Ухвала суду № 42597752, 05.02.2015, Святошинський районний суд міста Києва

пр. № 2/759/1570/15

ун. № 759/21311/14-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Лопатюк Н.Г.,

при секретарі Фещук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника позивачів ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, які знаходяться на рахунках, відкритих в банківських установах, а також заборони у праві виїзду за межі України у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2015 року, відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики.

До канцелярії суду надійшла заява представника позивачів про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4, грошові кошти відповідача, які знаходиться на рахунках, відкритих в банківських установах, а також заборони останньому у праві виїзду за межі України, яку мотивував тим, що враховуючи, що загальна сума боргу відповідача перед позивачами за договорами позики становить 2 000 000 грн. і добровільно ним не повернута, останній на контакт не виходить та не вчиняє жодних дій для повернення грошових коштів, позивачі вважають за необхідне просити суд забезпечити позов, оскільки безвідповідальна поведінка відповідача може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та співставленні, суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Отже, як вбачається з заяви про забезпечення позову та доданих до неї матеріалів, представником позивачів не надано суду будь-яких відомостей та документів (копій документів), в підтвердження належності відповідачу на праві власності рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів, які можуть знаходиться на рахунках, відкритих в банківських установах, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне відмовити представнику позивачів у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_4, а також грошові кошти відповідача, які можуть знаходиться на рахунках, відкритих в банківських установах.

Що стосується заяви про забезпечення позову в частині заборони відповідачу у праві виїзду за межі України, суд дійшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні даної вимоги, керуючись судовою практикою Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року, з якої вбачається, що, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією, та вимог ст.6 Конвенції щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд України дійшов до висновку, що вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки в порядку, визначеному ст. 377-1 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі п.18 ст.11 Закону № 606-XIV у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні (п.5 ч.1 ст.6 Закону № 3857-XII).

На підставі наведеного та керуючись роз'ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 року, судовою практикою Верховного Суду України щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року, ст.ст. 151-153, 209, 210 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви представника позивачів ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно, грошові кошти, які знаходиться на рахунках, відкритих в банківських установах, а також заборони у праві виїзду за межі України у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договорами позики - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Лопатюк Н.Г.