Рішення № 42597749, 29.01.2015, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/15755/13-ц

пр. № 2/759/79/15

29 січня 2015 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Миколаєць І.Ю.

при секретарі Руденко Ю.Ф., Захарченко Н.В.,

Іовій О.О.,

за участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім»єю та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до суду позовом, підстави якого представником позивача 20.06.2014 року були змінені, щодо встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім»єю в період з 1993 по 2001 роки та щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частини квартири АДРЕСА_1. Позовні вимоги обґрунтовує особистим фактичним виконанням ОСОБА_2, з 10.02.1998 р. по день смерті відчужувачів квартири ОСОБА_7 та ОСОБА_8, договору довічного їх утримання, що був укладений 10.02.1998 р. між ОСОБА_4 з однієї сторони, та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 з іншої сторони, та його не виконанням відповідачем. Невиконання умов договору довічного утримання ОСОБА_4 також обґрунтовує фактом звернення до суду ОСОБА_7 і ОСОБА_8 щодо розірвання договору з відповідачем, який за ініціативи ОСОБА_8 так і не був розірваний за причини смерті ОСОБА_7 Зважаючи на те, що після смерті відчужувачів були порушені права позивачки, як фактичного виконавця договору довічного утримання, просить задовольнити її позовні вимоги на підставі ст. ст. 60, 70, 71 СК України.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити. Представник позивача пояснив, що спірна квартира набута в період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім»єю та є об»єктом їхньої спільної сумісної власності, як така, що була придбана внаслідок їх спільної праці.

ОСОБА_4 та його представник заперечували проти задоволення позову посилаючись на те, що договір довічного утримання ОСОБА_4 виконувався належним чином, є виконаним, і відповідач є єдиним власником спірного майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_7 та ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 Договір довічного утримання є виконаним та припинив свою дію ІНФОРМАЦІЯ_2 Участь позивача у догляді та похованнях ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вважають діями, що спрямовані на отримання доказів виконання нею договору довічного утримання. Представник відповідача заявляє застосування судом строку позовної давності, вважаючи початком його перебігу день смерті ОСОБА_8

В обґрунтування своїх заперечень щодо позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім»єю позивача та відповідача з 1993 по 2001 р.р. представник відповідача посилається на те, що при встановленні даного факту необхідно керуватись нормами ЦПК України 1963 року та КпШС України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України при вирішенні даного питання потрібно застосовувати той закон або нормативно правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (в СК України від 2004 р. та в ЦПК України від 2004 р. немає прямої вказівки на його зворотну дію в часі). Виходячи з цього, представник відповідача вважає, що у позивачки немає законних підстав ставити перед судом вимогу про встановлення даного факту, оскільки нормами КпШС України та нормами ЦПК України від 1963 р. не передбачено такого поняття як «проживання жінки та чоловіка однією сім»єю без реєстрації шлюбу», а сім»єю та подружжям жінка і чоловік вважаються тоді, коли шлюб між ними зареєстровано у встановленому законодавством порядку.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, покази свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.02.1998 року був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_14, за яким ОСОБА_8 та ОСОБА_7 передали у власність ОСОБА_4 належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов'язувався довічно повністю утримувати ОСОБА_8 та ОСОБА_7 забезпечуючи їх наглядом та необхідною матеріальною допомогою (а.с. 13).

З матеріалів справи вбачається, що 30.08.2006 року ОСОБА_8 та ОСОБА_7 склали довіреності, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, якими уповноважили ОСОБА_15 подарувати від їх імені свої частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с. 19, 20).

Виконання спірного договору утримання ОСОБА_2 підтверджується розписками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про отримання від ОСОБА_2 матеріальної допомоги з листопада 2003 року по грудень 2005 року (а.с. 15-17). Крім цього суд зважає на те, що як ОСОБА_7 так і ОСОБА_8 30 серпня 2006 року, тобто за два місяці до смерті ОСОБА_7, бажали подарувати ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, що була предметом договору довічного утримання який був укладений 10.02.1998 р. ними з ОСОБА_4 (а.с. 20-21), що передбачало першочергово звернення до суду про розірвання договору довічного утримання. Зважаючи на це суд робить висновок про бажання ОСОБА_7 та ОСОБА_8 розірвати договір довічного утримання з ОСОБА_4 за причини неналежного його виконання останнім та розпорядитися нерухомістю іншим чином.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 08.11.2006 року Відділом реєстрації смерті у м. Києві, про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 20629 (а.с.14).

Поховання ОСОБА_7 здійснювала ОСОБА_2, що підтверджується договором-замовленням № 5.14863.3 від 06.11.2006 року про організацію та проведення поховання ОСОБА_7 (а.с. 21), додатками до даного договору (а.с. 20, 22), довідкою про смерть (а.с. 23) та довідкою про одержання праху ОСОБА_7 (а.с. 24).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 Відділом реєстрації смерті у м. Києві, про що в книзі реєстрації смертей зроблено відповідний актовий запис за № 8412 (а.с.25).

Поховання ОСОБА_8 здійснювала ОСОБА_2, що підтверджується поданим позивачем актом констатації смерті ОСОБА_8 № 252 від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26), додатком до договору-замовлення № 2.35509.К від 12.05.2010 року про поховання ОСОБА_8 (замовник ОСОБА_2) (а.с. 29), квитанцією Київського крематорію (а.с. 27) та довідкою про одержання праху ОСОБА_8 (а.с. 28). Судом також встановлена участь ОСОБА_4, у похованні ОСОБА_8, що підтверджується договором замовленням № 63 на предмети та послуги похоронного призначення від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 69).

У судовому засіданні 15.04.2014 року свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що як дружина ОСОБА_4 з 01.03.2002 р., була свідком того, як відповідач належним чином виконував свої обов»язки по договору довічного утримання: навідувався до відчужувачів по 2-3 рази на тиждень, купував ліки та продукти харчування, сплачував комунальні послуги, займався похованнями. Крім того пояснила, що вона сама неодноразово допомогала чоловіку у догляді за парою похилого віку. На запитання суду свідок ОСОБА_9 не змогла пояснити причину, за якою ОСОБА_4 не приймав участі у похованні ОСОБА_7

У судовому засіданні 13.05.2014 року свідок ОСОБА_12 суду пояснив, що він є співвласником ТОВ «Континент-Плюс», та був свідком укладання спірного договору довічного утримання. ОСОБА_12 пояснив, що хоча договір між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 був укладений з чоловіком ОСОБА_2 (як зазначено свідком) - ОСОБА_4, договір фактично виконувався самою ОСОБА_2 Здійснюючи нагляд за виконанням договору безпосередньо вдома у ОСОБА_8 та ОСОБА_7, свідок бачив там лише позивачку, а також спілкуючись з ними по телефону зробив висновок, що лише ОСОБА_2 належним чином доглядала за ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що є донькою позивачки і була свідком того, як її мати ОСОБА_2 та ОСОБА_4 вісім років проживали у цивільному шлюбі до 2002 р., та уклали договори довічного утримання. Хоча договір ОСОБА_8 та ОСОБА_7 уклали з ОСОБА_4, його умови виконувала лише ОСОБА_2 На прохання позивачки, вона (свідок) на протязі 2004-2007 років доглядала за ОСОБА_8 та ОСОБА_7, навідуючись на прохання своєї матері до них 1 раз на тиждень, оскільки жила поряд.

Свідок ОСОБА_10 підтвердила факт проживання однією сім»єю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 до 2002 р., а також те, що вони разом уклали договір довічного утримання по догляду за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Зі слів позивачки свідку стало відомо, що після того як їх цивільний шлюб розпався, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 доглядала лише ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що вона допомагала декілька років ОСОБА_2 доглядати за ОСОБА_8 до часу смерті останньої, та отримувала за це платню від ОСОБА_2 Будучи у ОСОБА_8 1-2 на тиждень, а інколи 1-2 на день, самого ОСОБА_4 в даній квартирі ніколи не бачила.

При ухваленні рішення суд оцінює надані сторонами докази, їх належність, допустимість і достовірність, встановлює обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд відмовляє позивачу у задоволенні її позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім»єю з 1993 р. по 2001 р. з огляду на те, що даний факт не встановлювався нормами ЦПК України 1963 року та КпШС України, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України застосуванню підлягає той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого настали або мали місце правовідносини. Оскільки в СК України (2004 р.) та в ЦК України (2004 р.) немає прямої вказівки на його зворотну дію в часі, а нормами КпШС України та нормами ЦПК України від 1963 р. не передбачено такого поняття як «проживання жінки та чоловіка однією сім»єю без реєстрації шлюбу», а сім»єю та подружжям жінка і чоловік вважаються тоді, коли шлюб між ними зареєстровано у встановленому законодавством порядку, суддя вважає, що дана позовна вимога задоволенню не підлягає.

Суд задовольняє позовну вимогу ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на ? частини квартири АДРЕСА_1 з огляду на наступне.

Оцінюючи виконання договору довічного утримання, який діяв з 10.02.1998 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, і відносно якого виник спір, та встановлюючи відповідні правовідносини, суд застосовує як норми ЦК УРСР (1963 року), так і норми ЦК України (2004 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 430 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін. Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 431 ЦК УРСР ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою.

Відповідно до ст. 154 ЦК УРСР коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 432 ЦК УРСР для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, також є їх спільною власністю.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Аналізуючи вищезазачені норми ЦК УРСР можна зробити висновок про те, що у 1998 році договір про сумісну діяльність між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 міг укладатись в усній формі, для досягнення спільної мети.

Як поясненнями самих сторін та свідків, так і наданими доказами доведено, що як і ОСОБА_2 так і ОСОБА_4 домовились в усній формі про сумісну діяльність по здійсненню догляду за ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ОСОБА_2 як учасник договору про сумісну діяльність з ОСОБА_4, здійснювала догляд за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що підтверджується наступними доказами: розписками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про отримання від ОСОБА_2 матеріальної допомоги з листопада 2003 року по грудень 2005 року (а.с. 15, 16, 17); поясненнями свідків: ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13, ОСОБА_10; довіреностями ОСОБА_7 та ОСОБА_8, якими вони уповноважили ОСОБА_15 подарувати від їх імені свої частки квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 (а.с. 19, 20); договором-замовленням № 5.14863.3 від 06.11.2006 року про організацію та проведення поховання ОСОБА_7 (а.с. 21), додатками до даного договору (а.с. 20, 22), довідкою про смерть (а.с. 23) та довідкою про одержання праху ОСОБА_7 (а.с. 24); актом констатації смерті ОСОБА_8 № 252 від ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 26), додатком до договору-замовлення № 2.35509.К від 12.05.2010 року про поховання ОСОБА_8 (замовник ОСОБА_2) (а.с. 29), квитанцією Київського крематорію (а.с. 27) та довідкою про одержання праху ОСОБА_8 (а.с. 28).

Оскільки укладання договору між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про спільну сумісну діяльність задля цілей у догляді за ОСОБА_8 та ОСОБА_7 доведена та доведена участь ОСОБА_2 у догляді за ОСОБА_7 та ОСОБА_8, можна дійти висновку про обґрунтованість вимоги щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 з визначенням рівних часток у розумінні статтей 355-357 ЦК України.

Суд не задовольняє клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки перебіг такого строку починається не від дня припинення договору довічного утримання, а від часу виникнення спірних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 154, 430-432 ЦК УРСР, ст.ст. 355-357, 1130, 1131 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 179, 209, 212-215, 292, 294 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім»єю та визнання права власності, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 із визначенням рівних часток, припинивши право власності ОСОБА_4 на ? частину квартири АДРЕСА_1 та визнавши право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

В інших позовних вимогах відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: