Постанова № 42591195, 04.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 924/1209/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Саврій В.А. , суддя Мамченко Ю.А.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від Прокурора: Грицак А.В.;

від позивача: Мельников Р.О.; Шевченко О.А.;

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу на рішення господарського суду Хмельницької області від 16.10.14р. у справі № 924/1209/14 (суддя Субботіна Л.О.)

за позовом Виробничо-комерційного підприємства "Явір-Інвест"

до відповідача Управління житлово-комунального господарства Хмельницької обласної державної адміністрації м.Хмельницький

про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт укладеним,

стягнення 314 338,80 грн. заборгованості за виконані роботи

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційне підприємство «Явір-Інвест» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Хмельницької області з позовом (а.с. 2-4) до Управління житлово-комунального господарства Хмельницької обласної державної адміністрації (надалі - Відповідач) про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт на суму 314 338 грн. 80 коп. укладеним та стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі 314 338 грн. 80 коп. за виконані роботи.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 16 жовтня 2014 року (а.с. 79-82), з підстав зазначених в даному рішенні, позов Позивача задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 314 338 грн. 80 коп. заборгованості за виконані роботи. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 6 286 грн. 78 коп..

В задоволенні позовних вимог про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт укладеним, місцевим господарським судом відмовлено.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Прокурор звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 89-92) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 16 жовтня 2014 року по справі № 924/1209/14 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі 314 338 грн. 80 коп..

Апеляційна скарга мотивована тим, що дане судове рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, Прокурор як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що процедура по закупівлі робіт по будівництву другої черги водогону від с. Чернилівка Красилівського району до м. Хмельницький за бюджетні кошти проведена не була, тоді як вартість таких робіт перевищує 300 000 гривень.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 15 грудня 2014 року, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 4 лютого 2015 року на 15 годину 30 хвилин (а.с. 88).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (а.с. 102-108), в якому з підстав висвітлених в цьому відзиві, заперечує проти доводів зазначених в апеляційній скарзі та просить залишити рішення господарського суду Хмельницької області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник Відповідача в судове засідання від 4 лютого 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 99). Причини неявки своїх представників Відповідач не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило.

Пунктами 3.9.1-3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 встановлено, що: особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України; у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 Господарського процесуального України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, з урахуванням закінчення строків розгляду даної апеляційної сарги в правовому полі приписів статті 101, частини 2 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника Відповідача, які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 4 лютого 2014 року Прокурор підтримав доводи, висвітлені в апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Хмельницької області від 16 жовтня 2014 року по справі № 924/1209/14 в частині задоволення позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі 314 338 грн. 80 коп..

В судовому засіданні від 4 лютого 2014 року представник Позивача заперечив проти доводів висвітлених в апеляційній скарзі Відповідача, з підстав вказаних у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції скасувати (в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 314 338 грн. 80 коп. заборгованості за виконані роботи) та змінити в частині розподілу судових витрат і прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, в решті рішення залишити без змін. При цьому апеляційний господарський суд виходив з такого.

19 липня 2011 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір про закупівлю робіт за державні кошти (надалі - Договір; а.с. 9-15).

За умовами пункту 1.1 Договору: Позивач зобов'язався у 2011 році виконати роботи зазначені в проектно-кошторисній документації, що виготовлена на об'єкт "Будівництво другої черги водогону від с. Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницький", а Відповідач - прийняти і оплатити такі роботи.

Пунктами 1.2-1.3 Договору визначено, що: найменування робіт - Будівництво другої черги водогону від с. Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницького; кількість робіт визначено проектно-кошторисною документацією; обсяги закупівлі робіт можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

В силу дії пунктів 3.1, 3.2 Договору: ціна Договору становить 36493939 грн. 20 коп.; ціна договору є твердою та коригуванню не підлягає.

Договір підписаний зі сторони Позивача та Відповідача і скріплений їх печатками.

Як зазначає Позивач, в зв'язку з виникненням необхідності проведення додаткових робіт, не передбачених вищевказаним Договором, сторонами був складений зведений кошторис розрахунок вартості будівництва (а.с. 25-26) - будівництва другої черги водогону від с. Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницький на виконання додаткових робіт, які не ввійшли в тендерну пропозицію (різниця вартості матеріалів), згідно якого вартість робіт становить 31338 грн.80коп.. Вказаний кошторис підписаний головним інженером ДП "Одесакомунпроект", погоджений та затверджений представником Відповідача(Махнюк П.М.).

Також, Позивачем до матеріалів справи були долучені об'єктний кошторис № 2-1 з вартістю будівельно-монтажних робіт 261 949 грн. (а.с. 29), локальний кошторис № 2-1-1 на будівництво водогону на суму 261 949 грн. (а.с. 30-32), розрахунок загальновиробничих витрат до локального кошторису та відомість ресурсів до локального кошторису (а.с. 33-36).

9 листопада 2011 року комісією в складі виконроба та директора Позивача, заступника начальника Відповідача, інженера по авторському нагляду ДП "Проектний інститут "Одесакомунпроект" та інженера по технагляду складено акт № 1 (а.с. 27) зі змісту котрого вбачається, що: на об'єкті "Будівництво другої черги водогону від с. Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницький" при виконанні робіт по укладці склопластикових труб D 1000 використовувались укорочені труби, а також проводилась порізка стандартних труб заводського виготовлення довжиною L = 12 м.п. на короткі з приміненням заводських з'днувальних муфт D 1000. Враховуючи вказане були використані будівельні матеріали, що не включені в проект, перелік яких відображений у акті.

Також, 9 листопада 2011 року був підписаний акт № 2 (а.с. 28) про те, що: при проведенні випробувань, передбачених проектом "Будівництво другої черги водогону від с. Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницький" від вузла "А" до камери ВТ-4, згідно технічних вимог на випробування, упори на утримання зусиль від стовпа води, який утворюється в трубі технологічно можливо виконати тільки в монолітних залізобетонних камерах з влаштуванням додаткового контргрузу зі збірних бетонних блоків, оскільки на вказаній ділянці траси частково запроектовані склопластикові труби діаметром 1000 PN16 SN500, а частково запроектовані склопластикові труби діаметром 1000 PN10 SN5000, в зв'язку з чим на вказаній ділянці було змонтовано 1100 м.п. склопластикових труб діаметром 1000 PN16 SN5000 замість склопластикових труб діаметром 1000 PN10 SN5000.

Позивачем в обґрунтування своїх вимог було долучено до матеріалів справи довідку про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року форми № КБ-3 та акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року форми № КБ-2в (а.с. 18-22) на загальну суму 314 338 грн. 80 коп., з будівництва другої черги водогону від с. Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницький, визначені в зведеному кошторисі. Даний акт та довідка підписані та скріплені печаткої лише зі сторони Позивача.

2 липня 2013 року Позивач направив Відповідачу два примірники акту виконаних робіт на суму 314 38 грн. 80 коп. з проханням їх підписати та провести розрахунок за виконані роботи (а.с. 17).

Однак, листом № 2175 від 8 липня 2013 року Відповідач повідомив, що акти виконаних робіт не були підписані, у зв'язку із відсутністю фінансування.

Позивач, зважаючи на той факт, що ним, на його думку, належним чином були виконані додаткові роботи на суму 314 338 грн. 80 коп. відповідно до зведеного кошторису, з метою захисту свого порушеного права звернувся в суду з позовом до Відповідача про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт на суму 314 338 грн. 80 коп. укладеним та стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованості в сумі 314 338 грн. 80 коп. за виконані роботи.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні положення діючого законодавства.

Оцінивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, судова колегія прийшла до висновку, що укладений між сторонами правочин за своїми змістом та правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 837-886 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частиною 1 статті 843 Цивільного кодексу України визначено, що: у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до статті 844 Цивільного кодексу України: ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі; якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Що ж до нормативного регулювання вимоги про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт укладеним, то колегія суду зазначає наступне.

Згідно частини 1-4 статті 181 Господарського кодексу України: господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини 2 статті 180 Господарського кодексу України: господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статттею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, поняття "пропозиція про укладення договору" та "проект договору" є рівнозначними. Аналогічні положення містяться в статті 180 Господарського кодексу України.

Умовами статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що: правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України: зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають, формувати його конкретні умови, самостійно приймати рішення про те, вступати чи утримуватися від вступу у певні договірні відносини. При укладенні договору будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певних прогнозів відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.

Крім того, апеляційний господарський суд зауважує, що відносини між сторонами регулюються договором про закупівлю робіт за державні кошти.

Відповідно до пункту 5 статті 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель", забороняється витрачання державних коштів, та/або оплата замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом.

Згідно пункту 5 статті 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель": умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі; істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами у повному обсязі

Більш того, відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України: будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення; бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет у порядку, визначеному Бюджетному кодексу України.

Поряд з тим, колегія суду звертає увагу і на той факт, що Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (котре було чинне на дату проведення процедури закупівлі) передбачено порядок проведення такої процедури закупівлі у одного учасника.

Статтями 82-84 Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти передбачено, що: закупівля в одного учасника - це процедура, відповідно до якої замовник укладає договір про закупівлю з учасником після проведення з ним переговорів; договір про закупівлю укладається у письмовій формі відповідно до положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України; умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від умов тендерної (цінової) пропозиції учасника - переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не повинні змінюватися після підписання договору до повного виконання зобов'язань сторонами.

Відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (дійсної на час існування спірних відносин), істотними умовами договору про закупівлю є: предмет договору; кількість товарів та вимоги щодо їх якості; порядок здійснення оплати; сума, визначена у договорі; термін та місце поставки товарів; строк дії договору; права та обов'язки сторін; зазначення умови щодо можливості зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків; відповідальність сторін.

Із системного аналізу діючого законодавства в площинні існування реальних відносин між Позивачем та Відповідачем в контексті того, що дані відносини виникли саме на підставі укладеного договору про закупівлю робіт за державні кошти на підставі проведеного тендеру, колегія суду зазначає наступне.

Як вбачається із змісту позовної заяви, Позивач просить визнати договір на проведення будівельно-монтажних робіт укладеним. В обґрунтування даної вимоги Позивач вказує, що підписавши проектно-кошторисну документацію на проведення додаткових робіт (а.с. 25-26), Відповідач фактично уклав договір підряду у спрощений спосіб відповідно до вимог статті 181 Господаського кодексу України.

Водночас, Позивач посилаючись на статтю 181 Господарського кодексу України (котрою дійсно допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб) не врахував її гіпотезу, котрою передбачено що таке укладення допускається «якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів».

Крім того, посилання Позивача, при обґрунтуванні своїх вимог, в позовній заяві на лист Вищого господарського суду України від 18 лютого 2013 року № 01-06/374/2013 не знайшло свого підтвердження з огляду на те, що даним листом передбачено укладання договорів підряду у спрощенний спосіб шляхом підписання актів здачі-приймання, а не зведеного кошторису, який лише відображає всі статті витрат майбутнього проекту або певної частини робіт, з необхідною деталізацією по кожній з них.

Крім того, колегією суду при розгляді даної позовної вимоги враховується, що вимога про визнання укладеним договору підряду на виконання будівельно-монтажних робіт суперечить приписам частини 1 статті 187 Господарського кодексу України, котрою передбачено, що: спори, що виникають при укладенні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом; інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Водночас, Позивачем не підтверджено, а з матеріалів справа не вбачається, що між Позивачем та Відповідачем існувала будь-яка угода про укладення в майбутньому відповідного договору, так як і існування між сторонами будь-якого попереднього договору.

Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що такий спосіб захисту порушеного права, який обрано Позивачем, а саме визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт, без подання відповідного проекту договору не відповідає способу захисту визначеного статтею 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та суперечить умовам пунктів 9.8 та 9.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення» (котрими передбачено викладення рішення з кожної спірної умови договору у вигляді конкретного формулювання відповідної умови договору з посиланням на поданий позивачем проект цього договору)

При цьому, Рівненським апеляційним господарським судом враховано, що у даній справі йде мова саме про визнання договору укладеним, а не про продовження його дії на тих самих умовах, що були викладені в Договорі, а тому Позивач не позбавлений в даному випадку обов'язку подати відповідний проект договору.

Орім того, апеляційний господарський суд зауважує, що відносини між сторонами виникли саме на підставі договору про закупівлю робіт за державні кошти.

З огляду на що, колегія суду зазначає, що в матеріалах справи міститься постанова Вищого господарського суду України від 25 вересня 2013 року № 14/5025/1147/12 (а.с. 52-54), котрою касаційну скаргу прокурора Рівненської області задоволено, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 9 липня 2013 року та рішення господарського суду Хмельницької області від 4 грудня 2012 року у справі № 14/5025/1147/12 (за позовом Позивача до Відповідача про стягнення 314 338 грн. 80 коп.) скасовано. Прийнято нове рішення, котрим відмовлено Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Даною постановою Вищого господарського суду України від 25 вересня 2013 року встановлені наступні фактичні обставини справи:

«Взявши участь у конкурсних торгах, надавши свою, акцептовану Управлянням, пропозицію конкурсних торгів та уклавши із ним Договори, Підприємство погодилось із його істотними умовами, у тому числі із ціною Договорів яка є твердою.

Виходячи із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, беручи до уваги наведені вище положення Закону України "Про здійснення державних закупівель" та враховуючи положення укладених між сторонами Договорів колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами, викладеними заступником прокурора Рівненської області у касаційній скарзі, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Підприємства.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що позовні вимоги Підприємства про стягнення на його користь з Управління 314 338,80 грн. заборгованості суперечать положенням законодавства, укладеним між сторонами Договорам, є необґрунтованими, у зв'язку із чим безпідставно задоволені господарськими судами попередніх інстанцій».

Водночас, проаналізувавши зміст даного судового акту, колегія суду відхиляє заперечення Прокурора щодо того, що в правовій природі уже існує рішення суду між тими самим сторонами і з тих самих підстав, з огляду на таке.

Господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі на підставі зазначеної норми за наявності, зокрема, рішення господарського суду, прийнятого у справі: між тими ж сторонами; про той же предмет; з тих же підстав.

Таким чином, наявність всіх вищевказаних ознак тотожності спорів у справах тягне за собою припинення провадження у справі.

Дослідивши позовну заяву (а.с. 73-75), подану Позивачем по справі № 14/5025/1147/12 вбчається, що предметом розгляду по справі № 14/5025/1147/12 було стягнення 314 338 грн. 80 коп. заборгованості за виконані будівельні роботи, а підставою заявленого позову було невиконання Відповідачем умов договорів № 1з від 19 липня 2011 року та № 14/12-3 від 14 грудня 2011 року, укладених між сторонами, згідно яких Позивач взяв на себе обов'язок виконати у 2011 році роботи, зазначені в проекно-кошторисній документації, що виготовлена на об'єкт "Будівництво другої черги водогону від с.Чернелівка Красилівського району до м. Хмельницького".

В той же час підставою позовних вимог у справі № 924/1209/14 є визнання укладеного між Позивачем та Відповідачем у спрощений спосіб договору на підставі підписаного Відповідачем зведеного кошторису, визначеного приписами статті 181 Господарського кодексу України.

З врахуванням умов Договору в контексті висновків Вищого господарського суду України, висвітлених у постанові № 14/5025/1147/12 щодо того, що судом при вирішення даного виду спору необхідно брати до уваги положення Закону України «Про здійснення державних закупівель», колегія суду враховує, що виконані додаткові роботи не враховані тендерною документацією, роботи Відповідачем не погоджувалися, акт про початок робіт не складався.

Поряд з тим, Позивач в обґрунтування факту виконання додаткових робіт посилається на акт виконання додаткових робіт за грудень (а.с. 19-22), котрий в свою чергу не підписаний зі сторони Відповідача.

Відповідно до частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України: передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом; у разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною; акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Отже, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Відповідної позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 2 жовтня 2012 року у справі № 23/236, яка за приписами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою у правозастосовчій діяльності судів.

Окрім того, колегією суду враховуєтьться, що статтею 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (дійсною на момент виникнення потреби у виконання зазначених робіт) визначено, що: цей Закон застосовується до всіх замовників та закупівель товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 100 тисяч гривень, а робіт - 300 тисяч гривень.

Водночас, як вбачається із зведеного кошторису на котрий посилається Позивач сума зазначених робіт, вартість котрих, як зазначає Позивач, на підставі укладеного у спрощенний порядок договору, хоче стягнути Позивач, становить 314 338 грн. 80 коп., що в свою чергу перевищує дозволену суму (300 000 грн.) робіт, послуг.

Крім того, колегія суду констатує, що Позивач підписуючи умови Договору тим самим засвідчив свою згоду з усіма його істотними умовами, в тому числі й ціною, яка є твердою та коригуванню не підлягає в площинні вимоги статті 40 Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо неможливості зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання.

Враховуючи наведене колегія суду вважає позовні вимоги Позивача про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт безпідставними та необґрунтованими, такими, що заявлені всупереч вимогам діючого законодавства, котре направлене на регулювання відносин з приводу виконаня робіт, послуг за державним замовленням на підставі укладених договорів, котрі в свою чергу мають відповідати, умовам, визначеним в тендерній документації.

А тому, судова колегія відмовляє в задоволенні позовних вимог про визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт на суму 314 338 грн. 80 коп. укладеним.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Що ж стосується вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості у сумі 314 338 грн. 80 коп. за виконані роботи на підставі договору підряду укладеного саме у спрощенний спосіб, то колегія суду при розгляді даної позовної вимоги не вбачає підстав для її задоволення з огляду на усе вищеописане в даній судовій постанові в площинні того, що підстава згідно якої обґрунтовує свою другу позовну вимогу Позивач, а саме на підставі першої позовної вимоги - визнання договору на проведення будівельно-монтажних робіт на суму 314338 грн. 80 коп. укладним, відпала (внаслідок відмови в задоволенні судом у даній постанові вимоги про визнання цього Договору укладеним).

При цьому, колегія суду вважає за необхідне роз'яснити наступне.

Як доказ укладеного у спрощенний спосіб договору Позивач посилається на зведений кошторис станом на грудень у сумі 314 338 грн. 80 коп., котрий підписаний та погоджений Відповідачем.

Водночас, колегія суду критично відноситься до таких посилань, оскільки жодною нормою діючого законодавства України не передбачено укладення договору підряду саме на виконання державного замовлення на підставі проведеного тендеру - у спрощенний спосіб на підставі зведеного кошторису, котрий у даний господарський відносинах навіть не має статусу первинного облікового документа (на відміну від акта приймання виконаних підрядних робіт за формою КБ-2, який відповідно до наказу Держкомстатуту України та Держбуду України «Про затвердження типових форм первинних документів з обліку в будівництві» від 21 червня 2002 року 3 237/5 є первиним обліковим документом у будівництві (який в свою чергу у відповідних випадках може слугувати підставою для укладення договору підряду у спрощенний спосіб)).

З врахуванням усього вищевисвітленого у даній судовій постанові, колегія суду, при розгляді даної позовної заяви, оцінює всі докази в сукупності, і відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, Позивач всупереч вимог статтей 33-34 Господарського процесуального кодексу України не довів належним чином існування між сторонами зобов'язань саме відповідно до чинного законодавства України і на підставі договору на проведення будівельно-монтажних робіт на суму 314 338 грн. 80 коп..

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Отже, розподіл тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини, в даному випадку на Позивача.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд відхиляє заперечення Позивача, висвітлені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вони не відповідають обставинам справи, спростовуються наявними у справі доказами, а також спростовані усім вищевказаним у даній судовій постанові.

Усе вищеописане у даній судовій постанові, вказує на неповне з'ясування місцевим господарським судом всіх обставин справи, про невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, та про порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права - що в силу дії пунктів 1, 3, 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставами для скасування оскарженого рішення господарського суду Хмельницької області.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу Прокурора слід задоволити, та скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення з Відповідача 314338 грн. 80 коп. заборгованості за виконані роботи (на підставі укладеного у спрощенний спосіб договір підряду) та змінити в чатині розподілу судових витрат, прийнявши в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В решті оспорюване рішення слід залишити без змін.

При цьому, з урахуванням повної відмови в задоволенні позову (з врахуванням норми 49 Господарського процесуального кодексу України), суд покладає повністю судові витрати по справі на Позивача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Прокурора міста Хмельницького - задовольнити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 16 жовтня 2014 року в справі № 924/1209/14 скасувати в частині задоволення позову Виробничо-комерційного підприємства "Явір-Інвест" щодо стягнення з Управління житлово-комунального господарства Хмельницької обласної державної адміністрації м. Хмельницького 314 338 грн. 80 коп. та змінити в частині розподілу судових витрат поклавши їх на Виробничо-комерційне підприємство "Явір-Інвест" повністю.

3. В цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову щодо стягнення 314 338 грн. 80 коп. відмовити повністю.

4. В решті рішення суду залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

6. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

7. Справу № 924/1209/14 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.