Постанова № 42576216, 23.12.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2014 року о 12 год. 10 хв.Справа № 808/7691/14 Провадження №ДО/808/830/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Шари І.В.

за участю секретаря судового засідання Панасенка О.О.

представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя

до Відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області

про стягнення витрат

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшов адміністративний позов від Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя (далі - позивач) до Відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача суму витрат по особовій справі ОСОБА_1, якій виплачено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві за липень-вересень 2014 року на суму 450,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, (далі - Закон України №1105-XIV), Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, на «Порядок відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання», затверджений 04 березня 2003 року постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України №5-4/4 та зареєстрований 16 травня 2003 року в Міністерстві юстиції України за №376/7697 (далі - Порядок №5-4/4) та зазначає, що згідно приписів «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності, особі, яка стала інвалідом на виробництві на території колишніх республік СРСР (а в разі виплати такої органами Пенсійного фонду України - відшкодувати останньому витрати) - є Фонд соціального страхування від нещасних випадків. Позивач зазначає, що гр.. ОСОБА_1 14.07.2010 була призначена пенсія по втраті годувальника - чоловіка ОСОБА_2, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві ІНФОРМАЦІЯ_1. У зв'язку з викладеним позивач просить суд стягнути з відповідача суму витрат по особовій справі ОСОБА_1, якій виплачено пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що помер внаслідок нещасного випадку на виробництві за липень-вересень 2014 року на суму 450,00 грн.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Заяв або клопотань від нього на адресу суду не надходило.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 22.12.2014 до суду надійшли до суду письмові заперечення.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позивачем не доведено факту порушення законодавства з боку відповідача. Відповідач вважає, що позивач звернувся до неналежного відповідача, оскільки чинне законодавство України не зазначає, що робочий орган Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві (відповідач) повинен відшкодовувати витрати, проведені Управлінням Пенсійного фонду України (робочим органом ПФУ). Також відповідач звертає увагу, що особової справи ОСОБА_2 у відділення не існує, та вказує, що довідка з м. Українськ не може підтверджувати факт непрацездатності (знаходження на утриманні) ОСОБА_1, оскільки вона видана після 25 років з дня нещасного випадку та підтверджує лише факт проживання. Відповідач наголошує, що відповідно до норм чинного законодавства ОСОБА_1 повинна була отримувати на час смерті її чоловіка пенсію (аліменти) як утриманка, а не тільки мати право на утримання (отримання пенсії свідчить про її право на трудову пенсію, а не про факт знаходження на утриманні). Враховуючи викладене відповідач наполягає на тому, що позивачем не доведено свої вимог щодо відшкодування пенсії, оскільки не надано документів, які б обґрунтовували відповідно до діючого законодавства позовні вимоги. У зв'язку з викладеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також від відповідача 22.12.2014 до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі, в задоволенні якої ухвалою суду від 23.12.2014 відмовлено.

Згідно з ч. 1 ст.41 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній доказів.

У зв'язку із неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, на підставі приписів ч.6 ст.12 та ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Керуючись приписами статей 33, 35, 41 КАС України суд розглянув справу на підставі наявних доказів, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні (Закон України «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 року №16/98-ВР).

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року №1105-XIV, цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Згідно статті 2 Закону України №1105-XIV дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

За визначенням, наведеним у статті 1 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Статтею 2 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, то застосовуються норми міжнародного договору.

Стаття 4 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлює перелік видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, серед яких, зокрема, передбачені пенсійне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Відповідно до статті 6 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з: пенсійного страхування; медичного страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 цих Основ.

Серед видів соціальних послуг та матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, передбачених статтею 25 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», наявні: страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Інвалідність, смерть годувальника, нещасний випадок на виробництві належать до страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги (стаття 26 «Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»).

Відповідно до статті 4 Закону України №1105-XIV законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.

За правилами статті 6 Закону України №1105-XIV суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

У статті 7 Закону України №1105-XIV зазначено, що роботодавцем відповідно до цього Закону вважається юридична (підприємство, установа, організація) або фізична особа, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Згідно статті 14 Закону України №1105-XIV нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком.

За приписами статті 15 Закону України №1105-XIV страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

У разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:

своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:

пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (підпункти г, д пункту 1 частини 1 статті 21 Закону України №1105-XIV).

Відповідно до статті 28 Закону України №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Зазначені грошові суми складаються із:

4) страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України (стаття 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Судом встановлено, що позивачем за період з липня по вересень 2014 року (включно) були понесені витрати по виплаті пенсій пенсіонеру ОСОБА_1, якій 14.07.2010 була призначена пенсія по втраті годувальника - чоловіка ОСОБА_2.

Механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків) Пенсійному фонду України (далі - Пенсійний фонд) витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які призначені особам, що застраховані згідно із Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (крім осіб, зазначених у пункті 2 статті 8 цього Закону), у тому числі добровільно застраховані, та потерпілим особам, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків - визначено Порядком відшкодування витрат, затвердженим спільною постановою правління Пенсійного фонду України та правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04 березня 2003 року № 5-4/4 (далі - Порядок № 5-4/4).

Відповідно до пункту 3 Порядку №5-4/4 відшкодуванню підлягають пенсії, призначені відповідно до пунктів «а», «в», «г» статті 26, статей 37, 38, та пенсії, виплачені відповідно до статей 91, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в разі настання страхових випадків, визначених Переліком обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року №1094.

Згідно з пунктом 4 Порядку №5-4/4 відшкодуванню підлягають суми, що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме: сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.

Однак, при складанні актів щомісячної звірки витрат за особовою справою ОСОБА_1 за липень, серпень, вересень 2014 року (а.с.7-18) відповідачем не прийняті до заліку витрати на виплату та доставку пенсії вказаній особі.

Суд дійшов висновку, що відповідач не зобов'язаний відшкодовувати позивачу витрати на виплату пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання по пенсіонеру ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Стаття 33 Закону України №1105-XIV імперативно встановлює, що у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат (пенсій згідно з підпунктом «д» пункту 1 частини першої статті 21 цього Закону) мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і виплачується згідно із законодавством.

За правилами статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Стаття 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до Акту №16 від 10.02.1987 «Про нещасний випадок на виробництві» (а.с.19-22) помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок нещасного випадку на виробництві на шахті «Україна» у м. Українську Донецької області.

Позивачем не надано до матеріалів справи документів про призначення ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника.

Також позивачем не надано до матеріалів справи документів, які підтверджують, що ОСОБА_1 на момент смерті свого чоловіка була непрацездатною особою та знаходилась на утриманні свого чоловіка.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент смерті свого чоловіка не була непрацездатною особою, не знаходилась на утриманні свого чоловіка. Доказів протилежного сторонами під час судового розгляду справи не надано.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_1 на момент смерті свого чоловіка не була непрацездатною особою, не знаходилась на утриманні свого чоловіка, то у відповідача відсутні законні підстави для відшкодування витрат позивачу по сплаті пенсій у зв'язку з втратою годувальника у разі, коли вона на момент загибелі потерпілого не перебувала на його утриманні.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду справи відповідач проти позову заперечив, доводи позивача спростував.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позов Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя до Відділення Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Маріуполі Донецької області про стягнення витрат є недоведеним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 11,71, 72, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Шара