Постанова № 4258141, 25.06.2009, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 2-а-10039/08/0470

25 червня 2009 року м. Дніпропетровськ

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шлай А.В.,

при секретарі Черненко А.А.,

за участю

представників

позивача Феденко І.В.,

відповідача Ляшенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа -ОСОБА_3про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2, в якому просить: визнати недійсним запис про проведення державної реєстрації ОСОБА_2; визнати недійсними статут про реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ОСОБА_2; визнати недійсними фінансово-господарські та первинні бухгалтерські документи ОСОБА_2 з моменту реєстрації відповідача; припинити юридичну особу ОСОБА_2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до пояснень ОСОБА_4, він ніякого відношення не має до фінансово-господарської діяльності ОСОБА_2. Позивач дійшов висновку, що товариство зареєстровано на підставну особу та спрямоване на ухилення від оподаткування. Крім того, в Єдиному державному реєстрі наявний запис про відсутність юридичної особи за вказаним місцезнаходженням, що є підставою для припинення юридичної особи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та зазначив, що позивач не має законних підстав для звернення до адміністративного суду з позовною заявою в порушення адміністративного судочинства України. Позовні вимоги є необґрунтованими, не підтвердженими належними та допустимими доказами, тому у їх задоволенні має бути відмовлено.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, в судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначила, що залишає прийняття рішення по справі на розсуд суду.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши надані ним письмові докази, встановив, що ОСОБА_2 зареєстроване рішеннямОСОБА_3 від 17.02.2006 року № 421264 та перебуває на обліку в ОСОБА_1 як платник податків з 23.02.2006 року за № 5802. 15 березня 2007 року ОСОБА_4 було одержано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість за № 03931390 серії НБ № 221947. 13 серпня 2008 року позивачем було проведено перевірку відповідності юридичної адреси підприємства його фактичному місцезнаходженню та складено акт № 209/26-0/34228258 від 13 серпня 2008 року, відповідно до якого керівництвоОСОБА_2 не знаходиться. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 03.03.2008 року наявний запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з того, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.50 КАС України, громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду із зазначеним позовом ОСОБА_1 посилається на ст.ст. 2, 51, 42, 58 ч.6 ст.59 Господарського кодексу України, ст.4, п.17 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» ст.13, ч.1 ст.49, 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та ст.ст. 65, 69, 104, 105, 106, 121, 162Кодексу адміністративного судочинства України. Проте, вказані норми не передбачають право органів державної податкової служби на звернення до суду із позовом про визнання недійсними запису про проведення державної реєстрації, свідоцтва про реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість, фінансово-господарських та первинних бухгалтерських документів. Окрім того, позивач не надав до суду докази того, які саме фінансово-господарські та первинні бухгалтерські документи мають бути визнанні недійсними в судовому порядку. Позовні вимоги обґрунтовані лише поясненнями ОСОБА_4, який начебто за винагороду, не маючи намір здійснювати господарську діяльність, виступає засновником товариства. В подальшому господарська діяльність велась невідомими особами та була спрямована на приховування доходів від оподаткування. Однак, пояснення ОСОБА_4, як засновника товариства не підтверджено відповідними кримінально-процесуальними засобами доказування. Пояснення отримані не в межах кримінальної справи, що унеможливлює їх використання як належних та допустимих доказів. Кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва органами слідства не порушувались, вироки судів з цих питань не виносились.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України,   кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з п. 5 ч.2 ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 року № 775-ІV, підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи є наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням.

Положенням ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних і фізичних осіб-підприємців» врегульований порядок внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, у разі повернення до державного реєстратора рекомендованого листа з відміткою відділення зв'язку про відсутність юридичної особи за вказаною адресою або неподання юридичною особою протягом місяця з дати направлення їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням або запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу.

Аналіз зазначених вище норми, дозволяє суду дійти висновку, що запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням та запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу мають різні правові наслідки для юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності. Саме внесення запису щодо відсутності юридичної особи за місцезнаходженням є підставою для постановлення судового рішення про її припинення.

Наданий позивачем в якості доказу витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців містить запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а не запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, а тому у задоволені заявлених позовних вимог необхідно відмовити.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 160-163 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в:

В задоволені   адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі протягом десяти днів заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку, встановленому ч.5 ст. 186 КАС України без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено 30 червня 2009 року.

Суддя А.В. Шлай