Рішення № 42596828, 06.02.2015, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді - Боймиструка С.В., суддів: Рожина Ю.М., Гордійчук С.О.,

секретар судового засідання - Демчук Ю.Ю.,

з участю Захожого Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Рівненського міського суду від 17 листопада 2014 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Рівненського міського суду від 17 листопада 2014 року відмовлено товариству з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТзОВ «Кредитні ініціативи») у задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

У поданій на вказане рішення суду апеляційній скарзі представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» покликався на його незаконність та необгрунтованість через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що в разі виникнення у суду сумнівів у достовірності наданих до позовної заяви документів, зокрема договорів факторингу та актів прийому-передачі, суд мав витребувати оригінали цих документів для огляду в судовому засіданні або зобов'язати позивача надати належно завірені копії, а не відмовляти з цих підстав у задоволенні позову.

Доводив, що неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись за захистом своїх порушених прав до суду і не позбавляє боржника обов'язку погасити заборгованість.

Стверджував, що суд в порушення вимог ст.ст. 212-214 ЦК України не перевірив, чи погашав ОСОБА_2 заборгованість на користь первинного кредитора, не навів підстав неврахування суми заборгованості, визначеної позивачем, а отже не встановив фактичних обставин справи.

Зазначив, що відмовляючи в позові, суд послався на необхідність отримання позивачем, як новим кредитором, генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, однак не врахував, що стягнення заборгованості за кредитним договором, сума якої заявлена у гривні і право вимоги якої перейшло до ТзОВ «Кредитні ініціативи» за договором факторингу, не є валютною

___________________

Справа №569/14470/14-ц Головуючий в суді І інст. - Куцоконь Ю.П.

Провадження № 22-ц /787/218/2015р. Суддя-доповідач - Боймиструк С.В.

операцією, яка потребує генеральної або індивідуальної ліцензії в розумінні Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 2013 року. Крім того, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України надано дозвіл ТзОВ «Кредитні ініціативи» на здійснення фінансових послуг, зокрема факторингу, без отримання ліцензій та/або дозволів.

Просив рішення Рівненського міського суду від 17 листопада 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Представник ТзОВ «Кредитні ініціативи» Захожий Т.В. в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у встановленому законом порядку, завчасно були повідомлені про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилися і причин неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ «Кредитні ініціативи» не має права вимоги до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, так як не подало належних доказів правонаступництва по кредитному договору, укладеному з ними ПАТ «Сведбанк» та крім того, у позивача відсутня ліцензія на здійснення валютних операцій.

Такий висновок місцевого суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 30 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 1701/0708/71-117, за яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 55000 доларів США на строк по 29 липня 2038 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,9% річних. Кредитні кошти призначені для здійснення позичальником розрахунків по договору купівлі-продажу квартири № 38 в будинку № 5а на вулиці Студентській в місті Рівне (а.с. 7-15).

З метою забезпечення належного виконання вказаного договору, в цей же день, 30 липня 2008 року, між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 1701/0708/71-117-Р-1, за умовами якого ОСОБА_3 поручалась перед кредитором за виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору (а.с.18).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Аналогічно, згідно ст.1077 ЦК України, відступляться право вимоги і фактором за договором факторингу клієнту, тільки за плату у будь-який передбачений договором спосіб.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та Факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, згідно якого банк відступив фактору свої права вимоги по кредитних договорах (а.с.20-33).

Того ж дня, 28 листопада 2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» також укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором №1701/0708/71-117 укладеним з ОСОБА_2 та за договорами укладеними на забезпечення кредитного договору.(а.с.34-42,61).

Докази розірвання чи визнання цих договорів факторингу не дійсними в справі відсутні і відповідачі відповідно до ст.1085 ЦК України, з такою зустрічною вимогою до фактора в цьому провадженні не звертались. Факторинговою компанією «Вектор Плюс» підтверджено чинність цих договорів факторингу та виконання їх умов всіма сторонами, тобто перехід права вимоги від первісного кредитора до теперішнього, а тому відповідно до ст.204 ЦК України зазначені правочини є правомірними (а.с.48,49).

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Однак, відповідачі свої зобов'язання не виконували ні перед первісним кредитором ні теперішнім, тобто позивачем.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Сведбанк» надав ОСОБА_2 кредитні кошти 55000 доларів США, а позичальник їх та кошти за користування кредитом і пеню банку не повертав, чим станом на 1 серпня 2014 року створив заборгованість в перерахунку на національну валюту в сумі 1144695,44 грн., а саме: за кредитом 645658,22 грн., за відсотками 352545,78 грн., пеня за останні 12 місяців перед зверненням до суду 146491,44 грн. (а.с.60).

В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору ТзОВ „Кредитні ініціативи" 18 серпня 2014 року направили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимогу про дострокове повернення кредиту, яка залишилась невиконаною (а.с.63-65).

Згідно зі ст.ст. 1054, 1050, 526, 530, 599 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники.

Посилання місцевого суду на відсутність у кредитора ліцензії на здійснення валютних операцій не заслуговує на увагу, оскільки відповідно до п.2 ст.1 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю " від 19 лютого 1993 року, валютними операціями є операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.

Згідно п.4 ст.5 згаданого Декрету, в переліку операцій на проведення яких необхідна індивідуальна ліцензія, відсутня така операція, як стягнення боргу.

Крім того, позов про стягнення валютного боргу в даній справі заявлено в перерахунку на національну валюту, а позивач відповідно до ч.3 ст.1079 ЦК України і свідоцтва про реєстрацію фінансової установи має право на здійснення фінансових послуг в тому числі і факторингу (а.с.50-52).

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

При подачі позову позивачем сплачено 3654 грн., а при подачі апеляційної скарги 1827 грн., що складає 5481 грн. судових витрат (а.с.8, 108).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, 309, 313, 314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 17 листопада 2014 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ІПН НОМЕР_1 та ОСОБА_3 ІПН НОМЕР_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ЄДРПОУ 35326253, заборгованість 1144695,44 грн., а саме: за кредитом 645658,22 грн., за відсотками 352545,78 грн., пеня 146491,44 грн., а також судові витрати 5481 грн..

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий :

Судді: