Рішення № 42610637, 05.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 6/86/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Запоріжжя

05.02.2015 Справа № 908/5278/14

За позовом Публічного акціонерного товариства „Запорізький завод „Перетворювач" (вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9, м. Запоріжжя, 69069)

До Відкритого акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго" (юридична адреса: вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; поштова адреса: вул. Каховська, буд. 26, м. Запоріжжя, 69096)

Про стягнення 27 424 грн. 52 коп.

Суддя Місюра Л.С.

За участю представників :

Від позивача: Немерюк Ю.В. - дов. №35/26 від 02.02.2015р., Кожушко С. В. - дов.

№35/18 від 22.12.2014р.

Від відповідача: Комраков С.В. - дов. №9 від 31.12.2014р.

Розглянувши матеріали справи за Публічного акціонерного товариства „Запорізький завод „Перетворювач" м. Запоріжжя до Відкритого акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго" м. Запоріжжя, про стягнення 27 424 грн. 52 коп., суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги, по договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013 року за період з травня 2014 року по вересень 2014 року в сумі 198 810 грн. 35 коп., 3 % річних в сумі 1 200 грн. 88 коп., пеню в сумі 9 872 грн. 89 коп. та інфляційні витрати в сумі 8 033 грн. 81 коп.

11.12.2014 року позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги по договору про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2 від 01.01.2013 року за період з травня 2014 року по жовтень 2014 року в сумі 233 772 грн. 42 коп., 3 % річних в сумі 1 633 грн. 21 коп., пеню в сумі 13 907 грн. 88 коп. та інфляційні витрати 11 883 грн. 43 коп. (а. с. 94-96).

Заява позивача була прийнята судом, оскільки подана у відповідності до вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).

29.12.2014р. від позивача та відповідача надійшла заява за вих. № 008-83/19142 від 18.12.2014р., в якій вони просили затвердити мирову угоду, укладену між позивачем та відповідачем та припинити провадження по справі № 908/5278/14 (а с. 143-146).

Але, 19.01.2015р. від позивача надійшла заява про відмову від затвердження мирової угоди за вих. № 35/07 від 19.01.2015р., в якій він просить суд не затверджувати мирову угоду від 18.12.2014 року по справі № 908/5278/14 та не припиняти провадження у справі. Остаточно позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 1 633 грн. 21 коп., пеню за порушення строків розрахунку у сумі 13 907 грн. 88 коп., інфляційне збільшення суми боргу у сумі 11 883 грн. 43 коп. та стягнути витрати по оплаті судового збору у розмірі 5 223 грн. 94 коп. (а. с. 147-148).

Заява позивача була прийнята судом, оскільки заявлена відповідно до статті 22 ГПК України.

Позивач надав додаткові пояснення, в яких зазначив наступне: з червня 2014 року і до теперішнього часу жодних оплат за надані послуги за договором № 1-19/2 від 01.01.2013р. відповідачем на поточний рахунок позивача здійснено не було. Точний період, за який утворилась заборгованість по спірному договору (по кожному акту окремо), а також точний період (дні, місяці, роки), за які нараховані відповідачу пеня, 3% річних та розрахунок інфляції відповідно до приписів листа ВСУ № 62-97 від 03.04.1997р. та листа ВГСУ № 01-06/928/2012 від 17.07.2013р. позивачем вказано в розрахунку позовних вимог станом на 08.12.2014р., який йде додатком до заяви про збільшення позовних вимог вих. № 35/150 від 09.12.2014р. та був наданий суду окремо. Також позивач повідомляє, що ним 09.12.2014р. було направлено на поштову адресу відповідача копії позовної заяви та доданих до неї документів, а також 3 примірники акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 05.12.2014р. за договором № 1-19/2 від 01.01.2013р., що підтверджується квитанцією та описом вкладання, що були додані до заяви про збільшення позовних вимог вих. № 35/150 від 09.12.2014р. Крім того, позивач надав суду завірені копії актів здачі-прийому виконаних робіт (послуг) за період з липня по вересень 2014р., а також підписаний позивачем та відповідачем завірену копію акту звірки взаємних розрахунків станом на 14.08.2014р. за договором № 1-19/2 від 01.01.2013р. та інші витребувані судом документи відповідно додатків до цих пояснень. Інші витребувані судом документи, були надані до позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог, а саме: договір № 1-19/2 від 01.01.2013р. з додатковою угодою № 1 від 29.10.2013р., додатковою угодою № 2 від 01.01.2014р. (додатки до позовної заяви № 8-10); акти здачі-прийому наданих послуг за травень 2014 (додатки до позовної заяви №11), за червень 2014 (додатки до позовної заяви № 15), за жовтень 2014 (додатки до заяви про збільшення позовних вимог №4); рахунки фактури, податкові накладні (додатки до позовної заяви №12,13,16,17,19,20,23,24,27,28, а також в додатках до заяви про збільшення позовних вимог № 5, 6).

29.01.2015р. від позивача недійшлі письмові пояснення №35/10 від 28.01.2015р., в яких позивач зазначив наступне: на виконання ухвали суду від 21.01.2015 надаємо пояснення стосовно того, чи породжує права та обов'язки для сторін незатверджена судом мирова угода. Так, відповідно до частини першої та другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Як зазначено в інформаційному листі ВГСУ від 09.04.2009 № 01-08/204 «Про деякі питання застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» мирову угоду не можна розглядати як договір у цивільно-правовому розумінні На відміну від звичайної угоди, мирова угода укладається в господарському процесі, та набирає чинності з моменту затвердження її судом, а якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта. Отже, зважаючи на те, що умови укладення та порядок затвердження мирової угоди встановлено ГПК, а не цивільним чи господарським кодексом, які встановлюють положення про правочини, їх умови та порядок їх укладання, мирова угода до моменту затвердження її судом є лише договором про наміри та не породжує цивільних прав та обов'язків. Стосовно того, чи має право суд затвердити мирову угоду, у разі відмови однієї зі сторін від затвердження мирової угоди вважаємо, що оскільки відповідно до ч. 1 ст. 78 ГПК України відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем і умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи, а станом на теперішній час, позивач відмовляється від укладення мирової угоди та від заяви про її затвердження та, відповідно, відкликає їх. Тому, вважає, що у суду відсутні підстави затверджувати мирову угоду. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ГПК до прийняття відмови позивача від позову або до затвердження мирової угоди сторін господарський суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій. На нашу думку, ця норма встановлена для того, щоб сторони мали можливість ще раз все обміркувати та у разі потреби відмовитись від укладання мирової угоди, в противному б випадку заяви про затвердження мирової угоди розглядались би судом без виклику сторін, тобто ГПК дозволяє до затвердження мирової угоди стороні змінити своє рішення. Внаслідок невиконання відповідачем домовленостей, які були досягнуті при підписанні мирової угоди, поизвач, як вже зазначалось, відмовляється від мирової угоди та відкликає заяву про затвердження мирової угоди. Отже, спір між сторонами не припинено. Мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами, та набирає чинності з моменту затвердження мирової угоди судом. Мирова угода призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах. В даному ж випадку конфлікт між сторонами продовжується. Крім того, Пленум Вищого господарського суду України у підпункті 3.19 пункту 3 постанови від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснив, що умови мирової угоди мають бути викладені чітко й недвозначно з тим, щоб не виникало неясності і спорів з приводу її змісту під час виконання. Господарський суд не затверджує мирову угоду, якщо вона не відповідає закону, або за своїм змістом вона є такою, що не може бути виконана у відповідності з її умовами, або якщо така угода остаточно не вирішує спору чи може призвести до виникнення нового спору. В мировій угоді обов'язково повинні бути вказані відомості про умови, розмір і строки виконання зобов'язань. Така ж правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 25.09.2008 по справі №21/233-07-9283, постанові ВГСУ від 23.11.2010 по справі №12-23/112-09-4557. Відповідач заявив, що в мировій угоді відсутній строк виконання зобов'язання щодо спати судового збору, з чим погодилась суддя у судовому засіданні. Тим паче, така мирова угода не відповідає вимогам закону, породжує конфлікт між сторонами, а тому не має бути затверджена судом. Крім того, відповідно ст. 22 ГПК України, сторони мають право заявляти клопотання (заяви), давати усні та письмові пояснення. Скориставшись своїм правом позивач подав заяву про відмову від затвердження мирової угоди, яка була прийнята судом. До того ж, відповідно до цієї ж статті, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Саме до прийняття рішення по справі, ані до підписання сторонами будь - яких угод, які не затверджені судом. Розгляд справи та існування спору між сторонами продовжується доти, доки суд або не винесе рішення, або не припинить провадження по справі.

Відповідач надав пояснення, в яких вказав наступне: 18.12.2014р. між позивачем та відповідачам було укладено мирову угоду у справі № 908/5278/14 (далі - мирова угода), яка разом з заявою про затвердження мирової угоди від 18.12.2014р. за № 008-83/19142 була надана господарському суду Запорізької області 29.12.2014р. для затвердження. Згідно умов мирової угоди, сторони дійшли згоди, що відповідач визнає вимоги позивача про стягнення суми основного боргу (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) по оплаті наданих позивачем послуг за використання у травні-жовтні 2014р. електричних мереж позивача згідно договору «Про спільне використання технологічних електричних мереж» № 1-19/2 в сумі 233 772 грн. 42 коп. (двісті тридцять три тисячі сімсот сімдесят дві гривні 42 коп.). Позивач, у відповідності до ст. 605 Цивільного кодексу України, звільняє відповідача від сплати 3% річних в розмірі 1 633 грн. 21 коп. (одна тисяча шістсот тридцять три гривні 21 коп.), пені в розмірі 13 907 грн. 88 коп. (тринадцять тисяч дев'ятсот сім гривень 88 коп.), інфляційних нарахувань в розмірі 11 883 грн.43 коп. (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят три гривні 43 коп.). Строк погашення заборгованості відповідачем перед позивачем встановлено до 26.12.2014 року (включно). Так, 25.12.2014р. платіжним дорученням № 33445 від 25.12.2014р. відповідач сплатив на поточний рахунок позивача суму за використання електричних мереж у розмірі 272 734 грн. 49 коп., у тому числі 233 772 грн. 42 коп. суму основного боргу відповідно мирової угоди, у встановлений мировою угодою строк оскільки ці витрати. Відповідно до п. 4 мирової угоди, позивач та відповідач, враховуючи ст. 49 ГПК України, дійшли згоди стосовно розподілу судового збору і погодили, що судовий збір в розмірі 5 233 грн. 94 коп. по справі № 908/5278/14 покладається на відповідача. Згідно «Порядку оформлення, погодження та виконання платежів підрозділами управління» затвердженого Наказом від 16.12.2014р. за № 709-од, витрати відповідача по оплаті послуг за використання електричних мереж передбачені бюджетом - Дирекція з енергозбуту, у свою чергу витрати по погашенню боргів за рішеннями суду знаходяться у бюджеті дирекції з питань правового забезпечення. У зв'язку з тим, що витрати знаходяться у різних підрозділах відповідача (бюджетовиконавців), тому не можуть бути сплачені одночасно. Умовами мирової угоди не передбачено строк оплати відповідачем суми судового збору. Оскільки витрати на компенсацію сплаченого судового збору у кожному окремому випадку потребують додаткових узгоджень, наявність судового акту або затвердженої судом мирової угоди, обмежений бюджет дирекції з питань правового забезпечення на кінець року, кількість вихідних та святкових днів на кінець 2014р. - початок 2015р., відповідач оплатив суму судового збору згідно п.4 мирової угоди в розмірі 5 233 грн. 94 коп. (п'ять тисяч двісті тридцять три гривні 94 коп.) 20.01.2015р. платіжним дорученням № 1637. Відповідач просить врахувати суд, що відповідачем виконано зобов'язання за мировою угодою від 18.12.2014р. по справі 908/5278/14 у повному обсязі ще до затвердження її судом.

29.01.2015р. від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено наступне: одним із способів вирішення господарського спору є мирова угода сторін, яка може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову (частини перша і третя статті 78 ГПК України). Мирова угода укладається з урахуванням загальних правил вчинення правочинів у письмовій формі. Як об'єкт регулювання норм матеріального права, мирова угода є цивільно-правовим правочином, спрямованим на зміну або припинення цивільних прав та обов'язків між сторонами. Як об'єкт регулювання норм процесуального права, затверджена судом мирова угода призводить до припинення провадження у справі. Затвердження судом мирової угоди як форма вирішення спору є спрощеною процесуальною процедурою, в якій не передбачено обов'язку доказування та оцінки доказів. Ухвала про визнання мирової угоди постановляється за клопотанням сторін, якщо умови мирової угоди не суперечать закону, не порушують права, свободи чи інтереси інших осіб. Ухвала про визнання мирової угоди повинна містити усі умови мирової угоди. Так, у відповідності до вимог ст. 78 ГПК України, між позивачем та відповідачем було досягнуто домовленість сторін, 18.12.2014р. укладено мирову угоду по справі № 908/5278/14 (далі - мирова угода), відповідно якої сторони виконали свої зобов'язання за цією угодою у повному обсязі. Відповідач сплатив суму заборгованості 233 772 грн. 42 коп. у строк, встановлений умовами мирової угоди. Відповідно до п. 4 мирової угоди сторони дійшли згоди стосовно розподілу судового збору, який було покладено на відповідача. Умовами мирової угоди не передбачено строк оплати відповідачем суми судового збору, але відповідач сплатив суму судового збору у повному обсязі у сумі 5 233 грн. 94 коп. платіжним дорученням № 1637 від 20.01.2015р. Відповідно п. 3 мирової угоди, позивач, у відповідності до ст. 605 ЦК України, звільнив відповідача від сплати 3% річних в розмірі 1 633 грн. 21 коп., пені в розмірі 13 907 грн. 88 коп., інфляційних нарахувань в розмірі 11 883 грн. 43 коп. Уклавши мирову угоду, сторони спільною заявою про затвердження мирової угоди повідомили суд про її укладання. Заяву було підписано спільно обома сторонами, та надано суду 29.12.2014р. для затвердження укладеної мирової угоди. Сторонами, ще до затвердження мирової угоди судом, було виконано її умови у повному обсязі з дотриманням строків, встановлених цією угодою. Відповідно п. 6 мирової угоди, сторони домовились, що мирова угода набирає чинності з моменту її підписання, та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цією мировою угодою. Сторони виконали умови мирової угоди, дія її закінчена моментом повного виконання сторонами її умов, тобто неможливо відкликати те що вже фактично виконано. Відповідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. В порушенням умов укладеної та наданої до затвердження суду мирової угоди, не добросовісно користуючись та зловживаючи процесуальними правами, Позивач надав суду заяву про відмову у затвердженні мирової угоду, фактично відмовляючись від вчиненого правочину в односторонньому порядку, що свідчить про те, що позивач намагається відмовитись від укладеної та виконаної сторонами у повному обсязі мирової угоди. Відповідач вважає заяву позивача про відмову у затвердженні мирової угоду невмотивованою, безпідставною, незаконною та такою що не відповідає дійсним обставинам справи, а заяву про затвердження мирової угоди та саму мирову угоду такими що відповідають вимогам ст. 78 ГПК України, у зв'язку з чим наявні усі підстави для затвердження судом мирової угода. По-перше, відповідно ст. 22 ГПК України, сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Кодексом передбачено право сторін надати суду заяву про затвердження укладеної мирової угоди, але Кодексом не передбачено права на відмову від наданої для затвердження мирової угоди. По-друге, ст. 78 ГПК України встановлено, що умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Ці заяви підписуються відповідно позивачем, відповідачем чи обома сторонами. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Подана заява про затвердження мирової угоди, та мирова угода цілком відповідають вимогам ст. 78 ГПК України для її затвердження судом. По-третє, ст. 214 Цивільного кодексу України визначено, що особи яки вчинили дво - або багатосторонній правочин мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Згоди на припинення, або розірвання мирової угоди відповідач не надавав. Від вчиненого правочину у вигляді укладеної, та вже виконаної сторонами у повному обсязі мирової угоди не відмовляється. По-четверте, відповідно заяві позивача від 19.01.2015р. №35/07, єдиною підставою на яку посилається позивач у відмові від затвердження мирової угоди, це порушення, на його думку, відповідачем взятих зобов'язань по сплаті суми судового збору у строк до 26.12.2014р. Однак, ці твердження позивача є помилковими та не відповідають домовленостям сторін та змісту мирової угоди. Так, п. 5.2 мирової угоди сторони домовились та встановили строк погашення саме заборгованості відповідача перед позивачем до 26.12.2104р. (включно), яку відповідачем сплачено 25.12.2014р., тобто у встановлений мировою угодою строк. Строк оплати судового збору умовами мирової угоди не визначено, але відповідачем сплачено 20.01.2015р. Тобто, на сьогодні не існує підстав для відмови від укладеного, та фактично виконаного сторонами правочину. Вищий господарський суд України у постанові від 16.08.2007р. справа № 37/103, визначив, що «мирова угода за своєю правовою природою це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а, досягнувши угоди між собою припиняють спір». У зв'язку з вищенаведеним, відповідач вважає, що позивач не має ані процесуальних прав, ані наявних підстав для відмови у затвердженні судом поданої заяви про затвердження мирової угоди в односторонньому порядку. Мировою угодою сторони досягли згоди про вирішення спору, вирішили спір по суті, та припинили спір повідомив про це суд спільною заявою. Зміст заяви про затвердження мирової угоди та сама мирова угода відповідають вимогам ст. 78 ГПК України та чинному законодавству, зобов'язання за мировою угодою від 18.12.2014р. по справі 908/5278/14 виконано сторонами у повному обсязі, спор припинено. Відсутній предмет спору по даній справі, отже провадження по справі у будь якому випадку підлягає припиненню.

За клопотанням відповідача розгляд справи був продовжений на 15 днів. Розгляд справи двічі відкладався.

05.02. 2015 року розгляд справи продовжено та прийнято рішення.

Розглянувши та оцінивши всі матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд вважає, що зменшені позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

01.01.2013 року між позивачем (власник мереж за договором) та відповідачем (користувачем за договором) був укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 1-19/2, з додатками та додатковими угодами (надалі - договір).

Згідно п. 1.1 договору позивач (власник мереж) зобов'язався забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок відповідача та (або) інших суб'єктів господарювання (субспоживачів за договором), передачу електричної енергії яким забезпечує відповідач, а відповідач - своєчасно сплачувати вартість послуг позивача з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги, відповідно до умов цього договору.

Відповідно до умов п. 7.1 договору. розрахунковим вважається період з 00 годин першого числа до 24 години останнього числа поточного місяця.

За умовами п. 7.2 договору, вартість послуг власника електричних мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання зазначається у додатку № 4 „Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж", розробленому відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 року № 691, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 року за № 732/15423, виходячи із узгодженого з Запорізьким територіальним представництвом НКРЕ „Кошторису витрат на утримання технологічних електричних мереж Власника мереж", що є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено обов'язок відповідача здійснити оплату за використання електричних мереж позивача розрахунковий період. Розрахунок плати за використання електричних мереж позивача здійснюється згідно з додатком № 4 „Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж" (надалі - додаток № 4).

В п. 2.13 договору було визначено, що позивач зобов'язаний щорічно, на підставі узгодженого Запорізьким територіальним представництвом НКРЕ „Кошторису витрат на утримання технологічних мереж Власника мереж", підписувати нову редакцію додатку № 4 „Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж".

29.10.2013 року сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору, якою погодили нову редакцію додатку № 4 (надалі - додаткова угода № 1, ар. с. 32, 33).

01.01.2014 року сторонами була укладена додаткова угода № 2 до договору, якою було погоджено розрахунок плати за використання електричних мереж позивача на 2014 рік (надалі - додаткова угода № 2, ар. с. 34, 35).

За умовами додатку № 4, в редакції додаткової угоди № 2, щомісячний розмір плати за використання технологічних електричних мереж позивача для відповідача становить 32 468 грн. 39 коп., ПДВ - 6 493 грн. 68 коп., що разом складає 38 962 грн. 07 коп.

Відповідно до умов п. 7.3 договору. за підсумками розрахункового періоду позивач у термін до 5 (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, направляє відповідачу рахунок. Сума платежу визначається виходячи з додатку № 4 з урахуванням сум платежів, що надійшли від відповідача. Разом з рахунком позивач направляє відповідачу: податкову накладну виписану по факту надання послуг (у разі, якщо позивач є платником ПДВ); підписані уповноваженою особою позивача та скріплені його печаткою два примірники „Акту прийому-здачі наданих послуг".

Згідно з умовами п. 7.5 договору, відповідач у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання зобов'язаний повернути позивачу один екземпляр підписаного та скріпленого своєю печаткою „Акту прийому-здачі наданих послуг".

На виконання умов договору позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги із спільного використання технологічних електричних мереж (надалі - послуги) у травні 2014 року на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 5/14ТРЕ від 31.05.2014 року (ар. с. 36).

Крім того, на оплату наданих послуг позивач супровідним листом вих. № 17-01/13-89 від 05.06.2014 року надав відповідачу акт, рахунок та податкову накладну, які були отримані відповідачем 05.06.2014 року, про що свідчить відмітка відповідача про отримання кореспонденції за вх. № 13793 на супровідному листі.

У червні 2014 року позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 6/14ТРЕ від 30.06.2014 року (ар. с. 40).

Крім того, на оплату наданих послуг позивач надав відповідачу рахунок - фактуру та податкову накладну на вказану суму, які були отримані відповідачем 11.07.2014 року, про що вказано в листі позивач вих. № 007-44/12209 від 15.08.2014 року.

У липня 2014 року позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 7/14ТРЕ від 31.07.2014 року (ар. с. 43).

На оплату наданих послуг позивач супровідним листом вих. № 14/332 від 06.08.2014 року надіслав відповідачу акт, рахунок та податкову накладну, які були отримані відповідачем 11.08.2014 року, що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (ар. с. 48).

У серпні 2014 року позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 8/14ТРЕ від 31.08.2014 року (ар. с. 88).

На оплату наданих послуг позивач супровідним листом вих. № 14/368 від 08.09.2014 року надіслав відповідачу акт, рахунок та податкову накладну, які були отримані відповідачем 10.09.2014 року, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (ар. с. 55, 56).

У вересні 2014 року позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 9/14ТРЕ від 30.09.2014 року (ар. с. 104).

На оплату наданих послуг позивач супровідним листом вих. № 14/401 від 06.10.2014 року надіслав відповідачу акт, рахунок та податкову накладну, які були отримані відповідачем 08.10.2014 року, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (ар. с. 67-69).

У жовтні 2014 року позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 10/14ТРЕ від 31.10.2014 року (ар. с. 104).

На оплату наданих послуг позивач супровідним листом вих. № 14/449 від 11.11.2014 року надіслав відповідачу акт, рахунок та податкову накладну, які були отримані відповідачем 14.11.2014 року, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (ар. с. 107-109).

У жовтні 2014 року позивач надав відповідачу, а останній отримав послуги на суму 38 962 грн. 07 коп., що підтверджується двосторонньо підписаним актом прийому-здачі виконаних робіт № 10/14ТРЕ від 31.10.2014 року (ар. с. 104).

На оплату наданих послуг позивач супровідним листом вих. № 14/449 від 11.11.2014 року надіслав відповідачу акт, рахунок та податкову накладну, які були отримані відповідачем 14.11.2014 року, про що свідчить відмітка про отримання на повідомленні про вручення поштового відправлення (ар. с. 107-109).

Всі акти були підписані сторонами та скріплені їх печатками, будь-яких зауважень та заперечень щодо актів або ж пакету наданих для оплати документів відповідач позивачу не надав.

Відповідно до умов п. 7.4 договору, оплата відповідачем послуг здійснюється платіжним дорученням на підставі виставленого позивачем рахунка та оформленого „Акта прийому-здачі наданих послуг" у термін, що не перевищує 20 днів з дня отримання документів, зазначених в п. 7.3 договору.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З урахуванням положень п. 7.4 договору та ст. 253 ЦК України, відповідач мав провести оплату наданих позивачем у травні 2014 року послуг у строк по 25.06.2014р. включно, за отримані у червні 2014 року послуги оплата мала бути проведена у строк по 03.08.2014р. включно, за отримані у липні 2014 року послуги оплата мала бути проведена у строк по 31.08.2014р. включно, за отримані у серпні 2014 року послуги оплата мала бути проведена у строк по 30.09.2014р. включно, за отримані у вересні 2014 року послуги оплата мала бути проведена у строк по 28.10.2014р. включно, а за отримані у жовтні 2014 року послуги оплата мала бути проведена у строк по 04.12.2014р. включно.

Відповідач перерахував позивачу 272 734 грн. 49 коп., що підтверджується платіжним дорученням №33445 від 25.12.2014р. (а. с. 155). При цьому вказаним платіжним дорученням відповідач перерахував позивачу не тільки заборгованість за період з травня 2014р. по жовтень 2014р., яку позивач просив стягнути з відповідача в заяві про збільшення позовних вимог (а. с. 94-96), але і за заборгованість за листопад 2014р. Цей факт підтверджує і позивач в своєї заяві №35/07 від 19.01.2015р. (а. с. 147-148).

За таких підстав, заборгованість за період з травня 2014р. по листопад 2014р. в сумі 272 734 грн. 49 коп. погашена відповідачем.

В заяві про зменшення позовних вимог № 35/07 від 19.01.2015р. (а. с. 147-148) позивач вже не просить стягнути з відповідача суму основного боргу.

Але позивач вказує, що заборгованість за період з травня 2014р. по жовтень 2014р. в сумі 233 772 грн. 42 коп. була погашена відповідачем з порушенням строків оплати, передбачених п. 7.4 договору, а тому, остаточно просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 1 633 грн. 21 коп., пеню за порушення строків розрахунку у сумі 13 907 грн. 88 коп., інфляційне збільшення суми боргу у сумі 11 883 грн. 43 коп., згідно розрахунку (а. с. 98-100).

Згідно ст. ст. 526 ЦК України та 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач у встановлений термін заборгованість не оплатив, то весь цей час він користувався грошовими коштами позивача, та ці грошові кошти знецінилися за цей час, в зв'язку з інфляційними процесами в державі.

Позивач в заяві про зменшення позовних вимог (а. с. 147-148) просить стягнути з відповідача інфляційні витрати в сумі 11 883 грн. 43 коп. та 3 % річних в сумі 1 633 грн. 21 коп., згідно наданого до заяви про збільшення позовних вимог розрахунку.

Фактично, з урахуванням п. 7.4 договору та ст. 253 ЦК України, листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., з відповідача підлягає стягненню 3 % річних в сумі 1 620 грн. 37 коп. та інфляційні витрати в сумі 11 887 грн. 83 коп. Але, суд не вважає за необхідне виходи за рамки позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат, а тому з відповідача підлягає стягненню 11 883 грн. 43 коп. та 3 % річних в сумі 1 620 грн. 37 коп.

В частині стягнення 3% річних в сумі 12 грн. 84 коп. слід відмовити, оскільки ця сума нарахована відповідачу безпідставно.

Відповідно до умов 9.2.1 договору, за внесення платежів, передбачених п. 4.1 договору, з порушенням терміну, визначено п. 7.4 договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,05 % за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 13 907 грн. 88 коп.

Фактично, з урахуванням п. 7.4 договору та ст. 253 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 13 797 грн. 91 коп.

В частині стягнення пені в сумі 109 грн. 97 коп. слід відмовити, оскільки ця сума нарахована відповідачу безпідставно.

Заперечення відповідача не приймаються судом по вказаним вище підставам, а також в зв'язку з наступним:

Відповідач безпідставно посилається на постанову Вищого господарського суду України від 27.01.2014р. по справі №922/3651/13, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 82 ГПК України при прийнятті рішення суд зобов'язаний враховувати тільки висновки Верховного суду України, і тільки які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 цього Кодексу. Вказана відповідачем постанова Вищого господарського суду України не являється постановою, про яку йдеться в ч. 3 ст. 82 ГПК України.

Також, відповідач безпідставно вважає мирову угоду правочином у розумінні змісту ст. ст. 202, 233 ЦК України. Правочини, про які йдеться в ст. ст. 202, 233 ЦК України не підлягають затвердженню судом, а мирова угода підлягає затвердженню судом.

Порядок укладання та затвердження мирової угоди регламентовано не Цивільним кодексом України, а відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Те, що мирова угода не є правочином у цивільно - правому розумінні також підтверджується п. 1 Інформаційного листа ВГСУ від 09.04.2009р. № 01-08/204.

Мирова угода являється одним із способів вирішення господарського спору сторін на стадії розгляду справи в суді.

Не затверджена судом мирова угода не породжує у сторін права та обов'язки.

Діюче законодавство не забороняє стороні відмовитися від затвердження мирової угоди.

Оскільки позивач відмовився від затвердження мирової угоди, та просить провадження по справі не припиняти, у суду відсутні підстави для затвердження укладеної між позивачем та відповідачем мирової угоди, а тому спір підлягає розгляду по суті. Те, що відповідач вже виконав умови мирової угоди, не є підставою для її затвердження. Відповідач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором в будь-якому разі.

Також слід відмітити, що сторони просили суд затвердити мирову угоду, строк погашення заборгованості по якій був встановлений сторонами до 26.12.2014р. (п. 5.2 мирової угоди), тобто строк погашення заборгованості був встановлений до подачі сторонами заяви про затвердження мирової угоди (заява подана в суд 29.12.2014р.) та до моменту можливого затвердження мирової угоди судом (розгляд справи був відкладений на 21.01.2015р.). Крім цього, основний борг, вказаний в мировій угоді в сумі 233 772 грн. 42 коп., був оплачений відповідачем позивачу 25.12.2014р., тобто також до подачі сторонами заяви про затвердження мирової угоди (заява подана в суд 29.12.2014р.) та до моменту можливого затвердження мирової угоди судом (розгляд справи був відкладений на 21.01.2015р.). Судовий збір в сумі 5 233 грн. 94 коп. відповідач оплатив позивачу 20.01.2015р., тобто також до моменту можливого затвердження мирової угоди судом (розгляд справи був відкладений до 21.01.2015р.).

Позивач у судовому засіданні 21.01.2015р. підтвердив сплату відповідачем суми судового збору.

При подачі позову про стягнення з відповідача 217 917 грн. 93 коп. позивач сплатив судовий збір в сумі 4 358 грн. 36 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 3425 від 26.11.2014р. (а. с. 12).

При подачі заяви про збільшення розміру позовних вимог до суми 261 196 грн. 94 коп. (а. с. 94-96), позивач доплатив судовий збір в сумі 865 грн. 58 коп. платіжним дорученням № 441 від 09.12.2014р. (а .с. 97).

Заявою № 35/07 від 19.01.2015р. позивач зменшив позовні вимоги, і остаточно просить стягнути з відповідача 27 424 грн. 52 коп. (а. с. 147).

Суд задовольнив зменшені позивачем позовні вимоги частково, стягнув з відповідача на користь позивача загальну суму 27 301 грн. 71 коп.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір пропорційно задоволеним зменшеним позовним вимогам в розмірі 545 грн. 52 коп.

Але, відповідач перерахував позивачу платіжним дорученням № 1637 від 20.01.2015р. судовий збір в сумі 5 233 грн. 94 коп. (переплативши на 10 грн. більш, ніж сплатив позивач в бюджет при подачі позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог).

Таким чином, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути (повернути) судовий збір в сумі в сумі 4 688 грн. 42 коп. (5 233,94 - 545 грн. 52 коп.), не стягуючи з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 545 грн. 52 коп.

В зв'язку з збільшення, а потім із зменшенням позивачем позовних вимог, відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу слід повернути із Державного бюджету України судовий збір в сумі 4 675 грн. 95 коп. ( з врахуванням заяви про збільшення та заяви про зменшення позовних вимог та з урахуванням суми задоволених позовних вимог).

В п. 4 Інформаційного листа ВГСУ від 21.11.2011р. № 01-06/1625/2011 вказано, що судовий збір суд може повернути і на підставі рішення суду.

Керуючись ст. ст. 22, 44 - 49, 78, 82 - 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго" (юридична адреса: вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; поштова адреса: вул. Каховська, буд. 26, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 00130926) на користь Публічного акціонерного товариства „Запорізький завод „Перетворювач" (вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9, м. Запоріжжя, 69069; код ЄДРПОУ 05755571) інфляційні витрати в сумі 11 883 грн. 43 коп., 3 % річних в сумі 1 620 грн. 37 коп., пеню в сумі 13 797 грн. 91 коп. Надати наказ.

В іншої частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Запорізький завод „Перетворювач" (вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9, м. Запоріжжя, 69069; код ЄДРПОУ 05755571) на користь Відкритого акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго" (юридична адреса: вул. Сталеварів, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; поштова адреса: вул. Каховська, буд. 26, м. Запоріжжя, 69096; код ЄДРПОУ 00130926) судовий збір в сумі 4 688 грн. 42 коп. Надати наказ.

Повернути Публічному акціонерному товариству „Запорізький завод „Перетворювач" (вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9, м. Запоріжжя, 69069; код ЄДРПОУ 05755571) із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 675 (чотири тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 95 коп., сплачений платіжним дорученням № 3425 від 26.11.2014р. Оригінал вказаного платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи № 908/ 5278/14.

Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Публічному акціонерному товариству „Запорізький завод „Перетворювач" (вул. Дніпропетровське шосе, буд. 9, м. Запоріжжя, 69069; код ЄДРПОУ 05755571) судового збору у розмірі 4 675 (чотири тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 95 коп., сплаченого платіжним дорученням № 3425 від 26.11.2014р.

Повне рішення складено: 05.02.2014р.

Суддя Л.С. Місюра