Ухвала суду № 42590771, 21.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/9991/35299/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Цвіркун Ю.І.,

при секретарі Стадницькій Ю.Є.,

за участю представників:

позивача - Гродзінського Л.В., Степанюк Л.М.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Полонського відділення Шепетівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (далі - Інспекція)

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.07.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012

у справі № 2а-5996/10/2270/7

за позовом приватного підприємства "Глорія" (далі - Підприємство)

до Інспекції

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Підприємство звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому (з урахуванням подальшого уточнення позовних вимог) просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.06.2010 № 0000302301/1 та від 17.06.2010 № 0000292301/1.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.07.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012, позов задоволено з посиланням на недоведеність податковим органом правомірності прийнятих ним актів індивідуальної дії.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Інспекція звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та відмовити у позові. За твердженням скаржника, подані позивачем первинні документи не містять усіх обов'язкових відомостей для підтвердження реального виконання спірних операцій та свідчать про неможливість виконання розглядуваних поставок з огляду на обсяги поставленого товару, залучені ресурси та ступень віддаленості контрагентів один від одного.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009, оформлену актом від 02.04.2010 № 307/231/31919196.

Під час цієї перевірки відповідач дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат на 1 297 875 грн. та податкового кредиту на 150 256 грн. за операціями з придбання металобрухту у приватного підприємства «Авант», які мали схемний характер та не опосередковувалися реальним виконанням.

Наведені обставини стали підставою для прийняття податковим органом податкового повідомлення-рішення від 14.04.2010 № 0000292301/0, за яким позивача зобов'язано сплатити 486 702 грн. податку на прибуток (у тому числі 324 468 грн. за основним платежем та 162 234 грн. за штрафними санкціями), а також податкового повідомлення-рішення від 14.04.2010 № 0000302301/0 про донарахування Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 225 384 грн. (у тому числі 150 256 грн. за основним платежем та 75128 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

На час виконання розглядуваних господарських операцій порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди попередніх визнали достатнім доказом фактичного виконання господарських операцій з поставки приватним підприємством «Авант» металобрухту позивачеві подані останнім видаткові та податкові накладні та приймально-передавальні акти.

Вказані первинні документи оформлені з дотриманням вимог, установлених, зокрема, частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст господарських операцій та їх учасників.

Втім Інспекція належним чином не обґрунтувала, чому вказані документи не були нею враховані при аналізі спірних операцій.

Доводи Інспекції щодо недостовірності, неповноти та суперечливості відомостей у вказаних первинних документах з огляду на невідповідність даних щодо транспортного засобу, який виконував перевезення, інформації, отриманій від постачальника у рамках проведення його зустрічної перевірки не є слушними, позаяк позивач не є відповідальним за порядок відображення його контрагентом операцій у податковій звітності.

Висновок відповідача про те, що технічні характеристики зазначеного у первинних документах автомобіля з причепом та віддаленість контрагентів один від одного виключають об'єктивну можливість поставити металобрухт у заявлених обсягах позивачеві також не знайшов свого підтвердження під час вирішення спору у судах попередніх інстанцій.

Податковим органом не подано жодних доказів узгодженості дій позивача та приватного підприємства «Авант», спрямованих на отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди, не представлено фактичних даних на підтвердження організованої схеми руху грошових коштів та товарів по замкнутому ланцюгу, в результаті чого сплачені на користь цього постачальника кошти повертались Підприємству.

З урахуванням викладеного суди обох попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на податковий кредит та валові витрати по операціям з названим постачальником, і правомірно задовольнили позов.

Доводи податкового органу, викладені у касаційній скарзі, тотожні тим доводам, які були предметом розгляду судами першої та апеляційної інстанцій; їм надано належну правову оцінку, підстави для її неприйняття у касаційного суду відсутні. Крім того, зазначені доводи спрямовані на переоцінку встановлених судами фактичних обставин справи та прийнятих ними доказів, що є неприпустимим в силу вимог частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України. Інших доводів касаційна скарга не містить.

Норми права при вирішенні спору застосовані судами правильно. Порушень процесуальних норм, що тягнуть скасування судових актів, не виявлено.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Полонського відділення Шепетівської міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07.07.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.01.2012 у справі № 2а-5996/10/2270/7 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько Ю.І. Цвіркун