Рішення № 42605370, 03.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/11289/14-ц 03.02.2015 03.02.2015 03.02.2015

Провадження №22-ц/784/267/15

Головуючий першої інстанції: Павлова Ж.П.

Категорія: 48 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Довжук Т.С., Шолох З.Л.

при секретарі Свіщук О.В.,

за участю відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про надання дозволу на виїзд неповнолітніх дітей за кордон без згоди батька,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення документів для тимчасового виїзду за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька.

Позивачка вказувала, що з 01 липня 2005 року по 03 грудня 2012 року перебувала з відповідачем у шлюбі, в якому у них народились син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти проживають з нею. Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає, не спілкується з ними. Разом з тим, відповідач безпідставно не дає згоди на виїзд з нею дітей за кордон для відпочинку та лікування, а саме до Російської Федерації, де у с. Ахмат Краснокутського району Саратовської області мешкають її родичі, чим порушує права дітей.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила визнати відмову ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 - безпідставною та дозволити їй виготовлення дитячих проїзних документів на виїзд неповнолітніх дітей за межі України на тимчасове місце проживання до Російської Федерації взимку 2014-2015 року без згоди їх батька ОСОБА_2

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що позивачка бажає вивезти дітей до Російської Федерації на постійне місце проживання, що унеможливить його спілкування з ними, а тому він згоди на виїзд дітей не надає.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано відмову ОСОБА_2 на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 безпідставною. Дозволено ОСОБА_3 виготовлення дитячих проїзних документів на виїзд неповнолітніх дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадян України, на тимчасове місце проживання до АДРЕСА_1 на період зими 2014-2015 року без згоди батька ОСОБА_2

Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з 01 липня 2005 року по 03 грудня 2012 року сторони перебували у шлюбі, в якому у них народились син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і донька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6-8, 46). Після розірвання шлюбу діти залишились проживати разом з матір'ю. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.11.2012р. з відповідача на користь позивачки стягнуті аліменти на утримання дітей в розмірі 1600грн. щомісячно (а.с. 10). Згідно довідки державного виконавця Заводського ВДВС ММУЮ станом на 01.12.2014р. заборгованість ОСОБА_2 по вищевказаним аліментам становить 19370грн. (а.с. 25).

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 289 від 25 березня 2014р. визначена участь батька - ОСОБА_2 - у вихованні сина ОСОБА_4 і доньки ОСОБА_5, надавши йому можливість безперешкодного спілкування з дітьми щосуботи місяця з 09.00 до 19.00 (а.с. 15). Як вбачається з листа Миколаївського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді вих.№ 2112 від 13 листопада 2014 року ОСОБА_3 не дотримувалась визначеного вищевказаним рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради порядку участі батька у вихованні дітей, перешкоджаючи тому у зустрічах з дітьми (а.с. 42).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно відмовляється надати згоду на тимчасовий виїзд дітей за межі України, що порушує права дітей.

Проте повністю погодитися з таким висновком не можна.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно зі ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Конвенцією ООН про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.

Стаття 313 ЦК України передбачає, що особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Статтею 6 СК України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України встановлено, зокрема, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ (далі - Закон) та Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 (далі - Правила).

Відповідно до п. 3 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів, піклувальників) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених батьками.

Відповідності до ч. 2 ст. 4 Закону оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п. 4 Правил виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Отже, із зазначених нормативно-правових актів випливає презумпція права малолітньої дитини на вільний виїзд за кордон у супроводі матері.

Разом з тим, надавши дозвіл позивачці на виїзд неповнолітніх дітей на тимчасове місце проживання до Російської Федерації без згоди батька та вказавши в рішенні період, на який надано такий дозвіл, а саме - на період зими 2014-2015 року - суд першої інстанції не звернув належної уваги на вимоги п. 4 Правил та не зазначив чітко визначений термін перебування дітей у цій державі.

За таких обставин, відповідно до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2014 року та додаткове рішення цього ж суду від 22 грудня 2014 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2014 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2014 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд неповнолітніх дітей за кордон без згоди батька - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді