Рішення № 42610446, 03.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2015Справа №910/28619/14

За позовом Фізичної особи-підприємця Петрик Андрія Михайловича

до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»

про зобов'язання вчинити дії, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Петрик А.М. (фізична особа-підприємець);

від відповідача: Куликов Ю.Ю. (представник за довіреністю №03/2/8 від 28.11.2014р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Петрик Андрій Михайлович (надалі також - позивач) звернувся до суду з позовною заявою про зобов'язання Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (надалі також - відповідач) перерахувати кошти з рахунку №26007030000654 на інші рахунки згідно платіжних доручень від 08.05.2014р., 14.05.2014р., 18.09.2014р., 13.10.2014р. та 17.10.2014р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 19.08.2010р. між ним та відповідачем було укладено Договір про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, в порушення умов якого відповідачем зобов'язання з переказу грошових коштів за платіжними дорученнями від 08.05.2014р., 14.05.2014р., 18.09.2014р., 13.10.2014р. та 17.10.2014р. належним чином не виконано, що стало підставою для звернення позивача з позовом про зобов'язання відповідача перерахувати відповідні грошові кошти за такими платіжними дорученнями в примусовому порядку.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, в судовому засіданні проти позову заперечував повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2014р. в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/28619/14, розгляд було призначено на 03.02.2015р.

В судовому засіданні 03 лютого 2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.08.2010р. між позивачем (клієнт за Договором), та відповідачем (банк за Договором), було укладено Договір про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування №122/152 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого відповідач відкриває позивачу поточний рахунок №26007030000654 у національній і/або іноземній валюті (980) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинних законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно з п. 2.1.2. Договору відповідач зобов'язався своєчасно здійснювати розрахункові операції, приймання та видачу готівки відповідно до умов обслуговування рахунку, чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Відповідно до п. 2.1.3. Договору відповідач зобов'язався виконувати доручення позивача, що містяться в розрахунковому документі, в строки:

- в день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу відповідача, та

- не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після закінчення операційного часу.

Пунктом 7.1. Договору сторони визначили, що Договір укладений на невизначений строк, набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення його підписом з боку позивача та підписом і печаткою з боку відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, під час дії вказаного Договору позивач звернувся до відповідача з платіжними дорученнями:

- №48 від 08.05.2014р. про перерахування 100 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №49 від 08.05.2014р. про перерахування 200 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №51 від 13.10.2014р. про перерахування 300 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №52 від 14.05.2014р. про перерахування 400 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №67 від 18.09.2014р. про перерахування 150 000,00 грн. на рахунок №26005033587301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005;

- №68 від 02.10.2014р. про перерахування 170 000,00 грн. на рахунок №26005033587301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005.

Як стверджує позивач, вказані платіжні доручення були прийняті відповідачем до виконання, однак в порушення умов Договору відповідні суми грошових коштів так і не були перераховані на вказані у таких платіжних дорученнях рахунки, не зважаючи на те, що станом на 08.05.2014р. у позивача був залишок на рахунку в сумі 1 500 000,00 грн.

З урахуванням зазначеного, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором банківського рахунку.

Так, у відповідності до п. 1. ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1089 Цивільного кодексу України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Частиною 3 статті 1090 Цивільного кодексу України визначено, що платіжне доручення платника приймається банком до виконання за умови, що сума платіжного доручення не перевищує суми грошових коштів на рахунку платника, якщо інше не встановлено договором між платником і банком.

Відповідно до ч. 1 ст. 1091 Цивільного кодексу України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні.

Згідно з ч. 1 і 2 ст. 1092 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього кодексу та закону.

У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення, у зв'язку з порушенням правил розрахункових операцій виконуючим банком відповідальність може бути покладена судом на цей банк.

Відповідно до п. 8.4. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність", безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Частинами 1 і 2 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.

У відповідності до п. 1.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22, доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків і зарахування коштів на рахунки отримувачів банки здійснюють у термін, встановлений законодавством України.

Пунктом 8.1. ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та п. 2.19 вищезазначеної Інструкції встановлено, що розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня.

Зважаючи на вищенаведені норми законодавства та умови укладеного сторонами правочину, суд приходить до висновку, що невиконанням договору було порушене майнове право позивача на вільне володіння та розпорядження належним йому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 Цивільного кодексу України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які існують у формі запису на поточному рахунку позивача, відкритому у банку.

Разом з тим, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014р. №733 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.11.2014р. №123 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк", згідно з яким з 21.11.2014р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", код ЄДРПОУ 19017842, МФО 380537, місцезнаходження: вул. Дегтярівська, 27 т, м. Київ, 04119, Україна.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Джуса Юрія Микитовича.

Тимчасову адміністрацію в ПАТ "ВіЕйБі Банк" запроваджено строком на три місяці з 21.11.2014 р. по 20.02.2015р.

Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua/payments/vab-bank-100.html) та у розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомою, і не потребує доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1074 Цивільного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із законами України від 18.05.2010р. № 2258-VI, від 04.11.2010р. №2677-VI) обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Отже, починаючи з 09.03.2011р. (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010р. №2677-VI про внесення змін) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Так, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

При цьому, за змістом п. 1 ч. 6 ст. 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується фондом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значенні "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".

Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, оскільки позивач в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не є вкладником відповідача та не є його кредитором відповідно до приписів ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тому обмеження, встановлені ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не поширюються на їх правовідносини.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 18.12.2014р. у справі №910/11139/14.

За таких обставин, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов'язання виконати платіжні доручення:

- №48 від 08.05.2014р. про перерахування 100 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №49 від 08.05.2014р. про перерахування 200 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №51 від 13.10.2014р. про перерахування 300 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №52 від 14.05.2014р. про перерахування 400 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №67 від 18.09.2014р. про перерахування 150 000,00 грн. на рахунок №26005033587301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005;

- №68 від 02.10.2014р. про перерахування 170 000,00 грн. на рахунок №26005033587301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005, позовні вимоги суд визнає обґрунтованими.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/28619/14 позовні підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (код ЄДРПОУ 19017842, адреса: 04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27 Т) перерахувати кошти з рахунку №26007030000654 на рахунки згідно з платіжними дорученнями:

- №48 від 08.05.2014р. про перерахування 100 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №49 від 08.05.2014р. про перерахування 200 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №51 від 13.10.2014р. про перерахування 300 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №52 від 14.05.2014р. про перерахування 400 000,00 грн. на рахунок №26207700089135 в ПАТ «Дельта Банк», МФО 380236;

- №67 від 18.09.2014р. про перерахування 150 000,00 грн. на рахунок №26005033587301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005;

- №68 від 02.10.2014р. про перерахування 170 000,00 грн. на рахунок №26005033587301 в ПАТ «УкрСиббанк», МФО 351005.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 27 Т; код ЄДРПОУ 19017842) на користь Фізичної особи-підприємця Петрик Андрія Михайловича (номер ЄДРПОУ 2665700216, адреса: 49078, м. Дніпропетровськ, вул. Кузбаська, 31) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень 00 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.02.2015р.

Суддя С.М. Морозов