Ухвала суду № 42576380, 28.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 р. Справа № 876/634/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.,

суддів Шавеля Р.М., Савицької Н.В.

за участю секретаря Бєлкіної Н.І.

представника позивача Гордієнка В.В.

представника відповідача Середяка Б.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. у справі №813/7971/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Галнафтоінвест» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. у справі №813/7971/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Галнафтоінвест» (надалі - ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест», позивач) до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002242210 від 10.10.2013 р., позов було задоволено повністю.

В апеляційній скарзі скаржник просить постанову суду скасувати та відмовити у позові. Апеляційна скарга мотивована неврахуванням висновків акту перевірки. При реалізації товару (цементу), придбаного у ПАТ «Волинь-Цемент» на умовах договору поставки, який і був забезпечений договором поруки з ПП «МТІ», своїм контрагентам позивач отримав збитки на загальну суму 138040,07 грн., що свідчить про відсутність у позивача економічної вигоди від такої діяльності. Посилається на невідповідність поданих первинних документів встановленим вимогам, наявність у контрагентів позивача ознак фіктивності.

В судових засіданнях представник скаржника апеляційну скаргу підтримав із зазначених у ній мотивів.

Представник позивача апеляційну скаргу заперечив за безпідставністю.

На підставі ст. 55 КАС України в порядку процесуального правонаступництва суд допустив заміну Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на Державну податкову інспекцію у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Суд першої інстанції становив та матеріалами справи підтверджується наступне. ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» зареєстроване виконавчим комітетом Львівської міської ради 27.12.1995 року, взяте на податковий облік в органах державної податкової служби 11.01.1996 року, станом на момент проведення перевірки перебуває на обліку в ДПІ у Галицькому районі м. Львова. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців видами діяльності підприємства є: будівництво житлових і нежитлових будівель (основний), надання інших допоміжних комерційних послуг, неспеціалізована оптова торгівля; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

У вересні 2013 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по взаєморозрахунках з ПП «МТІ» за червень 2013 року, за результатами якої складено акт від 24.09.2013 року №193/22-10/23884237. У висновках акта перевірки від 24.09.2013 року зазначено про порушення ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» норм п. 185.1. ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: зазначено, що ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» завищило податковий кредит з податку на додану вартість за червень 2013 року на суму 100134 грн. по взаєморозрахунках з ПП «МТІ», чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті за червень 2013 року, на суму 100134 грн. В акті перевірки від 24.09.2013 року зазначено про те, що під час її проведення було використано акт ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС 01.08.2013 р. № 331/26-56-22-01-03/36798441 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «МТІ» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2013 року», в якому зафіксовано відсутність факту реального здійснення господарських операцій ПП «МТІ». Зміст названого акта за наслідками податкової перевірки контрагента позивача частково відтворено в акті перевірки від 24.09.2013 року. Зокрема, зазначено про те, що в ПП «МТІ» відсутні необхідні умови для здійснення економічно вигідної господарської діяльності, тобто немає основних засобів, транспорту, працівників. Натомість встановлено проведення транзитних операцій, що спрямовані на отримання податкової вигоди шляхом штучного формування податкового кредиту.

На основі акта ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС 01.08.2013 р. № 331/26-56-22-01-03/36798441 скаржник дійшов висновку, що надані ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» первинні документи не доводять реальності його операцій з ПП «МТІ». Відсутність реальної можливості поставок послуг ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» від ПП «МТІ» вважає свідченням укладення угод без мети настання реальних наслідків, а тому договори, відповідно до пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1,5 ст. 203 ЦК України вважає нікчемними, і такими, що в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

На підставі акта перевірки від 24.09.2013 року податковий орган прийняв податкове повідомлення-рішення №0002242210 від 10.10.2013 року, яким ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 150201 грн., в т.ч. 100134 грн. - за основним платежем, 50067 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції підставно встановив, що 24.12.2012 року між ПАТ «Волинь - Цемент» (постачальник) та ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» (покупець) укладено договір поставки № 250, за умовами якого постачальник зобов'язувався передати (поставити) покупцю цемент в кількості, асортименті, в строки та на умовах, визначених договором, а покупець зобов'язався прийняти цемент і сплатити за нього визначену договором ціну. Додатковою угодою № 1 до договору поставки від 25.01.2013 р. до п. 8 «Відповідальність сторін» Договору поставки додано пп. 8.11., згідно з яким покупець забезпечує виконання свого зобов'язання згідно з цим Договором одним із способів, встановлених ч. 1 ст. 546 ЦК України, а саме: банківською гарантією; порукою, шляхом залучення третьої особи-поручителя до основного зобов'язання, що виникне у покупця перед постачальником; інший вид забезпечення, що не заперечує чинному законодавству України.

На виконання п. 8.11. Договору поставки між ПП «МТІ» (поручителем) та ПАТ «Волинь-Цемент» (кредитором) укладено договір поруки № 1/02-П від 04.02.2013 року, відповідно до п. 1.1. якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором - ПАТ «Волинь-Цемент» за виконання зобов'язання ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» (боржника) щодо оплати за договором, передбаченим п. 1.2 цього договору («основний договір»). Під основним договором сторони розуміють договір поставки № 250 від 24.12.2012 року, який укладено між кредитором (в основному договорі іменується постачальник) та боржником (в основному договорі іменується покупець). У п. 2.1. договору поруки передбачено, що поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, що передбачений п. 1.1 цього договору, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги або претензії кредитора в термін 10 банківських днів шляхом перерахування коштів на поточний рахунок кредитора.

Окрім цього, 04.02.2013 р. між ПП «МТІ» (поручитель) та ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» (боржник) також укладено договір поруки № 1/02-ФП, згідно з п. 1.1 якого поручитель поручився перед кредитором в порядку та на умовах, визначених договором поруки № 1/02-П від 04.02.2013 р., за виконання боржником обов'язку щодо договору поставки. Згідно з п. 1.2. договору поруки № 1/02-ФП від 04.02.2013 року боржник зобов'язався сплатити поручителеві плату за надану поруку відповідно до договору поруки № 1/02-П від 04.02.2013 року в розмірі 25% від вартості всіх марок отриманого цементу (ураховуючи ПДВ) згідно з договором поставки на основі звітів боржника про фактичну отриману кількість цементу.

21.06.2013 року між ПП «МТІ», як поручителем, та ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест», як боржником, укладено Додаткову угоду № 4 до Договору поруки № 1/02-ФП від 04.02.2013 року, згідно з якою боржник зобов'язався сплатити поручителеві плату за надану поруку, відповідно до Договору поруки № 1/02-П від 04.02.2013 року, в розмірі 27,5% від вартості всіх марок отриманого цементу (ураховуючи ПДВ) згідно з Договором поставки на основі звітів боржника про фактичну отриману кількість цементу. Відповідно до Звіту боржника № 5 від 28.06.2013 року «Про хід виконання договору № 1/02 ФП від 04.02.2013 року» ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» отримало в червні 2013 р. цемент від ПАТ «Волинь-Цемент» на загальну суму 2184743,46 грн. відповідно до видаткових накладних за період з 01.06.2013 р. по 23.06.2013 р. Із даного звіту також вбачається, що станом на 01.06.2013 року заборгованість ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» перед ПАТ «Волинь-Цемент» за поставлений цемент становить 4323488,57 грн.; станом на 28.06.2013 року кредиторської заборгованості у ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» за поставлений йому товар вже немає.

На виконання зобов'язань за договором поруки № 1/02-ФП від 04.02.2013 року щодо оплати послуг з надання поруки, 28.06.2013 року між ПП «МТІ» та позивачем підписано акт прийому-передачі виконаних робіт (послуг) № 62, згідно з яким вартість платної поруки за червень 2013 р. становить 600804,42 грн., в т.ч. 100134,07 грн. ПДВ.

По факту надання послуг платної поруки на підставі договору № 1/02-ФП від 04.02.2013 року ПП «МТІ» видало ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» податкову накладну № 62 від 28.06.2013 р. на загальну суму 600804,42 грн., в т.ч. 100134,07 грн. ПДВ. На підставі цієї податкової накладної позивач включив до складу податкового кредиту за червень 2013 року 100134,07 грн. податку на додану вартість, сплаченого у вартості отриманих від ПП «МТІ» послуг поручительства.

Відповідно до договорів та видаткових накладних, цемент, отриманий від ПАТ «Волинь-Цемент», протягом червня 2013 року надалі реалізовано контрагентам ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест», а саме: ТОВ «Енергопромгруп», ПАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал», ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» та ПП «Вензель». Цим спростовується посилання скаржника на безтоварний характер операції.

Згідно з розрахунком доходу ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» за червень 2013 року за підсумками його господарських операцій щодо поставки цементу, протягом зазначеного періоду позивач придбав у ПАТ «Волинь-Цемент» товару на загальну суму 2184743,46 грн. Загальна вартість реалізації цього товару контрагентам-покупцям позивача становить 2890474,23 грн. Таким чином, дохід ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» від реалізації цементу становить 705730,77 грн. Враховуючи вартість винагороди, яку позивач сплатив ПП «МТІ» за надані протягом червня 2013 року за послуги поручительства на суму 600804,42 грн., дохід ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» за червень 2013 року становить 104926,35 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Одночасно Конституцією встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з п.п.14.1.181. п.14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 цього кодексу. Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). Необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках наступні обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по - батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по - батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно - правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і в реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6. ст.. 201 ПК України). Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відтак, необхідною умовою для віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Вищий адміністративний суд України в листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» роз'яснив, що не є підставою для відмові у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Податковий кредит за червень 2013 року в сумі 100134 грн. позивач сформував на підставі податкової накладної № 62 від 28.06.2013 року, отриманої від ПП «МІТ» по факту надання послуг по поручительству перед ПАТ «Волинь-Цемент» за виконання ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» свої зобов'язань за основним договором - договором поставки №250 від 24.12.2012 року.

Зміст договору поруки визначено у ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Згідно зі ст. 558 Цивільного кодексу України поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові. Таким чином, договір поруки між поручителем і кредитором є безвідплатним і призначений для забезпечення виконання зобов'язання кредитора за основним договором. Разом з тим, ЦК України передбачає можливість отримання поручителем винагороди за надані послуги поручительства перед кредитором. В даному випадку відносини позивача як боржника за основним договором і ПП «МІТ» як поручителя перед кредитором боржника за основним договором (ПАТ «Волинь-Цемент») виникли на підставі договору №1/02-ФП від 04.02.2013 року, який за своїм змістом є договором про надання послуг поручительства і передбачає оплату таких послуг.

Отже, поряд з укладенням договору поруки з поручителем ПП «МІТ», між боржником і його поручителем було укладено договір про надання поручительських послуг, у якому погоджено умови оплати таких послуг. Зокрема, передбачено, що оплата ПП «МІТ» його послуг поручительства пов'язана з виконанням сторонами своїх зобов'язань за основним договором. Щодо останнього, то суд встановив, що здійснення поставок товару (цементу) на умовах договору з ПАТ «Волинь-Цемент» підтверджується належно оформленими первинними документами (видатковими накладними на кожну партію), які відображають зміст цих господарських операцій, а також вартісні показники. Придбаний товар надалі також було використано у господарській діяльності ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест», на підтвердження чого представник позивача надав копії договорів поставок контрагентам - покупцям: ТОВ «Енергопромгруп», ПАТ «Коростенський завод залізобетонних шпал», ПАТ «Гніванський завод спецзалізобетону», ДП «Старокостянтинівський завод залізобетонних шпал» та ПП «Вензель», а також видаткові накладні, згідно з якими реалізовувався цей товар.

Суд першої інстанції підставно вказав, що збитковість господарських проводок позивача скаржник визначив лише оцінкою господарських відносин з ТОВ «Енергопромгруп» та ПП «Вензель», втім, як встановлено під час розгляду справи, реалізація придбаного в ПАТ «Волинь-Цемент» товару не обмежилася лише цими контрагентами. Якщо брати до уваги вартість поставок цементу іншим суб'єктам господарювання, то в цілому господарська діяльність позивача за червень 2013 року виявилась прибутковою. Тому суд підставно визнав необґрунтованими доводи відповідача про те, що укладення позивачем договору № 1/02-ФП від 04.02.2013 року із ПП «МТІ» завдало необґрунтованих збитків.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак такі обставини скаржником доведені не були. Висновки ДПІ у Галицькому районі м. Львова, по суті, ґрунтуються лише на акті ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «МТІ» щодо господарських взаємовідносин із платниками податків за період з 01.06.2012 р. по 30.06.2013 р.» від 01.08.2013 року № 331/25-56-22-01-03/36798441.

Відповідно до частини 2 статті 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. У статті 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. У даному випадку суд взяв до уваги висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10 наступного змісту. Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відтак, суд першої інстанції дійшов підставного висновку, що при перевірці фінансово - господарських взаємовідносин ТОВ «Компанія «Галнафтоінвест» на предмет дотримання вимог податкового законодавства податковий орган помилково ставить правильність обчислення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також податкового кредиту з податку на додану вартість у пряму залежність від результатів перевірок безпосереднього контрагента позивача - ПП «МІТ». Така правова позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню.

Частиною 2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Скаржник у встановленому законом порядку не довів наявність передбачених законом підстав для скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2013 р. у справі №813/7971/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20-ти днів після набрання нею законної сили, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя Костів М.В.

Судді Шавель Р.М.

Савицька Н.В.

Повний текст ухвали складений 02.02.2015 року.