Рішення № 42596162, 04.02.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/2027/14 Головуючий у І інстанції Медведєв К.В.Провадження № 22-ц/780/484/15 Доповідач у 2 інстанції ТаргонійКатегорія 26 04.02.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

04 лютого 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Таргоній Д.О.,

суддів: Приходька К.П., Голуб С.А.,

за участю секретаря: Черепинець А.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи та доводи учасників судового процесу, колегія суддів -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернулася до суду із позовом в якому просила: визнати недійсним іпотечний договір №02-10/2541 від 19.07.2007 року, укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 4175; скасувати запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек від 19.07.2007 року договору іпотеки №02-10/2541 від 19.07.2007 р.; скасувати запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на нерухоме майно за договором іпотеки №02-10/2541 від 19.07.2007р., а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,2500 га, за адресою: АДРЕСА_1; визнати недійсним договір поруки № 02-10/2542 від 19.07.2007 р., укладений між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1.

В обгрунтування позовних вимог зазначила наступне.

20.07.2007 року між Акціонерним - комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк» (далі - Банк), та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 10-29/3819.

19 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 02-10/2541, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 4175.

Крім того, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 10-29/3819, 19 липня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 02-10/2542.

Позивачка зазначає, що зазначені вище Договір поруки та Договір іпотеки укладені без додержання сторонами в момент їх вчинення вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України, суперечать Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.

Позивачка є дружиною ОСОБА_2 і оспорювані договори значною мірою впливають на її права та обов'язки, як одного із подружжя, зокрема створюють додаткові фінансові зобов'язання для позивача особисто та для її родини/її чоловіка, а також обмежують її в певних фінансових можливостях.

Позивач зазначає, що як дружина ОСОБА_2 підписала нотаріальну заяву, якою дала згоду на укладення ним договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, однак згоди на передачу вказаного майна в іпотеку та накладення заборони на його відчуження - не надавала.

Крім того, в п. 1.1 іпотечного договору зазначено, що іпотекою забезпечується виконання зобов'язань за договором кредиту № 10-29/3819 від 08 червня 2007 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем, в той час, як позивачу достеменно відомо, що між відповідачами ніколи не укладалося договору кредиту № 10-29/3819 від 08 червня 2007 року. Отже, іпотечний договір укладено у якості забезпечення неіснуючого зобов'язання.

Також, вважає, що Договір іпотеки укладено з порушенням приписів ст. ст. 5, 18 Закону України "Про іпотеку" та ст. 334 ЦК України (майно передано в іпотеку особою, яка не була її власником на момент такої передачі), що є ще однією підставою, на додаток до тих, що були наведені вище, для задоволення позовних вимог та визнання його недійсним.

Зазначила також, що Договір поруки від 19.07.2007 р. № 02-10/2542 укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 10-29/3819 від 19.07.2007 року. Натомість такого кредитного договору не існує, існує інший кредитний договір від 20.07.2007 року, за виконання зобов'язань за яким позивач не поручалася.

Також позивач вказує, що договір поруки від імені банку підписано не уповноваженою на те особою. Так, в преамбулі договору поруки зазначено, що від імені банку його укладено Заступником керуючого КМФ АКБСР "Укрсоцбанк" Петренком Максимом Олександровичем, який діє, начебто, на підставі Статуту та положення про Київську міську філію АКБ "Укрсоцбанк", а також на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_5 та зареєстрованої в реєстрі за № 4959. А договір поруки скріплено печаткою КМФ АКБ СР "Укрсоцбанк" на якій зазначено ідентифікаційний код юридичної особи 09322018. При цьому позивачу не було надано для ознайомлення ні Статуту банку, ні Положення про КМФ Банку, ні довіреності на підставі якої начебто діяв представник. Крім того, ідентифікаційний код юридичної особи 09322018, зазначений в Договорі поруки, не ідентифікує суб'єкта господарювання, оскільки відсутнє підприємство з таким ідентифікаційним кодом. Тому, на думку позивача, договір поруки від імені кредитора (банку) було підписано невідомою/не уповноваженою на те особою, що не створює жодних наслідків для сторін цього правочину і с підставою для визнання його недійсним.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року позов задоволено частково. Визнано недійсним іпотечний договір №02-10/2541 від 19.07.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №4175. Визнано недійсним договір поруки №02-10/2542 від 19.07.2007 року, укладений між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 121,80 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставниам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позову.

Зокрема, серед доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд не перевірив належним чином доводів позивача та заперечень відповідача, не співставив умови існуючого Договору кредиту і Іпотечного договору, не надав належної оцінки доказам виконання сторонами умов кредитного договору. Суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що розбіжності в даті Кредитного договору, зазначеній на титульній сторінці та на усіх інших сторінках договору, свідчать лише про технічну описку при укладанні як Кредитного, так і іпотечного договорів.

Апелянт вважає також безпідставними висновки суду щодо нечіткості та незрозумілості заяви ОСОБА_1 щодо підписання Договорів кредиту та іпотеки, яка була висловлена в заяві від 19.07.2014 року та посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_3

Неправильними також вважає висновки суду першої інстанції щодо не укладення між сторонами Договору кредиту, на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладався Договір поруки. Також, скаржник посилається на необгрунтованість відмови суду у задоволенні заяви про застосування строк позовної давності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, покази свідка ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договору іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, щоміж Банком та ОСОБА_2 не було укладено Договору кредиту, на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено оспорюваний Іпотечний договір. Відповідно, Іпотечний договір укладено у якості забезпечення неіснуючого зобов'язання, оскільки не існує договору кредиту на який є посилання в Іпотечному договорі, що є порушенням ст. 575 ЦК України ст. 1, 6, 18 Закону України «Про іпотеку».

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договору поруки, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 203, 215 ЦК України, зазначив, що договір поруки укладено у якості забезпечення неіснуючого зобов'язання, оскільки не існує договору кредиту від 19.07.2007р., що є порушенням ст. 553 ЦК України.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується, оскільки вони не відповідають обставинам справи та спростовуються наявними у справі матеріалами.

Так, зі змісту Кредитного договору № 10-29/3819 (а.с. 10-16), укладеного між АКБ СР «Укрсоцбанк», як кредитором, та ОСОБА_2, як позичальником, вбачається, що кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 777 000,00 доларів США, зі сплатою 12,7 процентів річних та з визначеним умовами договору порядком погашення суми заборгованості. Кредит надається на придбання нерухомого майна: домоволодіння загальною площею 470,8 кв.м. та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, розташованих в АДРЕСА_1.

Згідно п. 1.3. Кредитного договору, в якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення зобов'язань за цим договором, Кредитор укладає:

1.3.1. в день укладення цього договору - з позичальником іпотечний договір, за умовами якого позичальник передає кредитору в іпотеку нерухоме майно, для придбання якого, згідно з п. 1.2 цього Договору, надається кредит, яка належить позичальнику на праві власності, заставною вартістю 5 231 800,00 грн.;

1.3.2. В якості додаткового забезпечення виконання зобов'язань Позичальником за цим Договором сторони укладають договір поруки з фізичною особою ОСОБА_1. (а.с. 10)

Зі змісту Договору Іпотеки від 19 липня 2007 року № 02-10/2541 вбачається, що він укладений у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов'язань за Договором кредиту № 10-29/3819 від 08 червня 2007 року, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 (а.с. 17-20)

Згідно п. 1.1 Договору іпотеки, ОСОБА_2, як іпотекодавець, передав в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк», як іпотекодержателю, нерухоме майно:

Відповідно до п. 1.2 Договору іпотеки, заставна вартість предмету іпотеки з урахуванням вартості земельної ділянки визначена за погодженням сторін і становить 5 231 800 грн.

Аналізуючи зазначені положення Договору кредиту та Договору іпотеки, що стосується змісту та розміру основного зобов'язання, строку і порядку виконання, стосовно предмету іпотеки, вбачається їх прямий взаємозв'язок. Розбіжності в даті Договору кредиту, зокрема: 20.07.2007 року на титульній сторінці та 19.07.2007 року на решті сторінок, а також посилання в Договорі іпотеки на дату укладання кредитного договору - 08.06.2007 року, можуть свідчити лише про технічну описку при укладенні обох правочинів, що саме по собі не є підставою для визнання їх недійсними.

Суд першої інстанції вказані обставини належним чином не перевірив, прийшов до необгрунтованого висновку щодо порушення ст. 1, 6, 18 Закону України «Про іпотеку» при укладанні Договору іпотеки.

Крім того, безпідставиними є висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_1 надала згоду лише на купівлю житлового будинку та земельної ділянки та підписання відповідних договорів, які опосередковують таку купівлю. При цьому згоди на укладення договору іпотеки не надано.

Вказані обставини спростовуються безпосередньо текстом нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1, № 569 від 19 липня 2007 року, в якій зазначено, «Мені відомо про намір її чоловіка, ОСОБА_2, купити житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Підписати кредитний договір та договір іпотеки та накласти заборону на відчуження на житловий будинок та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Даю згоду на купівлю названих житлового будинку та земельної ділянки та підписання вищевказаних договорів на умовах на його розсуд». (а.с. 27)

Допитана в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги в якості свідка приватний нотаріус ОСОБА_3 пояснила суду, що при укладанні договорів купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, іпотеки нею були перевірені документи, які посвідчують особу ОСОБА_2 та повноваження представника АКБ СР «Укрсоцбанк». ОСОБА_1, як дружині ОСОБА_2, було роз'яснено зміст договорів, що укладаються, їх істотні умови та правові наслідки укладання договорів. Крім того, ОСОБА_1 було роз'яснено зміст заяви - згоди на укладення її чоловіком вищевказаних правочинів та правові наслідки підписання такої заяви.

З огляду на досліджені в судовому засіданні матеріали, пояснення сторін, покази свідка, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що фактичною датою укладання Договору кредиту, Договору іпотеки, Договору поруки, а також підписання ОСОБА_1 заяви-згоди є 19 липня 2007 року, що підтверджується номерами договорів, їх змістом, істотними умовами, датами, вказаними в колонтитулі на кожній сторінці Договору кредиту, датою на письмовій згоді ОСОБА_1 на укладення Договору кредиту, яка є невід'ємною частиною цього договору, датою внесення інформації про іпотеку в Єдиний реєстр іпотек, датою, вказаною на нотаріально посвідченій заяві-згоді ОСОБА_1

Колегія суддів також приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованої відмови судом першої інстанції у задоволенні заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 р. "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, вказав, що хоч оспорювані договори і укладені 19.07.2007 року, проте зважаючи на ту обставину, що причиною визнання їх недійними є порушення, пов'язані з діями інших осіб, а не самого позивача, позивач не знала про порушення своїх прав та інтересів і не могла про них дізнатися на час укладення оспорюваних договорів.

Такі висновки суду є помилковими, крім того, суперечать іншим висновкам суду у даній справі щодо недоведеності факту укладення договору кредиту 19.07.2007 року.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1 під час надання письмової згоди на укладення Договору кредиту, що є невід'ємною частиною цього договору, а також підписання нотаріально-посвідченої заяви-згоди на укладення договорів, була ознайомлена зі змістом Договору кредиту, Договору іпотеки, їх істотними умовами, правовими наслідками укладання. Це саме можна стверджувати й відносно Договору поруки, оскільки він підписаний особисто ОСОБА_1, що нею не оспорюється. Таким чином, необгрунтованими є висновки суду про те, що позивачці не було відомо про невідповідність дат, зазначених у договорах, в момент їх підписання.

Такими, що заслуговують на увагу, є також доводи апеляційної скарги щодо відсутності в рішенні суду оцінки тим обставинам, які конкретно порушення та дії, яких саме осіб є підставою для визнання недійсними договорів, а також які інтереси та права позивача було порушено.

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 215 ЦК України встановлені чіткі умови недійсності правочину "Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу".

Позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів в обгрунтування недодержання передбачених у ст.203 ЦК України умов при укладанні оспорюваних договорів, в зв'язку з чим колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а саме що стосується порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, тому рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

Згідно з ст. 88 ЦПК України на користь ПАТ «Укрсоцбанк» з позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 487,20 грн., сплачений за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26 листопада 2014 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судовий збір в розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: Таргоній Д.О.

Голуб С.А.

Приходько К.П.