Постанова № 42610281, 26.01.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2015 року о 17 год. 44 хв.Справа № 808/9319/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Федорук І.В.

за участю представників:

позивача - Задорожнього О.В.,

відповідача - Лисенко О.В., Маріхіна К.В., Ганіцької О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Український графіт»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

18 грудня 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов публічного акціонерного товариства «Український графіт» (далі - позивач, ПАТ «Укрграфіт») до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі - відповідач, СДПІ), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000484600 від 08.10.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що податковий орган за результатами проведеної перевірки дійшов хибних висновків про порушення позивачем норм податкового законодавства та, як наслідок, завищення витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, у зв'язку з проведенням операцій по придбанню імпортованого нафтового коксу по цінам, що є вищими за «звичайні» ціни у розмірі 41 694 343 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у загальному розмірі 9 091 349 грн., оскільки на думку позивача звичайною ціною є ціна договору, що відповідає рівню справедливих ринкових цін. В судовому засіданні представник позивача підтримав позов з викладених у ньому підстав та зазначив, що сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q використовуюється в якості сировини для виробництва графітованих електродів, які є одним з основних видів продукції, що виробляється підприємством. При цьому, ПАТ «Укрграфіт» є єдиним підприємством, яке імпортує даний товар на територію України. Цей товар специфічний та виготовляється лише декількома підприємствами у світі. На підставі аналізу ціни даного товару на світовому ринку, враховуючи вартість затрат на транспортування у зв'язку з найбільшим серед виробників наближенням до території України, позивачем було прийнято рішення про закупівлю товару виробництва «Бакінського нафтопереробного заводу ім. Г.Алієва». При цьому, позивач зазначає, що здійснення закупівлі товару безпосередньо у виробника виявилось не можливим у зв'язку з його відмовою. У 2011-2012 роках єдиним ділером по поставкам цього товару на територію України був Carbon Construction & Trading Limited, у зв'язку з чим контракт було укладено саме з ним. На думку позивача, контролюючим органом не надано належних доказів того, що позивачем імпортувався товар за ціною, яка не відповідає рівню справедливих ринкових цін. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти позову заперечує. В обґрунтування заперечень зазначає, що під час проведення перевірки відповідач дійшов обґрунтованих висновків про завищення позивачем цін придбання сировини «Сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» при імпорті від виробника «Бакинський нафтопереробний завод ім. Г.Алієва» по контрактам, укладеними з нерезидентом Carbon Construction & Trading Limited. Зазначає, що відповідач неодноразово звертався до позивача із запитами щодо обґрунтування рівня звичайних цін по вище вказаних господарських взаємовідносинах, проте, відповідачу було відмовлено. Також представники відповідача зазначили, що самостійне визначення звичайної ціни податковим органом здійснювалось в межах наданої йому компетенції. Відповідач зазначає, що укладення правочинів було спрямоване винятково на зменшення бази оподаткування, та мінімізацію сплати податків, що полягає у завищенні витрат, а як наслідок переведенні прибутків підприємства за кордон, через нерезидента - компанію Carbon Construction & Trading Limited. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що між позивачем та Carbon Construction & Trading Limited (Сполучене королівство Великобританія, м. Едінбург, Leith Walk Business Centre 130 Leith Walk) були укладені контракти 804/1323-818/03088/34 від 22.12.2010 та №804/1323-818/22697/34 від 22.12.2011, згідно умов яких позивач придбавав сировину товарної групи 2713110000 «Сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» виробництва «Бакинського нафтопереробного заводу ім. Г. Алієва» за цінами, які визначено наступним чином: з 01.04.2011 за умови поставки DAF кордон України ціна склала 235 доларів США за тону, з 19.07.2011 за умови поставки DAF кордон Росії та Азербайджану ціна склала 290 доларів США за тону, з 22.12.2011 за умови поставки DAF кордон України ціна склала 220 доларів США за тону, з 12.03.2012 за умови поставки DAF кордон Росії та Азербайджану ціна склала 276 доларів США за тону товару, з 30.04.2012 за умови поставки Росії та Азербайджану DAF кордон Росії та Азербайджану ціна склала 285 доларів США за тону товару, з 01.06.2012 за умови поставки DAF кордон Росії та Азербайджану ціна склала 290 доларів США за тону товару.

Перевезення вантажу здійснювалось залізничними коліями відповідно до залізничних накладних: станція KZ Кішли - станція KZ Ялма (Азербайджан) - підприємством «Трансоіл»; станція RU Самур - станція RU Успенська (Російська Федерація) - ТОВ «Рейл Сервіс», станція UA Квашино - станція UA Запоріжжя Ліве (Україна) - ТОВ «Трансресурс».

Транспортно-експедиторські послуги з доставки товару по території Російської Федерації надавались Фірмою «Лалібелос» відповідно до договорів № 804/1323-818/18609/15 від 22.12.2010 та № 804/1323-818/24001/15 від 22.12.2011 та додаткових угод до них.

Транспортно-експедиторські послуги з доставки товару по території України надавались ТОВ «Трансресурс» відповідно до договорів № 2801/Э/804/88545/15 від 28.01.2008 та № 0101/Э/12/804/28829/15 від 01.01.2012.

Отже, позивач придбавав у нерезидента Carbon Construction & Trading Limited сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q, виробництва «Бакинського нафтопереробного заводу ім. Г. Алієва» (Азербайджан) на умовах контракту, транспортування товару після його приймання покупцем здійснювалось із залученням сторонніх перевізників.

Сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q використаний ПАТ «Укрграфіт» у власному виробництві в якості сировини при виробництві електродів графітованих, витрати, понесені при його придбанні, увійшли до складу собівартості виготовленої продукції, та віднесені позивачем до витрат, які враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у відповідний період.

Співробітниками СДПІ в період з 27.08.2014 по 16.09.2014 проведена виїзна документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при господарських взаємовідносинах з нерезидентом Carbon Construction & Trading Limited, щодо придбання сировини виробника «Бакинський нафтопереробний завод» за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №307/28-04-46-00/00196204 від 23.09.2014 (далі - Акт перевірки).

За результатами проведеної перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.1.20.1 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.14.1.231 п.14.1, п.138.6 ст.138, пп.135.5.4 п.135 ст.135, пп.153.2.2, 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у зв'язку із застосуванням «звичайних цін», всього у сумі 9 091 349 грн., в т.ч. ІІ квартал 2011 року - 1 294 881 грн., ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 2 662 558 грн. (в т.ч. ІІІ квартал - 1 367 677 грн.), ІІ-IV квартали 2011 року - 3 858 683 грн. (в т.ч. IV квартал - 1 196 125 грн.), І квартал 2012 року - 2 569 663 грн., півріччя 2012 року - 3 483 421 грн. (в т.ч. ІІ квартал - 913 758 грн.), ІІІ квартали 2012 року - 4 174 568 грн. (в т.ч. ІІІ квартал - 691 147 грн.), 2012 рік - 5 232 666 грн (в т.ч. IV квартал - 1 058 098 грн.).

В обґрунтування своєї позиції контролюючий орган посилається на невідповідність договірної ціни по контракту з придбання у контрагента Carbon Construction & Trading Limited сумарного малосірчаного нафтового коксу марки KT-Q рівню звичайних цін за період 2-4 квартали 2011 року-2012 рік, в результаті чого було встановлено завищення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9 091 349 грн.

Не погодившись з висновками Акту перевірки, позивач 26.09.2014 подав на нього заперечення № 25/4384, за результатами розгляду яких СДПІ листом № 4300 від 06.10.2014 повідомило про відсутність підстав для задоволення заперечень.

На підставі висновків Акту перевірки СДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000484600 від 08.10.2014, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 11 707 682 грн., в т.ч. за основним платежем 9 091 349 грн. та за штрафними санкціями 2 616 333 грн.

Позивач скористався правом адміністративного оскарження на 15.10.2014 подав до Центрального офісу з обслуговування великих платників Межрегіонального головного управління Міндоходів скаргу № 25/4691. На момент розгляду справи інформація щодо результату розгляду скарги відсутня.

Позивач, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинами справи, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки підставою прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки, то для вирішення позовних вимог необхідним є дослідження обґрунтованості цих висновків.

Положеннями п.2 ч.2 розділу ХІХ «Прикінцеві положення» ПК України встановлено, що Закон України «Про оприбуткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94) втратив свою чинність з 01.04.2011, окрім положень п.1.20 статті 1 цього Закону, які діють до 01.01.2013.

Враховуючи дані приписи, визначення звичайних цін у період існування спірних правовідносин регулюється положеннями п.1.20 ст. 1 Закону №334/94.

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №334/94, порушення якого встановлено відповідачем, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону №334/94 для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Відповідно до пп.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону №334/94 у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Згідно із пп.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону №334/94, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Суд звертає увагу, що обґрунтування відповідності ціни рівню звичайних цін у такий спосіб здійснюється лише в разі неможливості визначення звичайної ціни з використанням положень попередніх підпунктів цієї норми, у тому числі й у разі не можливості визначення за ціною договору, а не з метою доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін.

Враховуючи, що в даних правовідносинах можливо встановити ціну договору, застосування приписів пп.1.20-5-1 п.1.20 ст.1 Закону №334/94 є безпідставним.

Відповідно до пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону №334/94 обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін, або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

З метою встановлення відповідності договірних цін на придбану сировину рівню звичайних цін СДПІ звернулась до позивача із запитом щодо обґрунтування рівня звичайних цін № 2265/10/30-00 від 16.10.2013.

В Акті перевірки зазначено, що підприємство відмовило контролюючому органу в обґрунтуванні рівня ціни на цю продукцію, що, на думку відповідача, надало йому підстави для самостійного визначення рівня звичайної ціни даного товару в межах своєї компетенції.

Проте, в судовому засіданні таке твердження відповідача не знайшло свого підтвердження. Під час розгляду справи в суді позивачем надано копію листа № 25/5053 від 18.10.2013, направленого у відповідь на вищезазначений запит, про отримання якого відповідач не заперечував, відповідно до якого позивач в якості обґрунтування рівня договірних цін послався на норми пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №334/94, що достатнім обґрунтуванням з огляду на положення пп.1.20.8 цієї норми.

В основу висновку контролюючого органу про невідповідність договірних цін рівню звичайних цін покладено твердження про те, що, за умови відсутності інформації про здійснення іншими суб'єктами господарської діяльності операцій з імпорту ідентичних або однорідних товарів на території України, звичайною ціною в даному випадку є ціна, за якою цей товар продає виробник. Тобто, контролюючий орган вважає, що позивач не обґрунтовано та всупереч розумним економічним причинам придбавав товар у посередника Carbon Construction & Trading Limited, а не безпосередньо у Бакинського нафтопереробного заводу ім. Г. Алієва, який є виробником сумарного малосірчаного нафтового коксу марки KT-Q.

Проте, суд зазначає, що під час проведення перевірки контролюючим органом не досліджено питання наявності об'єктивної можливості укласти контракт безпосередньо з виробником.

Представником позивача до матеріалів справи надано лист - відповідь від 05.12.2013 №25-07/26, відповідно до якого Бакинський нафтопереробний завод ім. Г. Алієва повідомляє позивача проте, що на підставі укладених між Бакинським нафтопереробним заводом ім. Г. Алієва та компанією «Star Trading FZE» контрактів №25-2012/02 від 05.07.2012 та №25.2011/01 від 26.01.2011, весь вироблений на Бакинському нафтопереробному заводі ім. Г. Алієва сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q, в 2011-2012 роках було продано в повному обсязі компанії «Star Trading FZE».

Крім того, в матеріалах справи міститься лист-відповідь №58 від 03.03.2014 відповідно до якої компанія «Albus General Trading FZE» (до 09.04.2013 компанія «Star Trading FZE») повідомляє позивача про те, що весь обсяг нафтового коксу виробленого Бакинським нафтопереробним заводом ім. Г. Алієва у 2011 та 2012 роках, був куплений компанією «Albus General Trading FZE» відповідно до довгострокового контракту між компанією та заводом, а оскільки компанія «Albus General Trading FZE» вже підписала ексклюзивний довгостроковий дистриб'юторський договір із компанією «Riroil Energy PTE LTD» на продаж нафтового коксу в 2011 та 2012 роках, виявляється не можливим підписання прямого договору купівлі-продажу з ПАТ «Укрграфіт».

Також, до матеріалів справи надано лист компанії «Riroil Energy PTE LTD» відповідно до якого позивача повідомлено, що в 2011-2012 роках на території України ділером по поставкам коксу виробництва «Бакинського нафтопереробного заводу ім. Г. Алієва» є компанія Carbon Construction & Trading Limited.

Суд зазначає, що відповіді компетентного органу Азербайджанської Республіки про те, що «Бакинський нафтопереробний завод ім.Г. Алієва» експортував сумарний малосірчаний нафтовий кокс на адресу ПАТ «Укрграфіт», на яку відповідач посилається, як на підставу для висновку про прямий експорт від виробника до позивача, містять, крім іншого, посилання, що такий експорт здійснювався за дорученням саме компанії «Star Trading FZE» та на підставі договорів № 25-2011/01 від 26.01.2011 та № 25-2012/02 від 05.07.2012 укладених між «Бакинським нафтопереробним заводом ім. Г. Алієва» та «Star Trading FZE».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач обґрунтовано не мав можливості укласти договір купівлі-продажу сумарного малосірчаного нафтового коксу марки KT-Q, безпосередньо з виробником «Бакинським нафтопереробним заводом ім. Г. Алієва».

Суд зазначає, що позивач, здійснюючи господарську діяльність, має право діяти на власний розсуд та власний ризик, та у будь-який спосіб, що не суперечить вимогам чинного законодавства, та позбавлений можливості впливати на волю іншого не пов'язаного суб'єкта господарювання щодо вибору ним контрагента у тих чи інших господарських відносинах. Чинне законодавство не зобов'язує суб'єкта господарювання придбавати товар виключно у виробника такого товару.

Акт перевірки містить посилання на порушення позивачем пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Проте, суд зазначає, що контролюючим органом не доведено, що в результаті здійснення даних операції економічний ефект господарської діяльності позивача був негативним, під час перевірки дане питання взагалі не досліджувалось.

Щодо посилань на п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, відповідно до якого собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу, суд зазначає, що собівартість придбаних товарів формується з урахуванням ціни, за яку цей товар було придбано, тобто ціни договору.

При цьому, як зазначалось раніше, контролюючий орган безпідставно вважає ціною придбання товару не договірну ціну, а ціну, за якою такий товар поставлявся виробником.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно п.153.2.2 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Відповідно до п.153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України Положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які: не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Суд зазначає, що згідно пп.14.1.159 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:

юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку;

посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї;

платники податку - учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:

а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку;

б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті:

надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;

обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання;

обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Отже, пп.14.1.159 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України чітко визначає термін та ознаки пов'язаної особи. В даному переліку відсутні будь-які ознаки, які б визначали позивача як пов'язану особу з контрагентом. Крім того, відповідачем суду не надано жодного доказу на підставі якого можна було б встановити наявність ознак пов'язаності між ними.

Також, контролюючим органом не надано доказів на підтвердження того факту, що даний товар був отриманий безоплатно, в якості безповоротної фінансової допомоги чи в рахунок безнадійної кредиторської заборгованості.

Посилання контролюючого органу на висновок незалежної аудиторської фірми ТОВ АФ «Аудит-Дніпроконсульт» від 05.08.2014 №45, яким встановлено завищення позивачем витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку зі здійсненням операцій по придбанню імпортованого нафтового коксу по цінах, які є вищими ніж «звичайні ціни», суд не приймає до уваги та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Згідно ч.1 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Суд зазначає, що частиною 2 ст.3 Закону України «Про аудиторську діяльність» встановлено, що аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Згідно ч.1 ст.7 Закону України «Про аудиторську діяльність» аудиторський висновок - документ, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб'єктів господарювання, інші джерела.

Аудит проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, або у випадках, передбачених законом (обов'язковий аудит).

Отже, суд зазначає, що висновок аудиторської фірми (аудитора) має виключно рекомендаційний характер та висловлює суб'єктивну думку аудитора, а отже не має юридичного значення для встановлення податковим органом в діях позивача порушень податкового законодавства. Належним доказом наявності в діях позивача порушень податкового законодавства міг бути висновок експертизи призначеної податковим органом на підставі п.84.1 ст.84 Податкового кодексу України.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Вказана правова позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду України викладеної в постанові від 07.11.2011 р. у справі 21-328а11.

Крім того, суд зазначає, що представником позивача до матеріалів справи надано експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-51 від 28.02.2014, в якому експерт дійшов висновку, що в період з 01.01.2012 по 31.12.2012, ціна товару «сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» 180,00 - 300,00 доларів США відповідає середньому рівню цін, який склався при експорті подібної продукції із країни походження (Азербайджан) за вказаний період. Також, в матеріалах справи міститься експертний висновок Запорізької торгово-промислової палати №ОИ-52 від 27.02.2014, в якому експерт дійшов висновку, що в період з 01.01.2011 по 01.07.2011, ціна товару «сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» 180,00 - 240,00 доларів США та в період з 01.07.2011 по 31.12.2011 - 240,00 - 307,00 доларів США, відповідає середньому рівню цін, який склався при експорті подібної продукції із країни походження (Азербайджан) за вказаний період.

Отже, наданими до суду експертними висновками підтверджується, що позивачем товар «сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» імпортувався за ціною, яка відповідає рівню цін імпорту подібної продукції із країни походження (Азербайджан) за вказаний період.

Також, суд не приймає посилання представників податкового органу на запити направлені відповідачем до Головного управління регіональної статистики, Запорізької митниці Міндоходів, Торгово-промислової палати України, Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків, оскільки з жодної вищевказаної організацій до податкового органу не надійшло інформації щодо того чи відповідає/не відповідає ціна імпортованого позивачем товару «сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» звичайній ціни, що склалася на світовому ринку.

А тому, на переконання суду висновок податкового органу про невідповідність господарської операції між позивачем та Carbon Construction & Trading Limited рівню звичайних цін, без отримання відповідних підтверджуючих документів є передчасним, оскільки доведення того факту, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом №334/94, покладається на податковий орган у встановленому Законом порядку.

Також, позивачем до матеріалів справи надано висновок ДП «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків» №10/19 від 21.01.2014 р., відповідно до якого контрактний рівень цін на поставки коксу торгової марки KT Q (ТУ AZS 274-2007), який діяв протягом 2011 року згідно контракту №804/1323-818/03088/34 від 22.12.2010 є прийнятним при поставках коксу нафтового не кальцинованого у 2011 році.

Крім того, суд звертає увагу, що питання визначення звичайних цін при імпорті продукції у період з 01.04.2011 по 31.12.2012 в діяльності ПАТ «Укрграфіт» вже було предметом документальної позапланової невиїзної перевірки платника, за результатами проведення якої складено Довідку № 87/28-04-46-00/00196204 від 03.03.2014 про відсутність порушень.

Стосовно посилань представника позивача на те, що під час імпорту товару «сумарний малосірчаний нафтовий кокс марки KT-Q» Запорізькою митницею було прийнято рішення про визначення митної вартості товару, та визначено вартість за одиницю на рівні 0,3776 доларів США, а тому рішення податкового органу суперечить рішенню митного органу суд зазначає, що при визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України, не є тотожними і не можуть бути порівнюваними, а тому суд вважає такі доводи представника позивача не обґрунтованими.

Такий висновок суду щодо застосування норм матеріального права узгоджується з практикою Верховного Суду України вкладеною в постановах від 29 жовтня 2010 року, 12 березня 2012 року та 28 травня 2013 року (№21-9а10, №21-380а11, №21-152а13 відповідно).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення вимог Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» не доведено, що ціна контрактів укладених між позивачем та Carbon Construction & Trading Limited не відповідає рівню звичайної ціни, а позивачем правомірно віднесено до складу прибутку та витрат суми коштів по операціях з Carbon Construction & Trading Limited за ціною визначеною сторонами у контрактах.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Український графіт».

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 71, 86, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов публічного акціонерного товариства «Український графіт» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів №0000484600 від 08.10.2014 р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Український графіт» судовий збір в розмірі 487,20 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень 20 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.О. Семененко