Рішення № 42578650, 27.01.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/137/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015 Справа № 908/5017/14

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Коцар А.О.

За участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” в особі Донецької філії Державного підприємства “Регіональні електричні мережі”, м. Донецьк

до Державного підприємства “Макіїввугілля”, м. Макіївка, Донецька область

про стягнення 206920783, 91 грн.

ВСТАНОВИВ:

18.11.2014р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулось Державне підприємство “Регіональні електричні мережі” в особі Донецької філії Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” до Державного підприємства “Макіїввугілля” про стягнення 206920783,91 грн.

Позивач обґрунтовуючи свій позов посилається на те, що 01.06.2005р. між ДП “Укренерговугілля” та ДП “Макіїввугілля” був укладений договір на постачання електроенергії №590/1/94, згідно з яким ДП “Укренерговугілля” зобов’язане постачати електроенергію, а відповідач оплачувати спожиту електроенергію.

ДП “Регіональні електричні мережі” є правонаступником ВАТ “Укренерговугілля”.

Позивач виконав свої договірні зобов’язання в повному обсязі. Свої зобов’язання по оплаті електричної енергії відповідач виконує не в повному обсязі, своєчасно не оплачує спожиту електроенергію, у зв’язку з чим у відповідача утворилася заборгованість за активну електроенергію 194 314 420, 67 грн. та за реактивну електроенергію - 426 132, 43 грн. Позивач звернувся до суду та просить стягнути з відповідача 206 920 783,91 грн., з яких:

194 314 420, 67 грн. - заборгованість за спожиту активну електроенергію;

426 132,43 грн. – заборгованість за реактивну електроенергію;

411 084, 93 грн. – пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань;

6 357 453, 61грн. – 3% річних;

5 411 692, 27 грн. – сума інфляційних нарахувань.

18.11.2014р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою від 19.11.2014р. судом порушено провадження у справі № 908/5017/14 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/137/14. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 09.12.2014р. о/об 14 год. 30 хв.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та надав до суду клопотання про продовження строку розгляду справи №908/5017/14 за межі двохмісячного строку та відкладення розгляду справи у зв’язку з наданням додаткових пояснень по справі.

Ухвалою суду від 09.12.2014р. клопотання позивача задоволено, строк вирішення спору продовжено на п’ятнадцять днів, розгляд справи відкладено на 27.01.2015р.

26.01.2015р. через канцелярію господарського суду від позивача надійшли пояснення, в яких позивач обґрунтовує нарахування пені, 3 % річних та інфляційних витрат, а також надав заяву про розгляд справи буз участі їхнього представника за наявними матеріалами справи, в зв’язку із скрутним фінансовим становищем.

26.01.2015р. через канцелярію господарського суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, поясняючи про неможливість сплатити вартість електроенергії за серпень та вересень 2014р. в зв’язку зі зняттям державної підтримки з їхнього підприємства та роботи підприємства в режимі водовідливу, а також в зв’язку з проведенням на території м. Макіївки бойових дій. Крім того, відповідач зазначає, що ДП «Макіїввугілля» згідно рахунку № 20012 від 19.11.2013 року, який був виставлений на суму 15 000 000.00 горн., платіжними дорученнями № 20013 та 20012 від 26.11.2013 року частково здійснило проплату за активну електроенергію через Державне казначейство відповідно у сумі 2 700 000,00 грн. та 12 300 000,00 грн. Рахунок № 20012 від 19.11.2013 року на суму 15 000 000, 00 грн. було зареєстровано та взято на облік Управлінням Державної казначейської служби у м. Макіївці Донецької області 26.11.2013 року. Банком сума 2 700 000,00 горн., була одержана 3.12.2013 року, а сума 12 300 000,00 грн., була одержана 26 грудня 2013 року. Отже, відповідач вважає, що Державне казначейство України не виконало свої основні завдання по контролю за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов’язань та проведенні платежів за цими зобов’язаннями, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання представники позивача та відповідача не з’явилися.

Про час та місце судового засідання сторони обізнані, про що свідчить заява позивача про розгляд справи без його участі та відзив відповідача.

В п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Справа розглянута, в порядку ст. 75 ГПК України, за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, документи, надані сторонами додатково, судом встановлено наступне.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України зазначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Статтею 26 Закону України “Про електроенергетику”, п. 1.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. № 28 (в редакції постанови НКРЕ від 17.10.2005р. № 910) передбачено, що договір про поставку електричної енергії є основним документом, який регламентує відношення між постачальником електричної енергії за регульованим тарифом та споживачем, і визначає смисл правових відносин, прав і обов'язків сторін.

Відповідно до ст. 26 Закону України “Про електроенергетику” споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником, споживач енергії зобов’язаний додержуватися вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії, а також несе відповідальність за порушення умов договору та правил користування електричною енергією.

01.06.2005р. між ДП «Укренерговугілля» (далі – постачальник) та ДП “Макіїввугілля” (далі – споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 590/1/94 (далі – договір).

В зв’язку з реорганізацією ДП «Укренерговугілля», згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 17.08.2007р. № 404 правоприємником усіх прав та обов’язків ДП «Укренерговугілля» є ВАТ «Укренерговугілля».

В зв’язку з припиненням діяльності ВАТ «Укренерговугілля», згідно наказів Міністерства палива та енергетики України від 13.11.2008р. № 557, від 27.05.2009р. № 278 шляхом реорганізації – перетворення у ДП “Регіональні електричні мережі”, яке є правонаступником усіх майнових прав та обов’язків ВАТ “Укренерговугілля” .

12.10.2009р. додатковою угодою до договору № 590/1/94 від 01.06.2005р. внесені зміни щодо постачальника електричної енергії, яким є ДП “Регіональні електричні мережі”.

Відповідно до п. 1. Договору постачальник постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до нього, що є його невід’ємними частинами.

Розділом 2 передбачені зобов’язання споживача оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатку 22 «Порядок розрахунків» та додатку 3 «Зняття показів засобів обліку електричної енергії» (п. 2.3.3 договору). Здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника електричної енергії та електроустановки споживача згідно з додатком 5 «Порядок розрахунків за надання послуг з компенсацією перетікання реактивної електроенергії» (п. 2.2.4 договору).

Додатком 22 до договору № 590/1/94 від 01.06.2005р. передбачено порядок розрахунків за активну електричну енергію, відповідно до якого на підставі звіту про використану електроенергію споживачем за розрахунковий період, що підписується керівником та уповноваженим представником споживача та подається у відділ збуту електроенергії щомісячно 1 числа.

Розділом 3 вказаного додатку споживач здійснює оплату спожитої електроенергії в розрахунковому періоді активної електроенергії на поточний рахунок постачальника зі спеціальним режимом використання у наступному порядку:

- перший авансовий платіж до 10 числа розрахункового місяця у розмірі 30 % від вартості очікуваного споживання;

- другий авансовий платіж до 20 числа розрахункового місяця у розмірі 30 % від вартості очікуваного споживання;

- третій авансовий платіж до 30 числа розрахункового місяця у розмірі 40 % від вартості очікуваного споживання;

Авансові платежі Споживач сплачує самостійно на підставі виданих Постачальником рахунків - фактур нарахованих згідно Додатка №1 «Обсяги постачання електричної енергії та потужності Споживачу та Субспоживачу», або згідно Заяви, наданої споживачем у разі очікуваного збільшення, або зменшення електроспоживання.

Сума, яка була сплачена Споживачем в розрахунковому періоді понад поточну оплату вартості електричної енергії зараховуються як погашення заборгованості Споживача перед Постачальником за минулі періоди ( починаючи з заборгованості з найдавнішим терміном виникнення) з урахуванням ПДВ (п. 3 додатку 22)

Остаточний розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді електроенергію, плату за перетікання реактивної енергії, плату за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, оплату недорахованої електроенергії, сум на відшкодування збитків, та інші Споживач здійснює самостійно на підставі наданих Постачальником актів прийому-передачі у 3-х денний термін з дня отримання, згідно банківських реквізитів, вказаних Постачальником в актах прийому-передачі (п. 4 додатку 22)

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в період липень – грудень 2012р., листопад 2013р., серпень – вересень 2014р. відпущена активна електроенергія, що підтверджується актами прийому – передачі за зазначені періоди. Акти підписані представниками сторін та скріплені печатками. Заперечення щодо кількості отриманої електроенергії – відсутні.

Крім того, відповідно до актів № 00196 від 31.08.2014р. та акту № 00223 від 30.09.2014р. відповідач повинен компенсувати послуги з перетікання реактивної енергії у серпні – вересні 2014р. яка склала 465941,37 грн.

Відповідач взяті на себе зобов’язання за договором про постачання електричної енергії № 590/1/94 від 01.06.2005р. виконав частково, акти прийому – передачі про активну та реактивну електроенергію сплатив частково, сума несплаченої заборгованості за активну електроенергії складає 194314420,67 грн.; сума несплаченої заборгованості за послуги реактивної електроенергії складає 426132,43 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт отримання електричної енергії споживачем та її часткову сплату підтверджено належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а тому суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості за отриману активну електроенергію в загальній сумі 194314420,67 грн. та заборгованість за послуги з компенсації реактивної енергії в сумі 426132,43 грн. такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо неможливість сплатити вартість електроенергії за серпень та вересень 2014р. в зв’язку зі зняттям державної підтримки з їхнього підприємства та роботи підприємства в режимі водовідливу суд не приймає, як необґрунтовані та такі, що не мають відношення до справи.

Що стосується заперечень відповідача щодо наявності вини Державного казначейства України, оскільки останнє не виконало свої основні завдання по контролю за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, то суд зазначає, що сторонами у договорі № 590/1/94 від 01.06.2005р. є ДП “Макіїввугілля” та ДП “Регіональні електричні мережі”, а тому саме вони відповідають за неналежне виконання зобов’язань за договором.

В пункті 1.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону.

Отже, в даному випадку, несвоєчасне проведення розрахунково-касових операцій органом державного казначейства, не звільняє відповідача від обов’язку виконання зобов’язання за Договором №590/1/94 від 01.06.2005р., що залишилося невиконаним.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством та протоколом розбіжностей до договору дійсно передбачений порядок досудового врегулювання спору, проте недотримання вказаного порядку не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки договором чітко передбачені строки для оплати за надані послуги, які не пов’язані з датою пред’явлення вимоги та які були порушені відповідачем.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов’язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 611 ЦК України.

Частиною 1 статі 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, завдатком та інше.

Частиною 1 статі 230 Господарського кодексу України встановлено, що у випадку порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарських обов’язків, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 4.2.1. договору № 590/1/94 від 01.06.2005 р., за внесення платежів, передбачених пунктами 2.2.3-2.2.4 договору з порушенням термінів, визначених Додатком 22 до договору, споживач сплачує пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до умов договору позивачем на суму заборгованості була нарахована пеня за актом приймання – передачі за листопад 2013р. за загальний період з 04.12.2013р. по 10.04.2014р., в розмірі 411084,93 грн. враховуючи проведену відповідачем в грудні 2013 р. оплату.

Перевіривши розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено, що в межах заявлених вимог, розрахунок пені зроблений вірно, а тому суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені в розмірі 411084,93 грн. в повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов’язання, способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Позивачем відповідачу нараховані 3 % річних в сумі 6357453,61 грн. та 5411692,27 грн. інфляційних витрат за період липень - грудень 2012р., листопад 2013р. по 10.04.2014р.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство», судом встановлено що в межах заявлених вимог розрахунки 3 % річних зроблені вірно.

Розрахунок інфляційних витрат позивачем зроблений невірно. Перерахувавши інфляційні витрати за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» судом встановлено, що заявлений позивачем період інфляційні витрати складають 5406049,84 грн., які й підлягають задоволенню. В іншій частині стягнення слід відмовити.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних судом задовольняються в повному обсязі, в розмірі 6357453,61 грн., а інфляційні витрати частково, в розмірі 5406049,84 грн. В іншій частині суд відмовляє.

Згідно ст. 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів п. 4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст. 33 ГПК України обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідач прострочив виконання зобов'язань по договору № 590/1/94 від 01.06.2005р. та відповідачем не надано доказів сплати заборгованості, то вимоги позивача про стягнення 194314420,67 грн. - борг за спожиту активну електричну енергію за період: липень – грудень 2012р., листопад 2013р., серпень – вересень 2014р., 426132,43 грн. - боргу за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії за серпень – вересень 2014р.; 411084,93 грн. - пені; 5406049,84 грн. - інфляційних нарахувань; 6357453,61 грн. - 3% річних, суд вважає законними, обґрунтованими, документально підтвердженими, в зв’язку з чим позов підлягає задоволенню частково, з урахуванням вищевикладеного.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства “Макіїввугілля”, (86157 м. Макіївка, Донецька область пл. Радянська, 2 код ЄДРПОУ 32442295) на користь Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” в особі Донецької філії Державного підприємства “Регіональні електричні мережі” (83114 м. Донецьк вул. Щорса, 87 код ЄДРПОУ 26390719)

194314420 (сто дев’яносто чотири мільйона триста чотирнадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 67 коп. основного боргу за спожиту активну електричну енергію; 426132 (чотириста двадцять шість тисяч сто тридцять дві) грн. 43 коп. за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії; пеню в розмірі 411084 (чотириста одинадцять тисяч вісімдесят чотири) грн. 93 коп.; 5406049 (п’ять мільйонів чотириста шість тисяч сорок дев’ять) грн. 84 коп. інфляційних нарахувань; 6357453 (шість мільйонів триста п’ятдесят сім тисяч чотириста п’ятдесят три) грн. 61 коп. 3% річних та 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. судового збору . Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.

Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 02.02.2015 р.

Суддя О.А. Топчій