Ухвала суду № 42590743, 21.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 січня 2015 року м. Київ К/9991/59001/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Цвіркун Ю.І.,

при секретарі Стадницькій Ю.Є.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2012

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012

у справі № 2а/1270/3107/2012

за позовом приватного підприємства "Нафтасєвєр" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Тінькова Д.Л.,

відповідача - не з'явились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними та скасування: податкового повідомлення-рішення від 04.04.2012 № 0000592301, згідно з яким Підприємству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2 305 049 грн.; податкового повідомлення-рішення від 04.04.2012 № 0000582301, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 2 311 633,50 грн. (у тому числі 2 004 390 грн. за основним платежем та 307 243,50 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012, позов задоволено.

У прийнятті цих судових рішень суди обох попередніх інстанцій виходили з того, що операції позивача з придбання нафтопродуктів у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Дельфа-ІНГ» (далі - ТОВ «Дельфа-ІНГ») відображені у податковому обліку Товариства відповідно до їх фактичного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів.

ДПІ, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені постанову та ухвалу судів попередніх інстанцій у зв'язку з неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права та прийняти новий судовий акт про відмову в задоволенні позову Товариства. Зокрема, скаржник зазначає, що спірні операції з поставки нафтопродуктів позивачеві не були опосередковані фактичним виконанням, а Товариством подано формальні документи, що не відповідають реальним фактам господарської діяльності.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ за наслідками проведення позапланової документальної виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дельфа-ІНГ» за період з 01.04.2011 по 30.09.2011, оформленої актом від 22.03.2012 № 86/22-36807953.

Під час цієї перевірки податкова інспекція дійшла висновку про незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання нафтопродуктів у названого контрагента з огляду на безтоварний характер цих операцій.

Наведений висновок ДПІ мотивує неможливістю виконання ТОВ «Дельфа-ІНГ» цих операцій в силу відсутності у цього постачальника майна, основних фондів, транспортних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для виконання поставок нафтопродуктів у заявлених обсягах. Також відповідач посилається на виявлені розбіжності в первинних документах, складенням яких опосередковувалося виконання спірних операцій, а саме - невідповідність зазначеного у залізничних накладних отримувача товару змісту розглядуваних правовідносин. Крім того, за твердженням ДПІ, приймання нафтопродуктів було здійснено з недотриманням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на додану вартість та податку на прибуток на суму понесених витрат при придбанні товарів (робіт, послуг), у тому числі й по сплаті ПДВ, є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів (зокрема, податкових накладних), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Досліджуючи дотримання позивачем наведених умов формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Делфа-ІНГ», суди встановили, що на виконання договору поставки від 25.04.2011 № 04/1 названий контрагент поставив позивачеві нафту сиру; виконання поставок оформлено складенням накладних, податкових накладних, актів прийому-здачі, квитанціями про приймання вантажу; придбаний товар було оплачено позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується випискою з банківського рахунку; факт перевезення товару залізничним транспортом у процесі його постачання підтверджується наявними у справі залізничними накладними; придбану нафту було використано Підприємством у господарській діяльності шляхом подальшого продажу публічному акціонерному товариству «Ліник».

Отже, оцінивши вказані докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дослідивши рух активів на шляху від названого постачальника до покупця (позивача у справі) при з'ясуванні реальності спірних операцій, суди дійшли цілком обґрунтованого висновку, що зазначені первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій між позивачем та спірним контрагентом, у зв'язку з чим платником дотримано усі необхідні умови для формування витрат та податкового кредиту на підставі вищенаведених норм податкового законодавства.

Посилання ДПІ на те, що одержувачем товару у залізничних накладних значиться інша особа (публічне акціонерне товариство «Ліник»), а не позивач у справі, не може свідчити про безтоварність господарських операцій між Товариством та ТОВ «Делфа-ІНГ». Адже схема придбання товару, при якій його отримання здійснюється наступним покупцем, є звичайною практикою ділового обороту, при якій у посередника відсутня необхідність безпосередньо фізично приймати товар у виробника з передачею на свій склад та подальшим фізичним відвантаженням зі складу покупцеві, позаяк у даному випадку товар відвантажується безпосередньо від виробника до кінцевого покупця. Наведені умови поставки були визначені й у договорі поставки від 25.04.2011 № 04/1.

З урахуванням цього не можуть бути свідченням безтоварності розглядуваних операцій і доводи податкової інспекції про відсутність у штаті контрагента достатньої кількості працівників, адже для здійснення торговельно-закупівельної діяльності та перепродажу товару, як правило, наявність штату персоналу та основних засобів не вимагається.

Оскільки позивач не здійснював безпосередньо приймання поставлених нафтопродуктів, то доводи податкового органу про недотримання Товариством вимог Інструкції також не мають правового значення для оцінки реальності розглядуваних господарських операцій.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок ДПІ про відсутність між позивачем та спірним постачальником реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15.08.2012 у справі № 2а/1270/3107/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.В. Приходько Ю.І. Цвіркун