Ухвала суду № 42604905, 04.02.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/6-а-187/2011 Провадження № 22-ц/772/558/2015Головуючий в суді першої інстанції Кашпрук Г. М.Категорія Доповідач Панасюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" лютого 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого - судді Панасюка О.С., суддів Іванюка М.В., Берегового О.Ю., з участю секретаря Кирилюк Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2014 року у справі за поданням державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, -

встановила:

У листопаді 2014 року державний виконавець Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького МУЮ звернувся з цим поданням, мотивуючи його тим, що на виконанні у відділі знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 6-а-187-2011 від 30 квітня 2014 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь військової частини А 0549 боргу в сумі 31 178, 58 грн.

Просив обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов'язань.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2014 року подання задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати цю ухвалу і ухвалити нову про відмову в задоволенні подання.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи подання, суд першої інстанції виходив із того, що боржник у добровільному порядку не погашає заборгованість та ухиляється від виконання зобов'язань.

Однак погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можна з огляду на таке.

Так, судом встановлено, що на виконанні у відділі ДВС знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 6-а-187-2011 від 30 квітня 2014 року, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь військової частини А 0549 боргу в сумі 31 178, 58 грн. Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 60906592 від 16 червня 2014 року зареєстрованого на праві власності за боржником майна немає (а.с. 233). З відповіді ДПС України видно, що боржник офіційно доходи не отримує, відкритих рахунків у банках та фінансових установах немає (а.с. 231-232).

За змістом п. 18 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, вправі звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 ЦК України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Отже, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності самого лише факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Тобто, в силу приписів ч. 1 ст. 60 ЦПК України державний виконавець зобов'язаний довести не лише факт наявності невиконаного зобов'язання, а й факт свідомого ухилення боржника від його виконання - коли він має змогу виконати зобов'язання повністю або частково, але не робить цього без поважних причин.

Аналогічна позиція висловлена у рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2013 року у справі «Хлюстов проти Росії».

Натомість, як видно із матеріалів справи, державним виконавцем надано до суду лише довідки, що вказують на відсутність у ОСОБА_2 майна та коштів, на які може бути звернуте стягнення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції належним чином не з'ясував всі обставини справи, не з'ясував, чи дійсно боржник свідомо не виконував належні до виконання зобов'язання.

Окрім цього, за змістом ч. 2 ст. 377-1 ЦПК України вирішення питання про тимчасове обмеження конституційного права за поданням державного виконавця за відсутності останнього не є виправданим, оскільки саме він зобов'язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Матеріалами справи встановлено, що державний виконавець участі в судовому засіданні не приймав, матеріали виконавчого провадження суду не надавав.

Оскільки у справі відсутні будь-які об'єктивні дані, що свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_2 від виконання судового рішення, ухвалу суду необхідно скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні подання.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2014 року скасувати.

У задоволенні подання державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді:

Оригіналу відповідає: О.С. Панасюк