Ухвала суду № 42601547, 04.02.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О.О.

суддів: Кулянда М.І., Перепелюк Л.М.

секретар Кусяк М.Д.

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Лунківської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 17 грудня 2014 року,-

встановила:

В жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом про визнати за нею право власності на спадщину, а саме на земельну ділянку загальною площею 1,11 га, розташованої на території Лунківської сільської ради, Герцаївського району Чернівецької області, та земельну ділянку загальною площею 0,5995 га, яка розташована в селі Лунка, Герцаївського району, Чернівецької області.

Посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати, ОСОБА_5, яка 18 листопада 2009 року склала заповіт згідно якого спадкоємцем земельної ділянки площею 1,70 га визначила свого онука ОСОБА_10, а все решта майно заповіла позивачці. ОСОБА_1 у встановлений строк звернулась до нотаріальної контори із заявою для прийняття спадщини.

Позивачка також зазначила, що після смерті батька позивачки ОСОБА_6 відкрилась спадщина на земельну ділянку загальною площею 1,11 га, кадастровий номер 7320783000:01:003:0004, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Лунківської сільської ради, Герцаївського району Чернівецької області і земельні ділянки загальною площею 0,5995 га, цільове призначення якої для будівництва, обслуговування жилого будинку та господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, які розташовані в с. Лунка, Герцаївського району, Чернівецької області, які належали ОСОБА_6.

Вказані земельні ділянки були отримані у власність в порядку приватизації.

Після смерті ОСОБА_6 його дружина ОСОБА_7, прийняла спадщину, але не оформила свої спадкові права.

Оскільки ОСОБА_6 набув право власності на земельні ділянки площею 0,5995 га, 09 грудня 2002 року, та площею 1,11 га 09 липня 2003 року за період перебування у зареєстрованому шлюбі з матір'ю ОСОБА_7, відповідні земельні ділянки належали подружжю на праві спільної сумісної власності. За період життя ОСОБА_7 не оформила право власності на вказане спадкове майно. При зверненні до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачу було відмовлено за відсутності правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності матері на спадкове майно. У зв'язку з цим позивачка вимушена була звернутись до суду, за захистом свого порушеного права.

Під час судового розгляду справи позивач змінила свої позовні вимоги та просила визнавати за нею право власності на 3/4 частини зазначених земельних ділянок.

Рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області зміненні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенні частково.

Визнано право власності на спадщину за заповітом за ОСОБА_1, а саме на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 1,11 га, кадастровий номер 7320783000:01:003:0004, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Лунківської сільської ради,Герцаївського району Чернівецької області, на 1/2 частини земельної ділянки загальною площею 0,5995 га, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Лунка, Герцаївського району, Чернівецької області, яка належала ОСОБА_8 на підставі державного акту на право власності на землю III-ЧВ № 008150 зареєстрованого в Книзі записів державних актів за № 71 від 09.11.2002 року. В задоволенні позовних вимог до Лунківської сільської ради відмовлено. Вирішено питання про розподіл судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 492 гривень 80 копійок судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею право власності на спадщину за заповітом, а саме на 3/4 частини земельної ділянки площею 1,11 га кадастровий номер 7320783000:01:003:0004, цільове призначення якої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, 3/4 частини земельної ділянки загальною площею 0,5995 га цільове призначення якої для будівництва, обслуговування жилого будинку та господарських будівель, ведення особистого селянського господарства, розташованих в с. Лунка, Герцаївського району, Чернівецької області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати рішення Герцаїівського районного суду Чернівецької області в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 492 гривень 80 копійок судового збору.

Апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права та висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід відхилити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції правильно виходив з того, що спірні земельні ділянки були отримані покійним ОСОБА_1 в приватну власність шляхом приватизації , а тому були його особистою приватною власністю , а не спільною сумісною власністю подружжя.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз'яснив судам, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Як вбачається з матеріалів справи позовні вимоги стосуються земельних ділянок отриманих покійним ОСОБА_6 у власність внаслідок приватизації. Відповідно до правил ст. 81 Земельного кодексу України спірні земельні ділянки були його особистою приватною власністю.

Колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі дійшов помилкового висновку про те, що спірні земельні ділянки були особистою приватною власністю ОСОБА_9 , а не спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Так, згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сімю України (далі - КпШС України) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Аналогічна норма міститься в ст. 60 СК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.

Статтею 61 СК України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2913-VI)було встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

9 лютого 2011 року набрав чинності Закон № 2913-VI, яким ст. 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Оскільки правовідносини подружжя Онуфрей щодо спірних земельної ділянки виникли у 2002 та 2003 роках, а тому регулюються нормами КпШС України, за якими приватизована земельна ділянка не є спільним майном подружжя.

Закон № 2913-VI не має зворотної дії в часі і не може бути застосований до спірних правовідносин.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 22 лютого 2012 року у справі № 21840086.

Помилковими є також доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позову пред'явленого до Лунківської сільської ради Герцаївського району Чернівецької області.

Апелянт не врахував, що Лунківська сільської ради Герцаївського району Чернівецької області є неналежним відповідачем у даній справі.

Так, в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що, відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Апеляційна скарга ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги апелянт вважає, що суд неправомірно стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 492 гривень 80 копійок сплаченого судового збору.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_1 звернулася до суду за відповідним оформленням спадщини не з вини спадкоємця за законом першої черги ОСОБА_4, а з вини її матері ОСОБА_5, яка в свій час не оформила право на спадкове майно.

Колегія суддів вважає що такі доводи апеляційної скарги є помилковими.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням Герцаївського районного суду Чернівецької області частково задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4. Визнано право власності на спадщину за заповітом за ОСОБА_1 на частину спірних земельних ділянок.

За таких обставин та відповідно до правил ст. 88 ЦПК України суд першої інстанції правильно стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 частину сплаченого нею судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Герцаївськго районного суду Чернівецької від 17 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: