Постанова № 42591905, 29.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2015 р. справа№ 910/25995/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - ОСОБА_4

відповідача - не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 28.11.2014 р.

у справі № 910/25995/14 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом ОСОБА_3

до Закритого акціонерного товариства «Будівельно-інжинірінгова компанія «Б.І.К.»

про визнання майнових прав на адміністративно-торгівельне приміщення площею 115,38 кв.м. у відповідності до Генерального договору про дольову участь у будівництві № Б-44-1-10.4-14.5 від 19.01.2005 р. та визнання майнових прав на підземне паркувальне автомісце у відповідності до Генерального договору № П-066 від 20.01.2005 р. в об'єкті незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року, в рамках справи про банкрутство, ОСОБА_3 звернулась з позовом до Закритого акціонерного товариства «Будівельно-інжинірінгова компанія «Б.І.К.» про визнання майнових прав на адміністративно-торгівельне приміщення площею 115,38 кв.м. у відповідності до Генерального договору про дольову участь у будівництві № Б-44-1-10.4-14.5 від 19.01.2005 р. та визнання майнових прав на підземне паркувальне автомісце у відповідності до Генерального договору № П-066 від 20.01.2005 р. в об'єкті незавершеного будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.11.2014 р. у справі № 910/25995/14 було відмовлено у прийнятті вказаної позовної заяви ОСОБА_3.

Не погоджуючись з ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.11.2014 р., ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого господарського суду та передати справу до місцевого суду для розгляду по суті.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що дана справа підвідомча саме господарському суду у відповідності до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки станом на сьогоднішній день у проваджені Господарського суду м. Києва знаходиться справа № 44/282-б-50/407-б про визнання банкрутом ЗАТ «Будівельно-інжинірінгова компанія «Б.І.К.».

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 р., відповідно до автоматичного розподілу, у зв'язку з перебуванням суді Андрієнка В.В. у відпустці, справу № 910/25995/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Руденко М.А., Шапран В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 р. розгляд справи № 910/25995/14 призначено на 29.01.2015 р.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.01.2015 р., у зв'язку з виходом судді Андрієнка В.В. з відпустки, справу № 910/25995/14 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Буравльов С.І. (головуючий), Андрієнко В.В., Шапран В.В.

В засідання суду, призначене на 29.01.2015 р., представник відповідача не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду скарги.

Будь-яких доказів поважності причин відсутності зазначеного представника суду не надано.

Неявка в судове засідання вказаного представника не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування та порушення строків розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду. Наведене не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Відмовляючи у прийнятті позову, місцевий суд виходив з того, що позовну заяву пред'явлено фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, а тому така заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Встановлено, що станом на сьогоднішній день у Господарському суді м. Києва розглядається справа про визнання банкрутом відповідача - Закрите акціонерне товариство «Будівельно-інжнірінгова компанія «Б.І.К.».

Позивачем подано вказану заяву до господарського суду в рамках банкрутного законодавства, зокрема ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За змістом ч. 7 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Як передбачено п. 9 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/606/2013 від 28.03.2013 р. частина четверта статті 10 Закону відносить до підвідомчості господарських судів справи зі спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній статті Закону, слід відносити також й інші спори з майновими вимогами до боржника, як-от: спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 ГПК (у редакції Закону) та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у разі якщо до боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство, пред'явлений позов, який ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, суди мають у встановленому процесуальним законом порядку приймати такі позовні заяви і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство. Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Цей суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз'яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання. Якщо позивач не звернувся у тридцятиденний строк з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство, суд, який розглядає позовну заяву, після закінчення тридцятиденного строку з моменту офіційного оприлюднення поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову. У разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Якщо у порушенні провадження у справі про банкрутство відмовлено або провадження у справі про банкрутство припинено, позовне провадження підлягає поновленню і позов розглядається по суті.

Як передбачено абз. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Відповідно до п. 1.2 рекомендацій Вищого господарського суду України від 04.06.2004 р. № 04-5/1193 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» господарські суди мають враховувати, що встановлення в Законі особливого порядку задоволення майнових вимог кредиторів не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку, а спрямоване на забезпечення визначеності об'єму його майна протягом усієї процедури банкрутства.

Таким чином, при винесенні оскаржуваної ухвали місцевим судом першої інстанції не було досліджено, на якій стадії розгляду знаходиться справа № 44/282-б-50/407-б про визнання банкрутом відповідача у даній справі - ЗАТ «Будівельно-інжинірингова компанія «Б.І.К» в Господарському суді м. Києва, не з'ясовано чи визнано ОСОБА_3 кредитором боржника.

Крім цього, суду першої інстанції при вирішенні питання про прийняття зазначеної позовної заяви необхідно було також керуватись нормами ст. ст. 17, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Як передбачено ч. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного суду України, від 18.12.2009 р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство» Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 ГПК України у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися, зокрема, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, фізичним особам не заборонено звертатись з майновими вимогами до боржника в межах розгляду справи про банкрутство.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду м. Києва від 28.11.2014 р. у справі № 910/25995/14 підлягає скасуванню, а апеляційна скарга ОСОБА_3 задоволенню.

Стосовно витрат скаржника по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Як вже зазначалось вище, у справі № 910/25995/14 судом апеляційної інстанції було переглянуто та скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у ч. 7 ст. 106 ГПК України з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, тому розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, повинен здійснюватися судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами ст. 49 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена в п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України».

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 28.11.2014 р. у справі № 910/25995/14 про відмову у прийнятті позовної заяви ОСОБА_3 скасувати та передати вказану справу на розгляд Господарського суду м. Києва.

3. Матеріали справи № 910/25995/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

4. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран