦК України).

Одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов'язання та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що сума процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі пункту 5.3 Договору у зв'язку з несвоєчасністю оплати відповідачем за товар більше як 30 календарних днів та нарахованих за кожний день простроченої оплати, є пенею. Позовна вимога позивача про стягнення 2494,67 грн. пені задоволена судом, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1669,33 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за той самий період є безпідставною та підлягає відхиленню.

Дана правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України №3-37гс13 від 24.12.2013р..

Щодо стягнення з відповідача 2237,96 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд перевіривши методику та правильність нарахування 2237,96 грн. інфляційних втрат, погоджується з ними та вважає, що останні підставні та підлягають до задоволення.

Щодо стягнення з відповідача 277,65 грн. 3 % річних, суд зазначає наступне.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та встановлено, що за період прострочення з 21.10.2014р. по 23.01.2015р. на суму боргу 3837,60 (видаткова накладна №56 від 20.10.2014р.) розмір 3% річних становить 29,96 грн., а не 30,28 грн..

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Враховуючи вищенаведені обставини, суд вважає, що вимога позивача в частині стягнення 3% річних в розмірі 277,65 грн. підлягає до часткового задоволення в сумі 277,33 грн., в решті вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 0,32 грн. слід відмовити.

В силу ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому вимоги, що пред'являються до доказів, визначені ст.34 ГПК України, відповідно до якої, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 38598,21 грн., підлягають частковому задоволенню в сумі 36928,56 грн., з них 31918,60 грн. - основний борг, 2494,67 грн. - пеня, 2237,96 грн. - інфляційні втрати, 277,33 грн. - 3% річних, в частині стягнення 1669,65 грн., з них 1669,33 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами та 0,32 грн. - 3% річних - відмові.

Щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно п.1.1 договору № 151 про надання послуг адвоката-правової допомоги укладеного 12.01.2015р. між ТзОВ "Продовольча компанія "Заграва" (Замовник) та Адвокатським об'єднанням "Правовий стандарт" (Об'єднання) (далі - Договір) (а.с.20) слідує, що об'єднання приймає на себе обов'язки надати замовнику адвокатські послуги (правову допомогу) щодо підготовки позову про стягнення з ФОП Оріховця Дмитра Олеговича (код ЄДРПОУ 3216723772) заборгованості за договором №120 від 24.09.2014р. в сумі 31 918,60 грн. (далі - позов) та представництва замовника в господарських судах у справі за даним позовом (далі - справа) і у зв'язку з цим уповноважує адвокатів Об'єднання, кожен з яких може діяти самостійно за окремими ордерами:

- надавати правову інформацію Замовнику, консультації і роз'яснення з правових питань, що пов'язані із позовом і справою (п.п.1.1.1 Договору);

- складати заяви, скарги, процесуальні та інші документи правового характеру, що пов'язані із позовом і справою(п.п.1.1.2 Договору);

- представляти інтереси Замовника у судах під час здійснення господарського судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами з усіма правами наданими законом позивачу, в тому числі знайомитись з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду, до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову, змінити предмет або підставу позову, а також користуватися іншими процесуальними правами учасника господарського процесу (п.п.1.1.3 Договору).

Згідно п.3.1 Договору розмір оплати за надані послуги визначається Об'єднанням, погоджується із Замовником та становить 2000 грн. за підготовку позовної заяви і здійснення представництва в суді.

Згідно п.3.2 Договору за надання послуг Замовник зобов'язується оплатити їх вартість згідно п.3.1 Договору протягом 3 днів з моменту підписання договору, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Об'єднання в місті Луцьку.

Копією платіжного доручення №608 від 21.01.2015р. підтверджуються витрати позивача на оплату послуг адвоката в розмірі 2000 грн. (а.с.21).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, заявлений до відшкодування у даній справі, на думку суду, є неспіврозмірним і понесення витрат у такому розмірі позивачем не можна вважати розумним та необхідним.

Зважаючи на те, що категорія даної справи не є складною, обсяг зібраних у справі доказів, які потребували попереднього вивчення, кількість складених адвокатом процесуальних документів, час який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, невірний розрахунок 3% річних, безпідставне нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, суд вважає, що витрати на оплату послуг адвоката позивачу за рахунок відповідача мають бути відшкодовані в розмірі 500 грн..

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені статтею 49 ГПК України, та враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін та відсутність правових підстав для звільнення позивача та відповідача від його сплати, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1747,97 грн. судового збору, в іншій частині (79,03 грн.) сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Оріховця Дмитра Олеговича (43023, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Гордіюк, буд. 4А, кв. 18, ідентифікаційний код 3216723772 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва" (43008, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Підгаєцька, буд. 13 Б, код ЄДРПОУ 39057316) 36928,56 (тридцять шість тисяч дев'ятсот двадцять вісім гривень п'ятдесят шість копійок) грн., з них 31918,60 грн. - основний борг, 2494,67 грн. - пені, 2237,96 грн. - інфляційні втрати, 277,33 грн. - 3% річних, 1747,97 (одну тисячу сімсот сорок сім гривень дев'яносто сім копійок) грн. сплаченого позивачем судового збору та 500 (п'ятсот гривень) грн. витрат позивача на оплату послуг адвоката.

3. У позовних вимогах товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Заграва" до фізичної особи-підприємця Оріховця Дмитра Олеговича в частині стягнення 1669,65 грн., з них 1669,33 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 0,32 грн. - 3% річних - відмовити.

Повний текст рішення складено

09.02.2015

Суддя А. С. Вороняк