Рішення № 42585745, 02.02.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/31362/13-ц Провадження № 22-ц/772/611/2015Головуючий в суді першої інстанції Прокопчук А. В.Категорія 44 Доповідач Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої: Шемети Т. М.,

суддів: Сопруна В.В., Марчук В. С.,

при секретарі: Сніжко О. А.,

за участю: представника позивача Чорної С.П., відповідача ОСОБА_3, він же представник відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці в залі судових засідань № 2 Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача Служби в справах дітей Вінницької міської ради, - про виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В березні 2013 року ПАТ «Креді Агріколь Банк» звернувся в суд з даним позовом та уточнивши позовні вимоги, просив виселити з квартири АДРЕСА_1, відповідачів: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5, а також всіх зареєстрованих мешканців та осіб, що проживають в зазначеній квартирі, стягнути з них на користь ПАТ «Креді Агріколь Банк» понесені судові витрати в сумі 236,50 коп.

Підставою виселення зазначав ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» ,ч.3 ст.109 Житлового Кодексу України : судовим рішенням, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, однак відповідачі не бажають в добровільному порядку виселитися з неї.

Справа судами розглядалася неодноразово, а судові рішення скасовувалися.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23.04.2014 року, яке є предметом оскарження на даний час, позов задоволено та ухвалено: виселити з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, а також всіх зареєстрованих та проживаючих осіб, в зазначеній квартирі.

Вирішено питання судових витрат: стягнуто солідарно з ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк» сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в сумі 114,70 коп..

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_3, діючи від свого імені, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не врахував, що виселення має проводитись у порядку, встановленому законом, а статтею 109 ЖК УРСР, зокрема її частиною 2 передбачено, що громадянам, які виселяються з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення. Суд не врахував, що квартира, про яку йдеться, була придбана не за рахунок кредиту, а набута відповідачами в порядку приватизації. Невірним є і рішення в частині виселення неповнолітніх: орган опіки та піклування Вінницької міської ради відмовив в наданні виконавчій службі згоди на реалізацію квартири, право користування якою мають неповнолітні діти.

Інші особи, що брали участь в розгляді справи, рішення суду першої інстанції не оскаржили.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3, виступаючи одночасно від свого імені та від імені відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на підставі довіреності від 22.04.2014 року, подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, представник позивача Чорна С.П. проти апеляційної скарги заперечила: банком була повністю дотримана процедура повідомлення про виселення з іпотечного майна, на яке звернуто стягнення, однак відповідачі не бажають зробити цього добровільно, тому єдиним способом захисту прав позивача є звернення до суду з відповідним позовом. Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Служби в справах дітей Вінницької міської ради та законний представник неповнолітніх ОСОБА_8, ОСОБА_9- ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилася, про день та час слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення та розпискою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст.109 ЖЖ України виселення з займаного житлового приміщення допускається з підстав, передбачених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Судом першої інстанції встановлено наступне:

- 12.11.2007 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ОСОБА_3,ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки для забезпечення своєчасного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором від 12.11.2007 року, згідно якого в іпотеку банку було передано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачам на підставі свідоцтва про право власності на житло (т.1, а.с. 34-35);

- рішенням Вінницького міського суду від 26 жовтня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 359-ю від 12 листопада 2007 року, який укладався між позивачем та приватним підприємством будівельною компанією «Поділля-буд», звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 7-13). Рішення суду набрало законної сили 12.12.2012 року після

-2-

розгляду справи у апеляційному порядку (т.1, а.с. 25-28). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04.01.13 року відмовлено у відкритті провадження по даній справі (т.1, а.с.29). Питання про виселення мешканців з іпотечного житла не ставилось.

Процедура виселення мешканців із приміщення, що є предметом іпотеки, врегульована нормами частини 2 ст. 40 Закону України № 898-ІV «Про іпотеку» в редакції від 22.09.2011 року та ч.3 ст. 209 ЖК УРСР, які й були застосовані судом першої інстанції при вирішенні даної справи.

Відповідно до ч.2 ст. 40 закону України «Про іпотеку» (в редакції від 22.09.2011 року), після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Аналогічне положення містить частина 3 статті 109 ЖК УРСР, змінена згідно із Законом № 3795 - IV від 22.09.2011 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг".

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців із переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч.2 ст.ст. 40 Закону України «Про іпотеку». З урахуванням частини 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», відповідне рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з прийняттям рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки (Аналіз Верховного Суду України судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, схвалений на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України 12.06.2014 року).

На час розгляду справи у іпотечній квартирі зареєстровані: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, що підтверджено довідкою міського комунального підприємства ЖЕК № 7 від 06.02.2014 року № 88 (т.1, а.с. 211) та довідкою Управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області від 04.03.2014 року (т.1, а.с.232).

Враховуючи те, що вже було ухвалено судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивачем було дотримано порядку досудового врегулювання та направлено на адресу відповідачів вимоги про добровільне виселення з квартири АДРЕСА_1 від 25.12.2012 року(том.1, а.с.14-22) за №132006/7294, №13206/7295,№13206/7297 (т.1, а.с.14, 16, 18, 20), які були отримані ними 02.01.2013 року, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (т.1. а.с.15, 17, 19, 21).

Отже, у даному випадку позивачем було дотримано вимоги ст.ст. 35, 40 Закону України «Про іпотеку», а саме було направлено відповідачам вимоги про добровільне виселення з квартири АДРЕСА_1 25.12.2012 р.

У відповідності до частини 4 статті 338 ЦПК України, висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи:

Вищий спеціалізований суд України, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 03.07.2014 року та направляючи справу на новий апеляційний розгляд (т.2, а.с. 114 - 115), зазначив, що суд неповно встановив обставини справи, задовольнив вимоги до невизначеного кола осіб, які підлягають виселенню зі спірної квартири, не зважив, що в справі зокрема відсутні докази отримання ОСОБА_3 вимоги про виселення від 25.12.2012 року.

Тому в ході апеляційного розгляду це було з'ясовано та встановлено наступне:

25.12.2012 року за № 13206/7297 на ім'я ОСОБА_3 було направлено вимогу про виселення з іпотечного майна (копія вимоги на а.с.20, т.1) та здано цю вимогу на пошту 26.12.2012 року за номером поштового відправлення 0100197943100, що підтверджено описом цінного листа (а.с.21, т.1) та касовим чеком на а.с.22, т.1. В ході судового розгляду в апеляційній інстанції зі згоди відповідача ОСОБА_3 було приєднано до справи копію повідомлення про вручення поштового відправлення № 0100197943100 ОСОБА_3 02.01.2013 року (а.с. 119, т.2). Таким чином, докази отримання ОСОБА_3 вимоги про виселення є, а його посилання на те, що на повідомленнях про вручення ні він, ні будь-хто з відповідачів не розписувався, не заслуговують на увагу, так як не підтверджені належними та допустимими доказами.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що судове рішення не оскаржується з підстав того, що суд не визначив коло осіб, які підлягають виселенню, однак у відповідності до ч.3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення. Такими обставинами в розглядуваній справі є те, що суд, ухвалюючи рішення, не визначився з колом осіб, які підлягають виселенню з квартири, про що також зазначено в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ . Суд першої інстанції в резолютивній частині оскаржуваного рішення зазначив, що слід виселити не лише відповідачів, а й «всіх зареєстрованих та проживаючих осіб, в зазначеній квартирі». Таке посилання суду є невірним: резолютивна частина рішення повинна бути чіткою та конкретною, не містити абстрактних понять і не викликати незрозумілостей при його виконанні ( п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 «Про судове рішення»), а тому оскаржуване рішення підлягає зміні: з резолютивної частини слід виключити фразу «а також всіх зареєстрованих та проживаючих осіб, в зазначеній квартирі».

За таких обставин, оскаржуване рішення суду підлягає зміні, а апеляційна скарга частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 квітня 2014 року змінити, а саме : виключити з другого абзацу резолютивної частини фразу «а також всіх зареєстрованих та проживаючих осіб, в зазначеній квартирі».

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: Т. М. Шемета

Судді: В.В.Сопрун

В. С. Марчук