Постанова № 42610957, 04.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2015 р. Справа № 922/4418/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача: не з’явився;

відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №225 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.14 у справі № 922/4418/14

за позовом ТОВ "Феліцата Україна", м. Київ,

до ТОВ "Титан" , м. Мерефа, Харківська область,

про стягнення заборгованості врозмірі 25 173,13 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 17 грудня 2014 року (суддя Буракова А.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (62472, м. Мерефа, Харківський р-н, Харківської обл., вул. Дніпропетровська, 223, к.8-8; код ЄДРПОУ 30588785) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (04119, м. Київ, вул. Якіра, 17/А, поточний рахунок 26003217927400 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 33348888) суму основного боргу в розмірі 25173,13 грн. та 1827,00 грн. судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, просить його скасувати, та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судове засідання, яке відбулось 04 лютого 2015 року представники сторін не з’явились, про причини не прибуття суд не повідомили, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання про що свідчать поштові повідомлення в матеріалах справи (том 1 а.с.97-98).

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка позивача та відповідача не була визнана обов’язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

22.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Титан" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 181 (Договір).

Згідно п.1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п.2.1. Договору, поставка товару здійснюється позивачем на підставі зробленої заявки відповідача (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом 4 календарних днів з моменту її отримання.

Відповідно до п.4.2. Договору, ціна товару, яка входить у партію поставки, підтверджується у заявці покупця та вказується у видатково-прибуткових накладних.

Згідно п. 4.3. Договору, сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених позивачем протягом строку дії договору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 43842,93 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи. ( Том 1 а.с. 15-34)

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації поставленого товару кожні 15 календарних днів, з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п.5.4. Договору, на перше та п'ятнадцяте число відповідач надає позивачу звіт про реалізований товар.

Разом з тим, п.6.1. Договору, граничний термін реалізації товару являється 70 календарних днів, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1. договору, позивач зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, за отриманий від позивача товар на загальну суму 43 842,93 грн., розрахувався частково на суму 11 732,56 грн., а також здійснив повернення товару на загальну суму 6937,24 грн.,

Звертаючись до суду першої інстанції з позовними вимогами, позивач вказує на неналежне виконання договору, а саме неповну оплату поставленої продукції, у зв’язку з чим зазначив про необхідність оплати відповідачем 25 173,13 грн. заборгованості.

Суд першої інстанції підтримав дану правову позицію позивача, у зв’язку з чим здійснив задоволення позовних вимог.

Не погодившись з даним висновком суду першої інстанції, в обґрунтуванні апеляційної скарги відповідачем, в якості підстави для відмови в задоволенні позовних вимог було зазначено про виникнення у позивача права вимоги оплати продукції виключно після реалізації продукції, що підтверджується відповідним звітом про реалізований товар.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм законодавства враховуючи наступне.

Як було зазначено колегією суддів, 22.01.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Титан" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 181 (Договір).(Том 1 а.с. 9-11)

Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обовязки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Згідно положень абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та 525, 526 Цивільного кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За договором поставки, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України та статті 265 Господарського кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п.1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупцю визначений цим договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

Відповідно до п.2.1. Договору, поставка товару здійснюється позивачем на підставі зробленої заявки відповідача (направленої по факсу чи електронною поштою) протягом 4 календарних днів з моменту її отримання.

Як передбачено ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В даному випадку договором поставки (п. 5.1) було обумовлено, що оплата за поставлену партію товару здійснюється відповідачем по мірі реалізації поставленого товару кожні 15 календарних днів, з моменту поставки товару на склад покупця.

Відповідно до п.5.4. Договору, на перше та п'ятнадцяте число відповідач надає позивачу звіт про реалізований товар.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Разом з тим, в п.6.1. Договору сторони погодили, що граничний термін реалізації товару являється 70 календарних днів, після чого поставлений, але не реалізований, товар підлягає поверненню позивачу.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що з настанням строку, передбаченого п.6.1. договору, позивач зобов'язаний вивести нереалізований товар у 5 денний строк. Відповідач додатково сповіщає позивача про настання граничного терміну реалізації товару шляхом направлення письмового повідомлення по факсу чи поштовим переказом.

З аналізу договірних положень, погоджених сторонами, вбачається, що право вимоги оплати вартості поставленої продукції виникає у постачальника у разі реалізації її покупцем. В той час, у випадку ж нереалізації поставленого товару постачальник наділений виключно правом на повернення поставленої продукції.

Колегія суддів звертає увагу, що позовна вимога полягає саме у стягненні коштів за передану продукцію. А отже, при розгляді даного спору, господарський суд першої інстанції повинен був дослідити наявність доказового базису, з яким договір пов’язує можливість даного стягнення - факту реалізації даної продукції.

Так головним завданням суду є з’ясування дійсних взаємовідносин суб’єктів господарювання і здійснення захисту порушеного чи оспорюваного права, а інструментом такого з’ясування є вивчення та оцінка доказів, зібраних і наданих суду.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до положень статті 34 Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сторонами в п.5.4. Договору, було визначено, що на перше та п'ятнадцяте число відповідач надає позивачу звіт про реалізований товар. А отже єдиним належним доказом реалізації поставленої продукції є відповідний звіт про таку реалізацію.

Разом з тим, одним із принципів судочинства є змагальність сторін. Так відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості”. Цю саму думку законодавець відтворив і в ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу, вказавши, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами”.

Втім, судом першої інстанції не було звернуто увагу, що ані позивачем, ані відповідачем у даній справі не було надано доказів реалізації поставленого товару, в результаті чого факт реалізації товару є недоведеним. І як наслідок дана правова вимога позивача не підлягає задоволенню.

В той же час, колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції, як обґрунтування підстав задоволення позовних вимог, на частину 1 статті 692 Цивільного Кодексу України та п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", в якому зазначено, що відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. Так судом першої інстанції не було взято до уваги, що застосування такого порядку перебігу строку виконання зобов’язання є доцільним у разі не врегулювання даного питання в інший спосіб в договірному порядку, як було зроблено сторонами в положенні пункту 5.1 договору.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи той факт, що висновки суду першої інстанції не відповідають приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги ТОВ "Титан", скасування рішення Господарського суду Харківської області від 17.12.14 у справі № 922/4418/14, та прийняття нового рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції і прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, п.2 ст. 103, п. 1, 3 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ТОВ "Титан" задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 17 грудня 2014 року у справі № 922/4418/14 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Феліцата Україна" (04119, м. Київ, вул. Якіра, 17/А, код ЄДРПОУ 33348888) на користьТовариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (62472, м. Мерефа, Харківський р-н,Харківської обл., вул. Дніпропетровська, 223, к.8-8; код ЄДРПОУ 30588785) судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 913,50 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 09 лютого 2015 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.