Ухвала суду № 42601380, 29.01.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 643/13650/14-ц Головуючий І інстанції - Крівцов Д.А.

Провадження: 22-ц/790/423/15 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: інші

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Бездітка В.М.,

суддів - Сащенка І.С., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря - Сашко Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2014 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії, бездіяльність та рішення державного виконавця, заінтересована особа - державний виконавець Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Потій Андрій Миколайович, -

встановила:

У вересні 2014 року заявник звернувся до суду з вищевказаною скаргою, посилаючись на те, що у розрахунку заборгованості по аліментам від 27.01.2014 року невірно зазначена дата, з якої державний виконавець відраховує початок сплати аліментів. Так, державним виконавцем аліменти розраховуються починаючи з 22.03.2014 року, проте, згідно рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.07.2013 року аліменти ухвалено стягувати з 22.04.2013 року. Вказує, що всупереч чинного законодавства України він не був поінформований про відкриття виконавчого провадження, чим було суттєво порушені його конституційні права та інтереси.

Просив визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Потія A.M. щодо виконання ним рішення Московського районного суду м. Харкова від 22.07.2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, яка полягає у неправильному зазначенні дати початку стягнення аліментів; виконавче провадження № ВП 40970122 - закрити у зв'язку із порушеннями при його відкритті; притягнути державного виконавця Потія A.M. до дисциплінарної відповідальності; скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуженні № 40970122 від 13.01.2014 року.

Крім того, ОСОБА_1 на користь стягувача в добровільному порядку в якості аліментів було перераховано грошові кошти в загальному розмірі 13850 грн., який перевищує розмір заборгованості боржника згідно даних виконавчої служби.

Проте зв'язку з тим, що вважає, виконавче провадження незаконним, відповідні квитанції на загальну суму 13850 грн., які підтверджують добровільне виконання рішення суду від 22.07.2013 року, у виконавчу службу не надавав та не повідомляв останніх про факт сплати аліментів у вказаній сумі.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2014 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним розрахунок заборгованості по аліментам ОСОБА_1, складений 27.01.2014 року державним виконавцем Московського ВДВС Харківського МУЮ Потій A.M. В іншій частині скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що державний виконавець Потій A.M. при здійсненні виконавчого провадження не здійснив усі необхідні дії передбаченні законодавством України.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що розрахунок заборгованості за аліментами від 27.01.2014 року є помилковим, оскільки згідно вказаного розрахунку аліменти нараховуються з 22.03.2013 року, а не з 22.04.2013 року, як зазначено у відповідному рішенні суду та виконавчому листі.

Оскільки в подальшому розрахунки заборгованості заявника складались починаючи з дати, зазначеної в рішенні суду, належним способом захисту прав заявника суд вважав визнання оспорюваного розрахунку заборгованості неправомірним.

Щодо вимог заявника про закриття виконавчого провадження, притягнення державного виконавця Потія A.M. до дисциплінарної відповідальності, скасування постанови про арешт майна ОСОБА_1, то суд першої інстанції виходив з положень п. 18 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про державну виконавчу службу», Конституції України та прийшов до висновку, що підстави для задоволення скарги в цій частині відсутні.

Вимоги щодо скасування постанови про арешт майна ОСОБА_1 суд також визнав необгрунтованими, оскільки у державного виконавця були відсутні дані щодо добровільної сплати аліментів, на які посилається боржник в обгрунтування скарги, суд прийшов до висновку відносно того, що державний виконавець під час винесення вказаної постанови діяв з дотриманням положень ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено право застосувати арешт майна боржника для забезпечення реального виконання рішень.

Доводи заявника відносно того, що державний виконавець не встановив майно, яке є власністю боржника, та що вказане в скарзі майно, а саме ноутбук, телевізор, холодильник, відеокамера, швацька машина, фотоаппарат, є спільною сумісною власністю боржника, не оцінювалися судом з наступних підстав.

В копіях матеріалів виконавчого провадження, які були витребувані судом, містяться акти від 14.03.2014 року та 25.07.2014 року, згідно яких перевірити майновий стан боржника не виявлялось можливим у зв'язку з відсутністю мешканців за місцем його проживання. Будь-яких даних відносно того, що вказане вище майно було арештовано або вилучено державним виконавцем, матеріали виконавчого провадження, копія якого була надана суду, не містять. Заявником також не надано суду будь-яких доказів на підтвердження вказаних обставин. Крім того, посилаючись на вказані вище обставини щодо невстановлення майна, належного боржнику, заявник не зазначив, які саме його права у зв'язку з наведеним порушені та яким чином має бути відновлено порушене право.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22.07.2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22.10.2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.04.2013 року і до повноліття дитини, на користь матері дитини ОСОБА_3 з вирахуванням із суми платежів 500,00 грн., сплачених поштовим переказом 04.06.2013 року.

Відповідно до вказаного вище рішення 11.11.2013 року Московським районним судом м. Харкова було видано виконавчий лист.

Постановою державного виконавця Потій A.M. від 25.11.2013 року було відкрито виконавче провадження на виконання зазначеного вище виконавчого листа, ВП № 40970122.

13.01.2014 року державним виконавцем Потій A.M. було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

27.01.2014 року державним виконавцем було складено розрахунок заборгованості по аліментам, згідно якого розмір заборгованості ОСОБА_1 станом на 27.01.2014 року складає 7263,04 грн. Як вбачається із вказаного розрахунку, зазначена заборгованість нарахована з 22.03.2014 року.

З інших розрахунків заборгованості по аліментам від 13.01.2014 року, 13.06.2014 року, 01.10.2014 року вбачається, що у вказаних розрахунках заборгованість нараховується з 22.04.2013 року, тобто з дати, зазначеної в рішенні Московського районного суду м. Харкова від 22.07.2013 року.

Доказів, які спростовували б законність і обґрунтованість постановленої судом ухвали, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, підстав для її скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Враховуючи викладені обставини та керуючись ст. ст. 109, 115, 303, 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий -

Судді -