Ухвала суду № 42578269, 04.12.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

04 грудня 2014 рокусправа № 804/6435/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Кудінова О.В. (дов.від 02.12.2014 року)

відповідача: - Фадєєв Д.С. (дов.від 04.08.2014 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 р. у справі № 804/6435/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю"ВАЛДІІС"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000362203 та №0000372203 від 28.04.2014 року, -

ВСТАНОВИВ:

"07" травня 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю"ВАЛДІІС" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення

- №0000362203 від 28.04.2014р. яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем 653 370 грн. та штрафні (фінансові) санкції 238 138 грн.

- №0000372203 від 28.04.2014р. яким збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем 337 755 грн. та штрафні (фінансові) санкції 50 996,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу щодо неможливості реального здійснення господарських взаємовідносин з контрагентами, є безпідставними, зробленими з порушенням податкового, цивільного та господарського законодавства України, ґрунтуються на припущеннях податкового органу без аналізу фактичних правовідносин, без надання належної оцінки тим документам, що були надані позивачем на підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами. Позивач посилається на те, що ним була надана до перевірки вся бухгалтерська документація, проте детально досліджена податковим органом не була, що призвело до хибних висновків відповідача щодо нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами спираючись взагалі на інші акти перевірок, що були проведені податковими органами. Насправді, господарські операції позивача є реальними, за договорами, які визнані недійсними податковим інспектором у ході перевірки, проведені розрахунки, що також доводить реальність здійснених операцій.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 р. у справі № 804/6435/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю"ВАЛДІІС" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000362203 та №0000372203 від 28.04.2014 року - задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реальності здійснення позивачем господарської діяльності та правомірність відображення її результатів в податковому обліку.

Не погодившись з постановою суду, Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 р. у справі № 804/6435/14, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що надані позивачем первинні документи, а саме акти виконаних робіт не можуть підтвердити зміст та обсяг господарської операції, та відповідно належним чином підтвердити її реальність.

Представниками сторін під час судового розгляду апеляційної скарги надано ґрунтовні пояснення щодо обставин по справі та підтримано позиції викладені в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, у період з 10.02.2014р. по 28.02.2014р. фахівцями ДПІ у Бабушкінскому районі м. Дніпропетровська проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ВАЛДІІС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 07.03.2014р. №464/223/31850606, яким зафіксовано виявлені перевіркою порушення, а саме:

- порушення п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, пп.14.1.36,пп.14.1.228 п.14.1 ст.14, п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст. 138,пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України в результаті чого товариством занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 653 370 грн.;

- пп.14.1.36, п.14.1.201 п.14.1 ст. 14, п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4,п.201.6, п.201.7 ст. 201 ПК України в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 337 755 грн.

Висновки податкового органу щодо виявлених порушень, ґрунтуються на наявності податкової інформації щодо перевірок контрагентів позивача, якими не підтвердження реальності здійснення господарської діяльності вказаними контрагентами. Крім того податковий орган вказує на те, що відсутність документів що підтверджують якість продукції, що постачається, а також відсутність документальних доказів транспортування свідчить про нікчемність укладених правочинів та протиправність формування валових витрат та податкового кредиту за такими господарськими операціями.

На підставі акту перевірки, податковою інспекцією 28.04.2014р. прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- №0000362203 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальній сумі 891 508 грн., у тому числі за основним платежем - 653 370 грн., за штрафними санкціями - 238 138 грн.;

- №0000372203 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 488 751,50 грн., у тому числі за основним платежем - 337 755 грн., за штрафними санкціями - 150 996,50 грн.

Не погодившись з позицією податкового органу, вважаючи її необґрунтованою та протиправною позивач звернувся до суду.

Як вбачається з матеріалів справи, за перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ПП «Ватер-Шпаг», ПП «Апплікат», ПП «Цент-Юг», ТОВ «Раквере», ТОВ «Компанія Ексімсервіс», ТОВ «Просвєт», ПП «Спецстанкострой» з придбання послуг з переробки лому високоглиноземнистих виробів, переробки бою шамотної цегли, лому магнезійних виробів в порошок тощо. Витрати понесені в результаті придбання послуг, позивачем віднесено до складу валових ивтрат, всього на суму 1 092 986 грн. у тому числі за ІІ квартал 2011 року - 178 820 грн., за І квартал 2012 року - 35 000 грн., за ІІ квартал 2012 року - 226 166 грн., за ІІІ квартал 2012 року - 142 119 грн. та за ІУ квартал 2012 року - 510 881 грн.

Крім того, у період що перевірявся податковим органом, ТОВ «ВАЛДІІС» придбано за договорами поставки лом цегли різних марок, одяг та меблі, у ПП «Полюс», ТОВ «Нікпорогресбуд», ТОВ «Дніпропрорм», ТОВ «МКУ» та ТОВ «Старт-Д». Витрати за операціями поставки товарів позивачем включено до складу витрат операційної діяльності у загальній сумі 1 037 591 грн., проте до декларації, що перевірялась відповідачем, віднесено витрати по операціям з ПП «Полюс» та ТОВ «Нікопрогресбуд» на суму 578 344 грн. у т.ч. за ІІІ квартал 2011 року - 94 000, ІУ квартал 2011 року - 109 968 грн., за І квартал 2012 року - 374 376 грн.

Внаслідок протиправного завищення валових витрат, на думку податкового органу, позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року на загальну суму 653 370 грн.

Також, у перевіряємий період, по взаємовідносинам з ПП «Ватер-Шпаг», ПП «Апплікат», ПП «Цент-Юг», ТОВ «Раквере», ТОВ «Компанія Ексімсервіс», ТОВ «Просвєт», ПП «Спецстанкострой», ПП «Полюс», ТОВ «Нікпорогресбуд», ТОВ «Дніпропрорм», ТОВ «МКУ» та ТОВ «Старт-Д» щодо придбання товарів та послуг, позивачем сформовано податковий кредит на суму 337 755 грн. у т.ч. за червень 2011 року - 35 764 грн., за липень 2011 року - 3 379 грн., за серпень 2011 року - 108 грн., за вересень 2011 року - 18 800 грн. за листопад 2011 року - 21 994 грн., за січень 2012 року - 50 518 грн., за лютий 2012 року - 7 000 грн., за березень 2012 року - 24 358 грн., за квітень 2012 року - 28 250 грн., за травень 2012 року - 16 983 грн., за серпень 2012 року - 18 720 грн., за вересень 2012 року - 9 704 грн., за листопад 2012 року - 36 658 грн., за грудень 2012 року - 65 519 грн.

Внаслідок відсутності сертифікатів якості на придбаний товар та товарно-транспортних накладних, а також враховуючи наявність актів перевірок контрагентів позивача щодо не підтвердження реального здійснення господарської діяльності, податковий орган дійшов висновку про нереальний характер укладених позивачем угод з придбання товарів та послуг, й відповідно протиправне формування валових витрат та податкового кредиту за даними відносинами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 -п.5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Нормами п.5.11 вказаної статті передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Вкладені положення, кореспондуються з нормами Податкового кодексу України,що набрав чинності з 01.01.2011 року, якими визначено, що відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996- XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV та п.п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. за №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складений документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 13 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Матеріалами справи підтверджується і не спростовується відповідачем, що на момент проведення перевірки Товариство мало необхідні, належним чином оформлені первинні документи, надані до перевірки, що свідчать про реальність господарських операцій з ПП «Ватер-Шпаг», ПП «Апплікат», ПП «Цент-Юг», ТОВ «Раквере», ТОВ «Компанія Ексімсервіс», ТОВ «Просвєт», ПП «Спецстанкострой», ПП «Полюс», ТОВ «Нікпорогресбуд», ТОВ «Дніпропрорм», ТОВ «МКУ» та ТОВ «Старт-Д» а саме: договори поставки з додатками та специфікаціями до них, договорі на виконання робіт, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання-передачі товару, акти прийому-передачі виконаних робіт, платіжними дорученнями, банківськими квитанціями та платіжними документами, які підтверджують оплату товариством придбаних товарів та послуг.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання зобов'язання за договорами поставки та виконання робіт у повному обсязі підтверджено документально.

Використання Товариством придбаних товарів і послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи і не заперечується відповідачем.

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача акт перевірки не містить, що свідчить про правомірність такого відображення і спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що всі придбані у підприємств товари і послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності та правомірно віднесено до валових витрат суми коштів сплачених за них.

Щодо посилань скаржника на нікчемність правочинів, то проаналізувавши норми Цивільного кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі заяви зацікавленої особи після розгляду питання про недійсність такого правочину. Тобто, про недійсність правочину має ухвалюватись відповідне судове рішення.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення згідно приписів ст.71 КАС України, не надано суду рішень, які б визнавали недійсними вказані вище правочини.

Норми закону, якими би прямо встановлювалась нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, скаржником не наведена.

Стаття 203 ЦК України, на яку посилається скаржник, як на підставу для нікчемності вищевказаних правочинів, містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину і не містить «прямого» положення про те, що наслідком недодержання саме цих вимог може бути нікчемність правочину.

Також хибним є посилання на ч.1 ст.215 ЦК України, оскільки даною нормою передбачені підстави недійсності правочину, а не його нікчемності.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому, органам ДПС чинним законодавством не надано повноваження щодо встановлення в актах перевірки нікчемності правочинів, укладених суб'єктами господарювання.

Так, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Доводи скаржника про встановлену відсутність деяких контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність кваліфікованого персоналу, основних фондів, складських приміщень тощо свідчать про порушення з боку контрагентів позивача, за які чинним законодавством встановлені певні види відповідальності, і не доводять порушення позивачем податкового законодавства, тому колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, безпідставними є посилання скаржника на нікчемність правочинів по ланцюгу постачання.

Щодо донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Тобто, лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, відповідно до п.7.5 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до приписів п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, п.198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, який є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Згідно з приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Докази, які б свідчили про відсутність у контрагентів позивача статусу платників ПДВ на момент здійснення господарських операцій, відповідачем суду не надані. Також відсутні докази недійсності податкових накладних, виписаних контрагентами, які за приписами вищенаведених норм є єдиною підставою для формування податкового кредиту.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на відсутність товарно-транспортної накладної як на доказ відсутності фактичного постачання придбаного товару, з огляду на наступне. Згідно Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001р. №2344-III, з наступними змінами та доповненнями, перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення. Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97р. №363 (далі - Правила №363) діють в частині, що не суперечить цьому Закону, а, отже, дотримання вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть притягатися до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт в процесі виконання перевезень вантажів. Отже, ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу.

Що стосується сертифікату відповідності продукції, то він не є документом, який підтверджує поставку (передачу) продукції, а є лише документом, що свідчить про відповідність продукції певним стандартам, а відтак його відсутність або наявність жодним чином не підтверджує або не спростовує факт здійснення господарської операції по поставці продукції.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, або помилки у їх оформленні не можуть слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Усі надані первинні документи досліджені судом апеляційної інстанції, на підставі чого колегія суддів дійшла висновку про реальність операції позивача щодо поставки товарів та придбання послуг, оскільки зазначені операції призвели до зміни майнового стану платника податків, метою придбання ТМЦ та послуг було їх подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності ТОВ «ВАЛДІІС». При цьому усі первинні документи оформлені належним чином та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правочини, укладені ТОВ «ВАЛДІІС» з контрагентами відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, складеними на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Отже, доводи скаржника про те, що дії вчинені сторонами були виправлені виключно на мінімізацію податкових зобов'язань, також колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки носять характер припущень, без посилань на порушення саме позивачем конкретних норм чинного податкового законодавства, яке б обґрунтувало проведені податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та податок на додану вартість.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об'єктивно, повно та всебічно з'ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 р. у справі № 804/6435/14 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 червня 2014 р. у справі № 804/6435/14 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко