Постанова № 42579126, 04.02.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 918/1472/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

при секретарі Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

від позивача: Пронюк В.Я.;

від відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача

Комунальне підприємство "Костопількомуненергія" на рішення господарського суду Рівненської області від 17.11.14р. у справі № 918/1472/14 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м.Київ

до відповідача Комунального підприємства "Костопількомуненергія"

про стягнення боргу та штрафних санкцій в сумі 3 462 141 грн. 77 коп.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (а.с. 2-4) до Комунального підприємства «Костопількомуненергія» (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача: 2 755 999 грн. 30 коп. боргу, 265 224 грн. 62 коп. пені, інфляційних втрат в сумі 344 555 грн. 79 коп. та 96 362 грн. 06 коп. річних.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 17 листопада 2014 року (а.с. 65-67) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково.

Припинено провадження в частині стягнення основного боргу в сумі 2 755 999 грн. 30 коп..

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 264 736 грн. 71 коп. пені; 344 413 грн. 96 коп. інфляційних втрат; 96 246 грн. 52 коп. річних. Також, даним судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 69 242 грн. 84 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Відповідач звернулися з апеляційною скаргою (а.с. 72-75) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій з підстав, вказаних у цій апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Рівненської області від 17 листопада 2014 року в частині нарахування пені та річних скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, відповідно до розрахунку Відповідача, зменшивши розмір пені на 90 %.

Апеляційна скарга Відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. Крім того, Відповідач як на підставу скасування рішення суду посилається на те, що при винесенні рішення суду не було взято до уваги той факт, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції сума боргу була повністю погашена, а сума штрафних санкцій, котра стягнута за рішенням суду є надмірно великою, що в свою чергу підлягає зменшенню.

Ухвалою суду від 8 грудня 2014 року (а.с. 71) апеляційну скаргу Відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 4 лютого 2015 року на 14 год. 50 хв.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Відповідача в судове засідання від 4 лютого 2014 року не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи Відповідач належним чином повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 98). Причини неявки своїх представників Відповідач не повідомив. Жодних клопотань від Відповідача щодо відкладення розгляду справи до господарського суду апеляційної інстанції не надходило. Водночас, в ухвалі про прийняття апеляційної скарги до провадження відсутні вимги щодо обов'язкової явки представників сторін.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного та враховуючи приписи статтей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Відповідача, за наявними у справі матеріалами.

У судовому засіданні від 24 грудня 2014 року представник Позивача заперечив проти апеляційної скарги Відповідача в усному порядку, вважає її доводи необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представника Позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задовольнити частково, рішення господарського суду Рівненської області від 17 листопада 2014 року по справі № 918/1472/14 змінити в частині стягнення пені, в решті рішення залишити без змін. При цьому, суд виходив з наступного.

Судом встановлено, що 25 грудня 2012 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір № 13/3054-ТЕ-28 купівлі-продажу природного газу (надалі - Договір; а.с. 9-13).

За умовами пунктів 1.1-1.2 Договору: Позивач зобов'язався передати у власність Відповідача у 2013 році природний газ ввезений на митну територію України Позивачем, за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Відповідач зобов'язався прийняти і оплатити природний газ на умовах цього Договору; газ, що продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для вироблення теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, використовуються для виробничо комерційної діяльності).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що: Позивач передає Відповідачу з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року до 4010 тис. куб. м., у тому числі по місяцях ( тис. куб. м.): січень - 890; лютий - 710; березень - 640; квітень - 180; жовтень - 210; листопад - 560; грудень 820.

Відповідно до пункту 2.3 Договору, за розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб. м), приведений до стандартних умов.

Умовами пункту 3.1 Договору визначено, що: Позивач передає газ Відповідачу у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Відповідача; право власності на газ переходить від Позивача до Відповідача в пунктах приймання-передачі; після переходу права власності на газ Відповідач несе ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Згідно пункту 3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого Позивачем Відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу; обсяг споживання газу Відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів, обліку газу Відповідача.

Відповідно до умов пункту 3.4 Договору: не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу - газу, Відповідач зобов'язався надати Позивачу підписані та скріплені печатками Відповідача та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість; Позивач не пізніше 8-го числа зобов'язався повернути Відповідачу та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта; акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що: кількість газу, яка подається Відповідачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Відповідача та відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15 липня 2010 року № 288 "Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різнім категоріям споживачів".

Згідно пункту 5.1 Договору, ціна (граничний рівень ціни) на природний газ для теплопостачальних підприємств та послуги з його транспортування установлюються Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

За умовами пункту 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1091 грн., з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування ПДВ. До сплати за 1 000 м3 природного газу 1091 грн., крім того ПДВ - 20% - 218 грн. 20 коп., всього з ПДВ 1 309 грн. 20 коп..

Загальна вартість цього договору на дату укладення становить 4 374 910 грн. 00 коп., крім того ПДВ 874 982 грн. 40 коп.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що: оплата за природний газ проводиться Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 7.2 Договору, у разі невиконання Відповідачем умов пункту 6.1 Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він зобов'язався сплатити Позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Як визначено пунктом 11.1 Договору, Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2013 року, а в частинні проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Договір підписано представниками та скріплено відбитками печаток сторін.

До даного Договору укладено додаткову угоду № 1 від 11 жовтня 2013 року (а.с. 14) якою внесено зміни до пункту 4.1 Договору та викладено його у наступній редакції: "Кількість газу, яка подається Відповідачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу Відповідача".

Додаткову угоду підписано представниками та скріплено відбитками печаток Позивача та Відповідача.

Як вбачається з доказів, наявних в матеріалах справи, на виконання умов Договору Позивач у період з січня 2013 року по грудень 2013 року, поставив, а Відповідач прийняв природний газ на загальну суму 4 384 590 грн. 64 коп., що підтверджується актами прийому-передачі (а.с. 15; 22-26).

Акти прийому-передачі природного газу підписані повноважними представниками та скріплені відбитками печаток Позивача та Відповідача.

Комунальне підприємство "Костопількомуненергія" своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу не виконало.

Враховуючи те, що Відповідачем не здійснено оплату поставленого газу у строки передбачені Договором Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Відповідача 2 755 999 грн. 30 коп. заборгованості за спожитий газ, 265 224 грн. 62 коп. - пені, 344 555 грн. 79 коп. - інфляційних втрат, 96 362 грн. 06 коп. - 3% річних (за періоди вказані у долученому розрахунку).

Водночас, колегія суду зауважує, що як вбачається з наявних у справі доказів, заборгованість Відповідача перед Позивачем становила на момент звернення до суду 2 755 999 грн. 30 коп. (2 жовтня 2014 року), що підтверджується наявними в матеріалах доказами, а саме: актами прийому-передачі природного газу; рахунками на сплату вартості природного газу (послуг транспортування).

Водночас, колегія суду звертає увагу на те, що після порушення провадження у даній справі (17 жовтня 2014 року), Відповідачем платіжним дорученням № 1871 від 27 жовтня 2014 року (а.с. 54) було погашено заборгованість за поставлений газ в сумі 2 755 999 грн. 30 коп..

Отже, колегія суду констатує, що після сплати Позивачем 2 755 999 грн. 30 коп., сума основного боргу що підлягає стягненню за Договором перестала існувати.

Як наголошено в пункті 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу україни), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань; визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів.

Колегія суду констатує, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Враховуючи наведене, колегія суду дійшла до висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення основного боргу в сумі 2 755 999 грн. 30 коп., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно підпункту 1-1 частини1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Дане вчинено і місцевим господарським судом.

Відповідно, колегія суду залишає без змін судове рішення в даній частині.

Крім суми основного боргу Позивач просив стягнути з Відповідача 96 362 грн. 06 коп. річних та 344 555 грн. 79 коп. інфляційних втрат.

Колегія суду констатує, що відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок інфляційних та річних, що доданий Позивачем до позовної заяви (а.с. 16-20) з врахуванням посилання Відповідача на те, що при здійсненні розрахунку Позивачем не вірно визначено момент настання строку оплати, колегія суду зазначає наступне.

Пунктом 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що: день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 Цивільного кодексу України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи умови Договору щодо строків виконання грошових зобов'язань (остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу), дати зарахування коштів в рахунок погашення заборгованості за поставлений природний газ, дослідивши заявлені Позивачем періоди нарахування, колегія суду вважає їх правомірними та підставними.

З огляду на це апеляційний господарський суд приходить до висновку, що у відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача збитків пов'язаних з інфляційним процесом в розмірі 344 413 грн. 96 коп., та трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 96 246 грн. 52 коп..

Що ж стосується річних та інфляційних, то колегія суду зазначає, що згідно розрахунку річних, проведеного судом, підставною та обґрунтованою є сума 245 107 грн. 36 коп.. Відповідно, в частині стягнення 1 188 грн. 78 коп. річних суд відмовляє за необґрунтованістю.

У задоволенні 141 грн. 83 коп. інфляційних втрат та 115 грн. 53 коп. річних у позові необхідно відмовити.

Дане вчинено і місцевим судом.

Відповідно Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду щодо задоволення даних вимог без змін.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача 265 224 грн. 62 коп. пені, то колегія суду зауважує наступне.

Відповідно до пункту 7.2 Договору, у разі невиконання Відповідачем умов пункту 6.1 Договору Позивач має право не здійснювати поставку газу Відповідачу або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він зобов'язався сплатити Позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Суд зауважує, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

В силу дії частини 1 статті 233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги - ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас, Відповідачем, відповідно до статті 83 Господарського процесуального України, подано клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій (а.с. 52-53).

Розглянувши зазначене клопотання, колегією суду встановлено підстави для зменшення пені, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Підпунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо; крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України; у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням наведеного, колегія суду зазначає, що місцевим господарським судом, розглянувши заяву Позивача про зменшення штрафних санкцій, в правовому полі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України було зменшено пеню до 1 %, стягнувши з Відповідача на користь Позивача 264 736 грн. 71 коп., з огляду на заявлену в позовній заяві пеню в розмірі 265 224 грн. 62 коп. (перевіривши розрахунок пені (а.с. 16-20), колегія суду погоджується з його вірність та обгрунтованістю в сумі 265 224 грн. 62 коп.) та з врахуванням обєктивних обставин такого зменшення пені.

Враховуючи наведене, колегія суду констату те, що якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приймаючи рішення про зменшення розміру пені колегією суддів приймається до уваги зменшення пені, котре булоо проведено місцевим господарським судом (що призвело до стягнення 264 736 грн. 71 коп.), майновий стан Відповідача (важке матеріальне становище, що підтверджено відповідними документами: звіт про фінансові результати за 2013 рік, звіт про фінансові результати за 9 місяців 2014 року; а.с. 57-60), ступінь виконання Відповідачем взятого на себе зобов'язання по сплаті заборгованості (станом на день винесення місцевим господарським судом оспорюваного рішення борг Відповідачем сплачено в повному обсязі).

Окрім того, приймаючи таке рішення колегією суду приймається до уваги також і майновий стан Позивача з врахуванням негативних наслідків, котрі можуть бути спричинені неналежним виконанням Відповідачем свого зобов'язання по Договору.

Колегія суду констатує, що розглядаючи питання про стягнення пені, судовою колегією взято до уваги такі обставини: причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, добровільного усунення винною стороною порушення (оплати суми заборгованості) та його наслідків, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на усе вищевказане, колегія суду із застосуванням наданим їй статтею 551 Цивільного кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України та пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України процесуального права (щодо зменшення розміру заявлених до стягнення пені) та з урахуванням обставин, наведених в даній судовій постанові, виходячи з пені визначеної місцевим господарським судом в розмірі 264 736 грн. 71 коп., приходить до висновку, що виходячи із принципу розумності і співрозмірності, слід було у даному випадку зменшити розмір нарахованої пені на 50 %.

Відповідно до статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

В силу вказаної норми зміна рішення може полягати у внесенні деяких поправок до резолютивної частини рішення (зменшити чи збільшити суму, що підлягає стягненню, змінити розмір судового збору, що підлягає стягненню, тощо), не змінюючи при цьому викладеного в рішенні головного висновку місцевого господарського суду щодо прав та обов'язків Позивача та Відповідача у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевисвітлене, а також фінансове становище як Позивача так і Відповідача, колегія суду приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання Відповідача (про зменшення розміру пені на 90 %). З огляду на усе вищевказане Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача пені в розмірі 132 368 грн. 36 коп.. Відповідно, приймаючи таке рішення, колегія суду змінює оспорюване рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Рівненський апеляційний господарський суд наголошує на тому, що за змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

З огляду на усе вищевказане, колегія суду вважає інші доводи апеллянта (окрім тих, що частково стосуються зменшення розміру пені, і котрі враховані вище при зміні судового рішення) є безпідставними та спростовуються усім вищевказаним та доказами наявними в матеріалах справи, а відтак до уваги Рівненським апеляційним господарським судом не беруться.

Враховуючи усе вищевказане, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення пені. В решті рішення суд залишає без змін.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем (оскільки, спір виник не з вини Позивача і зменшення суми пені (часткова відмова) відбулося не із-за безпідставності вимог Позивача, а внаслідок скористання судом своїм правом на зменшення підставно обгрунтованого розміру даної пені).

Керуючись статями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Костопількомуненергія" - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 17 листопада 2014 року в справі № 918/1472/14 змінити в частині стягнення пені, виклавши пункт 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"3. Стягнути з Комунального підприємства "Костопількомуненергія" (Рівненська область, м. Костопіль, вул. Нова, 1, код ЄДРПОУ 30132672) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720):

- 132 368 грн. 36 коп. пені;

- 344 413 грн. 96 коп. інфляційних втрат;

- 96 246 грн. 52 коп. річних;

- 69 242 грн. 84 коп. витрат по оплаті судового збору".

4. В решті судове рішення залишити без змін.

5. Доручити господарському суду Рівненської області видати відповідний наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

8. Справу № 918/1472/14 повернути господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.