Постанова № 42612234, 09.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2015 р. Справа № 922/2290/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М., суддя Горбачова Л.П.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

позивача: Пронюк В.Я., за довіреністю № 14-182 від 15.07.2014

відповідача: Закаблуков А.С., за довіреністю № 05.01.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. №4116 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 17 листопада 2014 року по справі № 922/2290/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків

про стягнення 23516725,75 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2014 по справі №922/2290/13 (суддя В.В.Суслова) клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено. Зменшено розмір стягнення штрафних санкцій на 90%. Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково. Відстрочено виконання рішення на п'ять місяців до 17.05.2014. Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - 19589613,98 грн. основного боргу, 156242,06 грн. пені, 165127,30 грн. 7% штрафу, 651048,17 грн. 3% річних, 68637,48 грн. судового збору. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1406178,52 грн., 7% штрафу у розмірі 1486145,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 62370,03 грн. - відмовлено.

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясовані обставини, які мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати частково, прийняти в даній частині нове рішення, яким стягнути з відповідача пеню у розмірі 1406178,52 грн., 7% штрафу у розмірі 1486145,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 62370,03 грн. Крім того, просить скасувати рішення в частині часткового задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення на п'ять місяців.

Відповідач - Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території", через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу (вх.12858 від 23.12.2014), в якому проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У судовому засіданні 13.01.2015 оголошувалася перерва до 02.02.2015 з метою надання можливості сторонам надати суду додаткові документи по справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріалами справи та з'ясовано судом першої інстанції, 23.01.2012 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (позивач у справі, за договором - продавець) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" (відповідач у справі, за договором - покупець) укладено договір №0301112-БО-32 про закупівлю природного газу. Відповідно до п.1.1 продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711210000, ввезеного на митну територію України ПАТ Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Сторонами погоджено у п.1.2 договору, що продавець передає покупцеві в період з 01.01.2012 по 31.12.2012 року природний газ в обсязі до 14000,0 тис. куб. м. Обсяги закупівлі газу можуть бути зменшено залежно від реального фінансування видатків та рівня оплат (п.1.3 договору).

З огляду на розділ 3 договору сторонами обумовлено, що загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 54386920,00 грн., крім того ПДВ 855680,00 грн. разом із ПДВ - 55242600,00 грн.

Відповідно до п. 4.1 договору оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

У п.5.2 договору встановлено, що продавець передає газ покупцю на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця або за відсутності їх у покупця - на вузлі/вузлах обліку газорозподільного підприємства (надалі-пункти приймання-передачі). Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (п.5.2.1 договору).

У разі невиконання або не належного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену Законами України та цим договором (п.7.1 договору).

Сторонами погоджено що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості), сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

Положення зазначеного договору відповідають правовим нормам, закріпленими у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) "Про затвердження порядку доступу та приєднання до єдиної газотранспортної системи України" № 420 від 19.04.2012 року.

Матеріали справи містить копію додаткової угоди № 1 від 27.06.2012 до договору про закупівлю природного газу №030112-БО-32 від 23.01.2012, якою сторонами було погоджено змінити предмет та ціну договору.

Так, п.1.2 викладений у такій редакцій: «продавець передає покупцю в період з 01.01.2012 по 31.12.2012 року природний газ в обсязі 6953,956 тис.куб.м.», а пункт 3.1 в редакції додаткової угоди визначається наступним чином: «ціна договору (сума договору) складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату укладання цієї угоди становить - 27014589,19 грн., крім того ПДВ 425025,79 грн., разом із ПДВ - 27439614,98 грн.

На виконання умов договору позивач протягом січня-квітня 2012 року передав відповідачу природний газ в обсязі 6954,019 тис. куб. м. газу на загальну суму 27439614,98 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2012 (за січень 2012), від 29.01.2012 (за лютий 2012), від 31.03.2012 (за березень 2012) та від 30.04.2012 (за квітень 2012), які підписані сторонами та скріплені печатками їх підприємств.

Однак відповідач, в порушення умов договору фактично отримавши та прийнявши належним чином за договором природний газ (за січень-квітень 2012), не здійснив належної оплати, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 19589613,98 грн., що стало підставою для позивача звернутися до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованості у розмірі 23516725,75 грн. з урахуванням нарахованої пені, 7% штрафу, інфляційні втрати та 3% річних.

Господарським судом першої інстанції задоволено позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 19589613,98 грн. основного боргу, 156242,06 грн. пені, 165127,30 грн. 7% штрафу та 651048,17 грн. 3% річних.

Судове рішення в цій частині позовних вимог не оскаржуються, а тому не перевіряються судом апеляційної інстанції та підлягають залишенню без змін.

Предметом апеляційного оскарження є, зокрема, судове рішення в частині зменшення штрафних санкцій (пені та штрафу), що підлягають стягненню з відповідача на 90%.

Суд першої інстанції, зменшуючи розмір неустойки виходив з того, що прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором виникло внаслідок поважних причин та обставин. Крім того, зазначив, що погашення загальної суми заборгованості може призвести до негативних явищ в поточній діяльності підприємства-відповідача.

Висновок суду першої інстанції за переконанням колегії суддів є таким, що не суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.

З приписів статей 193, 199 Господарського Кодексу України та частини 1 статті 216 Цивільного Кодексу України вбачається, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

В розрізі правових положень статей 230, 231 Господарського Кодексу України вбачається, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір неустойки може бути зменшений судом, зокрема, якщо він значно перевищує розмір збитків (частина 3 статті 551 Цивільного Кодексу України).

У статті 233 Господарського Кодексу України закріплено право суду зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора.

При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не тільки майнові, але й інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

При застосуванні частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського Кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та статті 233 Господарського Кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (пункт 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України").

Згідно з Роз'ясненням пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім вищевикладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного Кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" є соціально значимим комунальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання (у вигляді опалення та гарячого водопостачання) усім групам споживачів та виконання послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води населенню міста Харкова.

Колегія суддів звертає увагу, що на даний час діючи тарифи не відшкодовують 100% витрат, які несе контрагент (відповідач) на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. В першому кварталі 2012 року відсоток покриття фактичних витрат на виробництво теплової енергії тарифом для населення складає 62,4%, бюджетних організацій - 78,8%, інших споживачів - 49%. У зв'язку з чим у підприємства відповідача виникає різниця в тарифах, яка відшкодовується з державного бюджету і якою здійснюється погашення заборгованості підприємства за спожитий природний газ.

В 2012 році відповідно до пункту 48 статті 7, пункту 7 статті 11 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» (зі змінами) передбачена компенсація витрат з різниці в тарифах на теплову енергію.

Проте, субвенція за 2012 рік (період дії договору) із спеціального фонду державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування перерахована не була. Даний факт підтверджується даними головної книги та наявними в матеріалах справи документами.

Згідно статті 23 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» порядок перерахування субвенцій встановлюється постановою Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2012 №626 внесено зміни до Порядку та умов надання у 2012 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, яким встановлено, що із суб'єктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та енергопостачальниками проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій) (пункту 4 доповнено абзацом згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №626 від 04.07.2012).

Станом на 01.10.2014 заборгованість споживачів за надані послуги з теплопостачання перед Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" складає 27516065,85 грн., в тому числі населення - 26642614,52 грн.

Виходячи з зазначеного, вбачається, що сплата штрафних санкцій у повному обсязі може зачепити не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси, зокрема, можливість забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та надання теплової енергії і послуг з теплопостачання населенню міста Харкова.

Приписами ст. 83 Господарського Процесуального Кодексу України встановлено, що право господарського суду, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

На підставі аналізу поданих доказів, з урахуванням того, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанцій дійшов правомірного висновків про необхідність зменшення пені та на штрафу на 90%.

Враховуючи, що господарський суд обґрунтовуючи своє рішення про зменшення розміру стягуваної пені і штрафу, взяв до уваги, що наведена вище норма є процесуальною і застосував поряд з нею норму матеріального права (стаття 233 Господарського Кодексу України), апеляційна інстанція вбачає достатньо вмотивований висновок суду першої інстанції про зменшення обумовленої договором штрафних санкцій (штрафу та пені) та вважає, що підстави та мотиви для зменшення неустойки суд обґрунтував належним чином, тому вірно скористався обумовленим законом правом зменшити розмір санкцій.

Крім того, скаржник не згоден із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у стягнення інфляційних втрат, у зв'язку з чим, на думку останнього кредитор (позивач) позбавлений можливості належним чином здійснити покриття заборгованості за договором.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тобто метою такого майнового захисту є компенсація втрат за увесь період користування чужими грошовими коштами, оскільки саме такий період прямо передбачений нормами статті 625 Цивільного Кодексу України.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97.

Згідно зазначеного листа, а також Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення заборгованості. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Розглядаючи вимоги про стягнення інфляційних втрат суд попередньої інстанцій встановив помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат, встановив періоди за які вказані суми повинні нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог ст. 43 Господарського Процесуального Кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно відмовив в задоволенні позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат.

Проте, надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення на п'ять місяців, зважаючи на наступні підстави.

Обов'язковість рішення суду визначено однією із основних засад судочинства (статті 129 Конституції України). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, виконання судових рішень розглядається як невід'ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому тривале невиконання рішення суду призводить до нівелювання принципу Верховенства права.

Відповідно до статті 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо (пункт 7.1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Пленум Вищого господарського суду України в пункт 7.2 постанови "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2010 № 9 роз'яснив, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господарського Процесуального Кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

У зв'язку з викладеним вбачається, що при вирішенні питання щодо заяви сторони про розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що статті 121 Господарського Процесуального Кодексу України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази за правилами статті 43 Господарського Процесуального Кодексу України, і за наявності обставин, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання судового рішення.

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення суду з дня набрання рішенням законної сили, відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Колегія суддів вважає, що зазначені відповідачем обставини про відстрочку виконання рішення не носять особливого і надзвичайного характеру, а свідчать лише про негативні явища в поточній діяльності відповідача, яка за приписами статті 42 Господарського кодексу України є самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, відтак, не є підставою вважати важкий фінансовий стан підприємства винятковою обставиною у розумінні суті статті 121 Господарського кодексу України, що зумовила би неможливість виконати судове рішення або ускладнила його виконання.

Разом із цим, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що у резолютивній частині рішення судом першої інстанції відстрочено виконання рішення на п'ять місяців до 17.05.2014. Тобто, судом помилково було відстрочено виконання рішення на час, який вже минув.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського Процесуального Кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського Процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 по справі № 922/2290/13 прийняте при не належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, однак без порушення норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його часткового скасування.

Керуючись статтями 22, 85, 99, 101, пунктом 2,4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 17 листопада 2014 року по справі № 922/2290/13 скасувати в частині задоволення клопотання Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків та надання відстрочки виконання рішення на п'ять місяців до 17 травня 2014 року, в цій частині в задоволенні клопотання відмовити.

В інші частині - рішення залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09 лютого 2015 року.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Горбачова Л.П.