Постанова № 42591858, 21.01.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2015 р. Справа№ 910/16531/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ропій Л.М.

суддів: Калатай Н.Ф.

Рябухи В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Погребна А.О. - представник, дов. № 01-187 від 25.12.2014;

від відповідача: Зубар О.В. - представник, дов. № 2-18д від 19.12.2014;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014

у справі № 910/16531/14 (суддя Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дніпрополімермаш"

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 524 039,47 грн.

На підставі ст.ст. 69, 77, 99 ГПК України ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі № 910/16531/14; розгляд справи № 910/16531/14 відкладено на 21.01.2015.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/16531/14 позов задоволено повністю; підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума основного боргу у розмірі 444 264,00 грн., 3% річних у розмірі 28 305,92 грн., інфляційні втрати у розмірі 51 469,55 грн. та 10 480,78 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що зважаючи на встановлені факти, а також враховуючи, що відповідач належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем, не надав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги, в частині стягнення 444 264,00 грн. за поставку згідно із актами приймання-передачі за період з 10.12.2010 по 28.02.2012 та в частині стягнення заборгованості за договором поставки № УГВ1454/22-10 від 27.07.2010, підлягають задоволенню в сумі 444 264,00 грн.; суд, зробивши арифметичний розрахунок 3% річних, в межах заявленого позивачем періоду, вважає, що вимоги, в частині стягнення 3% річних, підлягають задоволенню в розмірі 28 305,92 грн.; перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат, не перевищує розмір інфляційних витрат, який може бути нарахований, та підлягає задоволенню у сумі 51 469,55 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/16531/14 скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник зазначає, що внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договорами від 10.10.2012 № УГВ6419/21-12 та від 07.03.2014 № УГВ8490/11/3-14, заборгованість Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" перед відповідачем за поставлений природний газ сягала 2,5 млрд. грн.; зазначена заборгованість Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" перед відповідачем постійно збільшується з початку 2013р. та унеможливлює здійснити розрахунки з кредиторами відповідача в повному обсязі, що може призвести до арешту рахунків та майна відповідача, що в свою чергу призведе до зупинення виробництва з видобування відповідачем природного газу для потреб населення, який постачається за значно меншою ціною ніж імпортний природний газ та призведе до збільшення обсягу закупівлі Україною, як державою, імпортного природного газу для забезпечення потреб населення, відповідного збільшення цін та завдасть збитків державі.

На думку скаржника, Господарським судом міста Києва порушено норми ст. 193 ГК України, ст. 614 ЦК України, оскільки, в умовах податкового навантаження, дефіциту обігових коштів, як результат несвоєчасного проведення розрахунків Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, у відповідача немає можливості оплатити заборгованість за договором, а тому вина в діях відповідача відсутня.

У запереченні на апеляційну скаргу позивач вказує на те, що відповідачем не враховано положення ст.ст. 525, 526 ЦК України; вважає, що твердження відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, відповідач тим самим намагається уникнути відповідальності за неналежне виконання умов договору поставки.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи письмового заперечення на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва позовну заяву про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу за договором поставки № УГВ1454/22-10 від 27.07.2010 в розмірі 444 264,00 грн., 3% річних в розмірі 28 305,92 грн., інфляційних втрат в розмірі 51 469,55 грн.; судового збору.

Як вбачається із матеріалів справи, 27.07.2010 між Відкритим акціонерним товариством "Дніпрополімермаш" та Дочірньою компанією "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" укладено договір поставки № УГВ1454/22-10.

Як вбачається із п. 1.1 Статуту позивача, зареєстрованого 18.06.2013 за № 12242080018027939, Відкрите акціонерне товариство "Дніпрополімермаш" перетворене у Публічне акціонерне товариство "Дніпрополімермаш".

Згідно із п. 1.2 Статуту відповідача, зареєстрованого 27.12.2012 за № 10741030001044263, Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов'язків Дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 1.1 договору № УГВ1454/22-10 позивач, за договором постачальник, передає, а відповідач, за договором покупець, приймає і оплачує на умовах цього договору товар, визначений у специфікації, що додається до договору і є його невід'ємною частиною.

В п. 3.3 договору № УГВ1454/22-10 встановлено, що датою поставки товару є дата акту приймання-передачі товару, підписаного уповноваженими представниками сторін.

Згідно із п. 4.2 договору № УГВ1454/22-10 ціна товару включає ПДВ і вказується у специфікації.

Пунктом 5.1 договору № УГВ1454/22-10 сторони погодили, що відповідач проводить оплату по факту поставки товару на підставі рахунку та акту приймання-передачі або накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок позивача, з урахуванням ПДВ, на умовах, зазначених у специфікаціях.

Відповідно до специфікації № 1 від 27.07.2010, яка є додатком № 1 до договору УГВ1454/22-10, загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 1 647 204,00 грн.; умови та строки оплати: оплата по факту поставки протягом 120 календарних днів з дати поставки.

Факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару згідно із договором № УГВ1454/22-10 підтверджується підписаними позивачем та відповідачем актами приймання-передачі, копії яких наявні у матеріалах справи, а саме: № 1005/46 від 10.12.2010 на суму 200 736,00 грн., № 1209/216 від 30.12.2010 на суму 1 002 204,00 грн., № 0301/15 від 03.02.2012 на суму 262 656,00 грн., № 2809/87 від 28.02.2012 на суму 181 608,00 грн.

Таким чином, враховуючи умову та строк оплати, які визначені у специфікації № 1 від 27.07.2010, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу грошові кошти за поставлений останнім товар згідно із актами приймання-передачі № 1005/46, № 1209/216, № 0301/15 та № 2809/87 до 11.04.2011, 29.04.2011, 04.06.2012 та 27.06.2012, відповідно.

Згідно із статтею 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із наявних у матеріалах справи витягів із особового рахунку позивача, відповідачем 14.02.2011 на суму у розмірі 1 002 204,00 грн. та 16.09.2011 на суму розмірі 200 736,00 грн. здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару (а.с. 23-24).

Доказів повної оплати за поставлений позивачем товар згідно із договором № УГВ1454/22-10, відповідачем не надано.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позовна вимога про стягнення 444 264,00 грн. є такою, що відповідає нормам законодавства та підтверджена матеріалами справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 28 305,92 грн. та інфляційні втрати у розмірі 51 469,55 грн., а саме: за неоплачений товар, поставлений згідно із актом приймання-передачі № 0301/15 на суму 262 656,00 грн. за період з 04.06.2012 по 28.07.2014 та за неоплачений товар, поставлений згідно із актом приймання-передачі № 2809/87 на суму 181 608,00 грн. за період з 28.06.2012 по 28.07.2014.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних, погоджується із господарським судом першої інстанції та вважає суми інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних у розмірах 51 469,55 грн. та 28 305,92 грн., відповідно, правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

Згідно із ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Отже, податкове навантаження, дефіцит обігових коштів, як результат несвоєчасного проведення розрахунків Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, відсутність у відповідача необхідних коштів, не звільняє його від відповідальності за порушення зобов'язання.

У матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами угоди про відстрочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, а статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 у справі № 910/16531/14 залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" без задоволення.

2. Справу № 910/16531/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 06.02.2015.

Головуючий суддя Л.М. Ропій

Судді Н.Ф. Калатай

В.І. Рябуха