Постанова № 42612134, 06.02.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2015 року Справа № 813/5413/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Кіщак К.В.,

представник позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Скрипник С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Червонограді Головного управління Міндоходів у Львівській області,-

в с т а н о в и в :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся із позовом до державної податкової інспекції у м. Червонограді про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.09.2013 р. №0002691720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 177531,20 грн.; від 24.09.2013 р. №0002701720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 150512,34 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі акту перевірки від 05.09.2013 р. №180/17-2/НОМЕР_1. В ході такої перевірки були зроблені безпідставні висновки щодо не підтвердження факту придбання товарно-матеріальних цінностей та завищення податкового кредиту по операціям з ТзОВ «ВЗП», щодо нікчемності договору купівлі-продажу вугілля від 01.01.2010 р. Посилається на те, що оспорювані правочини підлягають оскарженню згідно із ст. 228 ЦК України, реальність правочину та його фактичне виконання належно підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Акт прийому-передачі не є обов'язковим документом при наявності видаткових накладних, товарно-транспортні накладні не є обов'язковими, оскільки нормативний акт, який передбачає їх складання, не був зареєстрований в Мінюсті України. Ствердив, що отримане вугілля він залізничним транспортом поставив іншим контрагентам.

В судових засіданнях позивач позов підтримав з аналогічних мотивів.

Представник відповідача позов заперечив за безпідставністю. Посилається на правильність висновків акту перевірки. Посилається на інформацію, отриману з акту від 01.04.2013 р. №320/2200/36736825 позапланової виїзної перевірки ТзОВ «ВЗП», яким встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій вказаного суб'єкта із позивачем; недоліки в оформленні первинних бухгалтерських документів: відсутність в накладних посад та прізвищ осіб, які відвантажували та отримували товар, місце складання документа та проведення операції; відсутність товарно-транспортних накладних, актів про фактичну кількість і комплектність отриманої продукції, актів приймання-передачі товару, заявок на отримання вугілля, завищення ціни товару в два рази, відсутність доказів подальшої реалізації товару, оскільки згідно із залізничними квитанціями відправником товару є не позивач, а ТзОВ «ВЗП».

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення, суд встановив наступне.

Позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 09.06.2009 року. З 27.08.2013 р. по 29.08.2013 р. відповідач провів документальну позапланову виїзну перевірку позивача, за наслідками якої складений акт від 05.09.2013 р. №180/17-2/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1) з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин із ТзОВ «ВЗП» (36736825) за період з 01.05.2011 по 31.05.2011 року».

Актом констатовано не підтвердження реальності здійснення господарської операції з поставки товарів на суму 1065187,20 грн. від ТзОВ «ВЗП»; порушення позивачем п. 44.1, 198.2 - 198.4 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 р. на 177531,20 грн.; порушення позивачем п. п. 44.1, 138.2, 139.1.9, 177.1, 177.2, 177.4, 177.5.3 ПК України, внаслідок чого занижено податок на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності за 2011 р. на 150512,34 грн.

З цієї підстави винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 24.09.2013 р. №0002691720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 177531,20 грн. та 1 грн. штрафної (фінансової) санкції; від 24.09.2013 р. №0002701720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 150512,34 грн. та 1 грн. штрафної (фінансової) санкції.

Зі змісту акту перевірки встановлено, що підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 24.09.2013 р. №0002701720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності на 150512,34 грн. та 1 грн. штрафної (фінансової) санкції став висновок про те, що розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу позивача у 2011 р. становив 154109,33 грн. (чистий дохід в сумі 924656 грн. / 6 міс., протягом яких були отримані доходи), відповідно податок на доходи фізичних осіб із середньомісячного річного оподатковуваного доходу становить 26010,39 грн.. Відтак, за 6 місяців 2011 р. податок склав 156062,34 грн., у той час як позивач у поданій ним ДЕКЛАРАЦІЇ задекларував лише 2850 грн. (сума податку на доходи фізичних осіб 5550 грн. за мінусом авансових платежів з податку 2700 грн.).

У позовній заяві, оскаржуючи зазначене податкове повідомлення-рішення, позивач не наводить підстав його незаконності. Доказів правильності визначення позивачем сум оподатковуваного доходу у декларації суду не надано, як і доказів помилковості висновків відповідача.

Згідно із п. 167 ПК України, ставка податку становить 15% бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених в п. п. 167.2-167.4 цієї статті), у т.ч., але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які виплачуються (надаються) платнику у зв'язку із трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами тощо.

Згідно із п. 177.2. ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Згідно із п. 167.1. ПК України, ставка податку становить 15% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених), якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням п. 164.6. ПК України щодо доходів, зазначених в абз. 1 цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17%.

З урахуванням наведеного, в частині цього рішення позовні вимоги є безпідставними.

Як встановлено зі змісту акту перевірки, податкове повідомлення-рішення 24.09.2013 р. №0002691720 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 177531,20 грн. ґрунтується на висновку про безтоварність операцій позивача з ТзОВ «ВЗП», невідповідність закону первинних бухгалтерських документів.

У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч. 2 вказаної статті покладає тягар доведення правомірності своїх дій і рішень на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Закон не обумовлює неспростовності висновків актів перевірок. Зазначені у них обставини підлягають доведенню у загальному порядку.

З матеріалів справи встановлено, що 01.01.2010 р. між позивачем (покупець) та ТзОВ «ВЗП» (продавець) укладений договір купівлі-продажу вугілля, згідно із яким позивач зобов'язався придбати 100000 т. вугілля, поставка якого мала здійснюватись продавцем згідно заявок покупця за цінами, діючими на дату поставки.

Обгрунтовуючи фактичне виконання сторонами умов договору, позивач посилається на видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахунку. Однак, як правильно зазначив відповідач, накладні не містять усіх реквізитів, визначених у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні»: відсутні в накладних посади та прізвища осіб, які відвантажували та отримували товар, місце складання документа та проведення операції. Відтак, зазначений документ не відповідає вимогам до первинного бухгалтерського документа. Хоча зазначені відповідачем документи, як-от акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні не є обов'язковими, їх відсутність унеможливлює підтвердження факту отримання товару позивачем в світлі недоліків накладних. Окрім того, ні відповідачу до перевірки, ні суду при розгляді справи не були надані передбачені вказаним договором заявки на отримання товару, рахунки на оплату. Банківські виписки в світлі цього не доводять оплати товару, оскільки у них підстава платежу визначена як рахунок. Окрім того, не подані й акти приймання товару по кількості та якості, передбачені Постановою Держарбітражу СРСР від 15.06.1965 року № П-6 «Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю.

Не доведено також фактичне використання позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності. 01.01.2011 р. між позивачем (суборендар) та ТзОВ «ВЗП» (орендар) укладений договір суборенди, предметом якої визначено майданчик площею 300 кв.м. на станційній колії №10 на ст. Соснівка, передача якого здійснюється за актом приймання-передачі. Договором обумовлено передоплату по 2000 грн. щомісяця. Однак, доказів виконання зазначеного договору суду не надано, як і доказів отримання згоди власника на укладення договору суборенди. У квитанціях про приймання вантажу відправником зазначене ТзОВ «ВЗП», а не позивач, відтак, такі документи не підтверджують використання саме позивачем отриманого товару у власній господарській діяльності.

В сукупності із цим оцінюються судом і посилання на акт від 01.04.2013 р. №320/2200/36736825 позапланової виїзної перевірки ТзОВ «ВЗП», яким встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій вказаного суб'єкта із позивачем.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України). Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Однак, недоведеність реального здійснення господарської операції не надає підстав для включення відповідних сум у податкову звітність з ПДВ навіть на підставі податкових накладних, складених за наслідками фактично не проведених операцій.

Відтак, зазначені податкові повідомлення-рішення були винесені підставно.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно до п. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17-20, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

2. Судовий збір стягненню не підлягає.

Постанову може бути оскаржено, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 09.02.2015 року.