Постанова № 42579101, 04.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2015 р. Справа № 920/1294/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Кузнєцовій І.В.,

за участю представників:

позивача - Сафронов М.А. .( довіреність № 18-49/1402 від 29.12.2014 року)

1-й відповідач - не з'явився,

2- й відповідач - Єфімова М.О.( довіреність № 2-281 від 31.12.2014 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх.№4589C/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 19 листопада 2014 року у справі №920/1294/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" м. Суми,

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрунзе - Сервіс", м. Суми

2. Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" м. Суми;

про стягнення 3820644,44 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2014 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до відповідачів в якому просив суд стягнути з відповідачів солідарно 500,00 грн. на підставі договору поруки № 86/3/1 від 21.09.2012 року, укладеного між позивачем та першим відповідачем, у зв'язку з невиконанням другим відповідачем зобов'язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти № 110801969 від 15.08.2011року, укладеним між позивачем та другим відповідачем, щодо оплати поставленого товару, стягнути з другого відповідача 3073532,00 грн. заборгованості за товар відповідно до договору про закупівлю товарів за державні кошти № 110801969 від 15.08.2011року, 429051,05 грн. інфляційних збитків, 283159,62 грн. 3% річних, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19 листопада 2014 року у справі № 920/1294/14 (головуючий суддя Жерьобкіна Є.А., суддя Котельницька В.Л., суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково.

Другий відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Сумської області від 19 листопада 2014 року у справі №920/1294/14 скасувати в частині стягнення з ПАТ "Укртрансгаз" на користь "Сумське машинобудівне науково - виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" 296328,37 грн. 3% річних та 419043,81 грн. інфляційних витрат, та прийняти в цій частині нове рішення яким відмовити в задоволені позову. Стягнути з позивача на користь другого відповідача витрати по сплаті судового збору сплачені за подання апеляційної скарги.

Також вважає, що зобов'язання не є простроченим перед позивачем у зв'язку з особливістю бюджетного фінансування.

В судове засідання не з'явився представник першого відповідача, який був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 235). Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без представника першого відповідача.

В судовому засіданні представник другого відповідача підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі, позивач заперечував проти апеляційної скарги.

Позивач надав відзив (вх. №1488, від 02.02.2015 року) на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з правовою позицією другого відповідача, вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення а рішення господарського суду Сумської області від 19 листопада 2014 року у справі № 920/1294/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та другого відповідача а також дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти № 110801969 від 15.08.2011 року з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 1 до договору від 29.12.2011 року, позивач зобов'язався у 2011 -2012 роках поставити другому відповідачу товари - вентилі, крани, клапани та подібні вироби, зазначені у специфікації, яка наведена у додатку № 1 до договору, а другий відповідач зобов'язався прийняти та оплатити такі товари на умовах, передбачених договором.

Відповідно до специфікації до договору, позивач зобов'язався поставити другому відповідачу товари на загальну суму 8690832,00 грн.

Строк поставки товарів з дати підписання договору сторонами до 1 серпня 2012 року, але не пізніше 60-ти днів з дати надання рознарядки (п. 5.1. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом оплати другим відповідачем товару по факту поставки протягом 45-ти календарних днів. Постачальник надає товар покупцю із рахунком-фактурою.

Матеріалами справи, зокрема актом приймання-передачі № 1 від 13.12.2011 року на суму 661500,00 грн. та товарно-транспортною накладною № 117921 від 12.12.2011 року, накладною № 134 від 14.12.2011 року на суму 396900,00 грн. та товарно-транспортною накладною № 117923 від 14.12.2011 року, накладною № 135 від 14.12.2011 року на суму 264600,00 грн. та товарно-транспортною накладною № 117925 від 14.12.2011 року, актом приймання-передачі № 2 від 15.12.2011 року на суму 793800,00 грн. та залізничною накладною від 15.12.2011 року, накладною № 20 від 23.05.2012 року на суму 215712,00 грн. та товарно-транспортною накладною № 116961 від 23.05.2012 року, накладною № 32 від 31.07.2012 року на суму 6358320,00 грн. та залізничною накладною від 31.07.2012 року, підтверджується факт поставки позивачем другому відповідачу товару на загальну суму 8690832,00 грн.

21.09.2012 року між позивачем та першим відповідачем було укладено договір поруки № 86/3/1, відповідно до умов якого останній поручився перед позивачем солідарно відповідати за виконання другим відповідачем зобов'язання, що визначене п. 4.1. договору № 110801969 від 15.08.2011 року, з усіма додатками та змінами, що вносилися до нього.

Згідно з п. 1.2. договору поруки, зобов'язання боржника забезпечуються частково у розмірі 500,00 грн.

Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 21 вересня 2015 року.

Перший відповідач протягом строку дії договору, зобов'язаний у разі порушення другим відповідачем зобов'язань, що визначені п. 4.1. договору № 110801969 від 15.08.2011 року, самостійно виконати порушені останнім зобов'язання перед позивачем в межах суми, передбаченої у п. 1.2. договору поруки, на підставі письмової вимоги позивача та у строк, що не перевищує 90 календарних днів з дати отримання такої вимоги (п. 2.1.1. договору поруки).

20.02.2014 року позивачем першому відповідачу була направлена вимога про сплату заборгованості в сумі 500,00 грн. відповідно до укладеного договору поруки № 86/3/1 у зв'язку з невиконанням другим відповідачем зобов'язань щодо оплати товару. Вимога отримана першим відповідачем 26.02.2014 року, однак залишена без відповіді.

Згідно зі ст.ст. 526, 629 Цивільного кодексу України, п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Матеріалами справи, а саме платіжними дорученнями № 13790 від 21.10.2014 року на суму 500000,00 грн. та № 14495 від 31.10.2014 року на суму 2574032,00 грн. підтверджується факт погашення другим відповідачем заборгованості перед позивачем в загальній сумі 3074032,00 грн.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, обов'язок щодо оплати отриманого товару виконаний другим відповідачем несвоєчасно.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з правовою позицією, що викладена у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у листі від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві", підраховуючи суми стягнень, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції має розраховуватися на підставі індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у певний період індекс інфляції менший одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

Судом першої інстанції було вірно здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних збитків, не виходячи за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру нарахувань, згідно з яким 3% річних складають 296328,37 грн., інфляційні збитки - 419043,81 грн.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями другого відповідача, що прострочення оплати товару сталося не з його вини з огляду на наступне.

Позивач у відповідності до умов договору протягом 2011-2012 років поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 8690832,00 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем товару по факту поставки протягом 45-ти календарних днів.

У встановлені договором строки, відповідач не розрахувався з позивачем

Таким чином судом першої інстанції правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних складають 296328,37 грн., інфляційні збитки - 419043,81 грн

Що стосується доводів відповідача про відсутність підстав для застосування до нього будь-якої відповідальності за порушення строків оплати вартості поставленої продукції через відсутність його вини у такому простроченні, у зв'язку з особливістю бюджетного фінансування, то такі доводи не можуть братись до уваги оскільки згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року за яким відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення ним зобов'язання. Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 14.01.2015 року по справі № 922/3113/14.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у листі від 01.07.2014 року "Аналіз практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві" наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої. Матеріальне становище учасників цивільного обороту схильне до змін, тому не виключено, що боржник, який не може виконати грошове зобов'язання зараз, зможе виконати його пізніше. Оскільки грошові кошти є родовими речами, неможливість виконання такого зобов'язання (наприклад, внаслідок відсутності у боржника грошей та інших підстав) не звільняє його від відповідальності. Тому практика судів, які приймають доводи відповідача про неможливість виконання грошового зобов'язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст. 625 ЦК, не є правильною.

Колегія суддів, з урахуванням зазначеного дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення обґрунтовано, з урахуванням матеріалів справи та у відповідності до діючого законодавства, тому рішення господарського суду Харківської області від 19 листопада 2014 року у справі №920/1294/14 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу другого відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 19 листопада 2014 року у справі №920/1294/14 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 05.02.2015 року

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Хачатрян В.С.