Ухвала суду № 42589859, 02.02.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/791/278/15 Головуючий в суді 1 інстанції: Дічакова Т.І. Категорія: 57 Доповідач: Склярська І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року лютого місяця 02 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі :

Головуючого: Склярської І.В.

Суддів: Цуканової І.В.

Вейтас І.В.

При секретарі: Благовещенській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 22.10.2014 року між нею та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» був укладений договір фінансового лізингу № 001108 з додатками, відповідно до якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу, а саме трактор МТЗ 82.1. у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на строк та на умовах передбачених договором, а позивач зобов'язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. Представником відповідача було роз'яснено позивачу, що остання повинна сплатити передплату за трактор в сумі 19 000 грн. після чого з нею буде укладено договір лізингу і протягом декілька днів лізингодавець передасть їй предмет лізингу в користування, проте після здійснення вказаного платежу, у передачі предмету лізингу лізингоотримувачу було відмовлено, з посиланням на те, що позивачу необхідно сплатити 50% від вартості предмета лізингу, а сплачена нею сума є комісією за організаційні заходи з оформлення договору. Враховуючи те, що під час укладення договору позивачу не було надано достовірної інформації про всі істотні умови договору, вказаний договір містить несправедливі умови, оскільки його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача та зважаючи на те, що договір був укладений в порушення вимог чинного законодавства, а саме: відповідач включив у нього умови, які є несправедливими та суперечать вимогам п.п.1,3-6,11,13 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; договір був укладений відповідачем в порушення вимог ч.3 ст. 91 ЦК України, п.3 ч.1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» п.4 ч.1,2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» тобто без отримання ліцензії на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг з фінансового лізингу; договір, в порушення вимог ч.1 ст. 209, ч.2 ст. 799, ч.2 ст. 806 ЦК України, не був нотаріально посвідчений, просила:

1) визнати договір фінансового лізингу № 001108 з додатками від 22.10.2014 року - недійсним;

2) стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачений реєстраційний платіж в сумі 19 000 грн.

3) стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» сплачену комісію за прийом платежів згідно тарифів банку в сумі 190 грн.

Рішенням Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2014 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В письмових запереченнях ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» доводи апеляційної скарги не визнає, рішення суду вважає законним та обґрунтованим.

Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено, що умови договору завдають шкоди споживачеві і, що визнання несправедливими окремих положень договору зумовлює зміну інших положень договору і тягне за собою недійсність договору в цілому.

За положеннями ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів

В спірних правовідносинах положення Закону України "Про захист прав споживачів" повинні застосовуватися у системному зв'язку з нормами ЦК України та Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним.

Статтею 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

З матеріалів справи вбачається і це встановлено судом, 22.10.2014 року ОСОБА_4 (лізингоодержувач) уклала з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» (лізингодавець) договір фінансового лізингу № 001108 (далі-Договір), відповідно до якого лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати та передати на умовах фінансового лізингу майно, а саме трактор МТЗ 82.1., а лізингоодержувач зобов'язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору (п.1.1) (а.с.18-23).

В заяві позивача від 22 жовтня 2014 року зазначено, що вона уважно прочитала та зрозуміла умови договору фінансового лізингу №001108, в повному обсязі та конкретно отримала інформацію від менеджера-консультанта та отримала примірник договору з додатками (а.с.70).

Пунктами 5.1, 5,2, 5.4 договору передбачено, що предмет договору передається в користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 (дев'яносто) робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу та комісії за передачу предмета лізингу. Лізингоодержувач має право сплачувати авансовий платіж впродовж (але не більше) 12 місяців з моменту підписання даного договору платежами, визначеними лізингодавцем залежно від вартості предмета лізингу в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною та розрахований по формулі, визначеній в п.8.2.2 даного договору. Авансовий платіж не може бути сплачений повністю лізингоодержувачем до сплати комісії за організацію. Розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку № 1 (а.с.19).

Згідно з абз. «а» п. 8.2.1 договору перший лізинговий платіж складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору, яка розраховується як комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 до цього договору.

Згідно з додатком № 1 до Договору вартість предмету лізингу становить 190 000 грн., відсоток платежів 50%, сума виплат 95 000 грн., щомісячний платіж 7 916,67 грн., комісія за організацію (10%) 19 000 грн., комісія за передачу (3 %) 5 700 грн. (а.с.24)

Згідно з додатком № 2 до договору фінансового лізингу вартість предмету лізингу становить 190 000 грн., відсоток платежів 50 %, сума лізингу 95 500 грн., викупна вартість 2 850 грн., відсоткова ставка 12,50 %, комісія 5% та щомісячний платіж 2386,61 грн., а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу комісією за передачу трактора у сумі 5 700 грн. (а.с.25).

22.10.2014 року позивач оплатила комісію за організацію та оформлення договору в розмірі 10 % від вартості предмету лізингу відповідно до Додатку № 1 до Договору в сумі 19 000 грн. (а.с.27-28).

Щомісячні платежі на погашення вартості предмета лізингу, передбачені графіками (а.с.24-25), позивачем не сплачувалися.

Як на підставу для визнання умов договору несправедливим та таким, що порушує права споживача, позивач посилалася на ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів".

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", тобто умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Таким чином, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.59 ЦПК України).

Таким чином, встановивши, що Договір фінансового лізингу від 22.10.2014 року між сторонами укладений із дотриманням передбачених чинним законодавством вимог, позивач погодилась з умовами договору, що підтверджується підписом на кожній сторінці оспорюваного договору та відсутністю застережень та зауважень позивача, що свідчить про її згоду зі всіма його умовами, недоведеність позивачем того, що умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають їй шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому суд першої інстанції правильно застосував положення Закону України "Про захист прав споживачів" у системному зв'язку із спірними правовідносинами, що регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним.

Посилання апелянта на те, що п. 8.2.1 Договору, який передбачає комісійну винагороду лізингодавця за організаційні заходи пов'язані з підготовкою та укладенням Договору згідно Додатку № 1 в розмірі 10 % від вартості предмета лізингу, що становить 19 000 грн. та комісійну винагороду за передачу предмета лізингу в розмірі 3% від вартості предмета лізингу, що становить 5700 грн. є таким що порушує принцип добросовісності, завдає шкоди позивачу та вказані комісійні винагороди є неспівмірними із затратами лізингодавця при укладенні Договору та послузі щодо передачі ТЗ до уваги колегією суддів не беруться, оскільки позивач погодилася з умовами договору, що підтверджується її підписом на кожній сторінці договору фінансового лізингу та відсутністю застережень та зауважень з її сторони, а також вказане твердження спростовується ч. 2 ст. 16 цього ж Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якої до лізингових платежів можуть бути включені: суми, яка відшкодовують частину вартості предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно, компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Не можуть свідчити про несправедливість умов договору лізингу, у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови пункту 12.11 які передбачають відповідальність лізингоодержувача за розірвання договору до підписання акту приймання-передачі предмету лізингу, оскільки порядок розірвання договору встановлений нормами ЦК України, а також розірвання за умов визначених у вказаному пункті договору може мати для лізингодавця негативні наслідки, пов'язані з відповідальністю перед продавцем (постачальником) предмету лізингу, а тому доводи апеляційної скарги про несправедливість умов договору лізингу викладених в п.п.12.11 колегією суддів не приймаються.

Посилання апелянта на те, що п. 5.1. Договору встановлений необґрунтовано великий - 90 робочих днів, строк для передачі предмету лізингу та не встановлена відповідальність лізингодавця за порушення цього строку до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки сторони передбачили, що взаємовідносини сторін, не врегульовані даним Договором, регламентуються чинним законодавством України (п. 16.10) та в силу положень ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач має право вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Колегія суддів не приймає як належні доводи позивача щодо невідповідності положень п. 6.5 договору лізингу ч.3 ст. 15 Закону України "Про фінансовий лізинг", ч. 3 ст. 778 ЦК України, оскільки положеннями ст. 15 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачене право лізингоодержувача на відшкодування вартості поліпшення предмету лізингу, від якого позивач в порядку ст. 6 Цивільного кодексу України відмовилася, підписавши договір лізингу, та зазначене положення договору фінансового лізингу ніяким чином не протирічить чинному законодавству України.

Відносно тверджень позивача, що п.п. 6.7, 8.7, 8.10 договору суперечать ч. 6 ст. 762 ЦК України, та зазначеними умовами спірного договору порушується її право на звільнення від сплати лізингових платежів у випадку неможливості використання предмету лізингу, яке закріплене в ч.6. ст. 762 ЦК України, є безпідставними, оскільки зазначені умови договору визначені з урахуванням ст. 6 ЦК України, а також містять в собі перелік умов за наявності яких виконання договірних зобов'язань в частині сплати платежів залишаються чинними.

За таких обставин, в порушення вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України, доказів щодо несправедливості оспорюваних пунктів договору та порушення принципів добросовісності, їх невідповідності положенням ЦК України або іншим актам цивільного законодавства, порушень відповідачем положень Закону України "Про захист прав споживачів" позивач суду не надала, а тому підстав визнавати договір фінансового лізингу недійсним колегія суддів не вбачає.

При цьому, матеріали справи свідчать, що позивач сама звернулася до відповідача з заявою про отримання на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування за плату предмет лізингу (а.с.71-72). Крім того, позивач не була позбавлена можливості запропонувати свої умови до договорів, однак після ознайомлення з їх умовами, останньою самостійно прийнято рішення укласти договір на визначених в них умовах.

Враховуючи, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві, а позивачем не доведено про одночасну наявність таких ознак, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним з підстав визначених позивачем.

Таким чином, доводи апелянта, приведені в його апеляційній скарзі, є безпідставними, до того ж вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Висновки місцевого суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову належним чином мотивовані, підтверджуються матеріалами справи, узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам, висновки щодо яких обґрунтовано виклав в мотивувальній частині рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги колегією суддів не приймаються до уваги як такі, що не підтверджені належними доказами, не ґрунтуються на вимогах закону, що регулюють спірні правовідносини, та не спростовують мотивованих висновків суду, а тому підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 05 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: