Ухвала суду № 42575639, 27.01.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 р.Справа № 820/17689/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головоного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2014р. по справі № 820/17689/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД"

до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головоного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Нововодолазький молокозавод" (далі - ПАТ "Нововодолазький молокозавод", позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головоного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Нововодолазька ОДПІ, відповідач), в якому, з урахуванням уточнень, просив суд скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення № 0001432200 від 22.07.2014 року, № 0001452200 від 22.07.2014 року, № 0001442200 від 22.07.2014 року, № 0012831700 від 16.10.2014 року, № 0001762200 від 22.10.2014 року та № 0001732200 від 15.10.2014 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2014 р. адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ МОЛОКОЗАВОД" - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області за № 0001432200 від 22.07.2014 року, № 0001442200 від 22.07.2014 року, № 0001452200 від 22.07.2014 року, № 0012831700 від 16.10.2014 року, № 0001762200 від 22.10.2014 року та № 0001732200 від 15.10.2014 року.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що Нововодолазькою ОДПІ проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПАТ "Нововодолазький молокозавод".

За результатами вказаної перевірки складено акт від 02.07.2014 року за № 546/20-20-22-08/00447480, в якому зафіксовані порушення позивачем:

- пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.6 п. 138.8 ст. 138, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- IV, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму встановленого заниження всього у сумі 11414 грн., в т. ч. за І кв. 2012 р. в сумі 4486 грн., за ІІ кв. 2012 р. в сумі (-) 1064 грн., за ІІІ кв. 2012 р. в сумі (-)1925 грн., за IV кв. 2012 р. в сумі (-) 5206 грн., за 2013 р. у сумі 15123 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 201.6 ст. 201, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- IV, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 27466 грн., в т. ч. за січень 2012 р. у сумі 1076 грн., за лютий 2012 р. у сумі 1514 грн., за березень 2012 р. у сумі 970 грн., за травень 2012 р. у сумі 922 грн., за червень 2012 р. у сумі 1008 грн., за липень 2012 р. у сумі 889 грн., за вересень 2012 р. у сумі 5696, за жовтень 2012 р. у сумі 1562 грн., за листопад 2012 р. у сумі 1237 грн., за січень 2013 р. у сумі 624 грн., за лютий 2013 р. у сумі 2978 грн., за березень 2013 р. у сумі 975 грн., за квітень 2013 р. у сумі 6721 грн., у червні 2013 р. у сумі 949 грн., за серпень 2013 р. у сумі 345 грн.;

- пп. 10 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- IV, в результаті чого всього не сплачено на спеціальний рахунок, сплачено з порушенням граничного строку на спеціальний рахунок на суму 586597 грн., у тому числі не сплачено на спеціальний рахунок 300101 грн., сплачено з порушенням граничного строку на спеціальний рахунок 286496 грн.;

- пп. 169.1.1, пп. 169.1.3 п. 169.1, пп. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- IV, заниження податку складає 7381,79 грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки податковим органом 22.07.2014 року винесено податкові повідомлення-рішення, а саме: № 0001432200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 1362620 гривень 00 копійок; № 0001422200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 14267,50 грн.; № 0006031700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на суму 1287,66 грн.; № 0001452200, яким нараховано штраф у розмірі 7862,40 грн.; № 0001442200, яким нараховано штраф у розмірі 1593,20 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.08.2014 р. за № 5694/10/20-40-10-0417 податкове повідомлення-рішення № 0006031700 від 22.07.2014 р. скасовано в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 7831,74 грн.

Також, рішенням Головного управління Міндоходів у Харківській області про результати розгляду скарги від 03.10.2014 р. за № 6515/10/20-40-10-04-14, податкове повідомлення-рішення № 0001422200 в частині збільшення зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 2151,25 грн. (основний платіж - 1721,00 грн., штрафні санкції - 430,25 грн.), збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (штрафні (фінансові) санкції), визначену в податковому повідомленні-рішенні № 0001432200 від 22.07.2014 р. у розмірі 22706,00 грн.

Враховуючи рішення Головного управління Міндоходів у Харківській області, відповідачем прийнято та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0012831700 від 16.10.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання по сплаті податку на доходи фізичних осіб на суму 2871,99 грн. та штрафні санкції на суму 2133,93 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0001762200 від 22.10.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 12116,25 грн. (основний платіж - 9693,00 грн., штрафні (фінансові) санкції, а також податкове повідомлення-рішення № 0001732200 від 15.10.2014 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт) за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 22706,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з акта перевірки від 02.07.2014 року № 546/20-20-22-08/00447480, фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував викладений в акті висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем з ТОВ "Карпос", ТОВ "КС-Мегатрейд" та ТОВ "Сев кабель".

В свою чергу, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що в перевіряємому періоді між позивачем (покупець) та ТОВ "Карпос" (постачальник) було укладено договір № 94/11 від 01.06.2011 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити його (т. 2 а.с. 27-29).

Реальність укладеного правочину підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами списання товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, зазначені господарські відносини були досліджені Господарським судом Харківської області, яким 08.04.2013 року у справі № 5011-6/16-2013-922/834/13-г винесено рішення про стягнення з ТОВ "Карпос" на користь Заводу грошових коштів. Станом на теперішній час рішення виконано у повному обсязі.

Також, матеріалами справи підтверджено, що у перевіряємий період між позивачем (покупець) та ТОВ "КС-Мегатрейд" (постачальник) було укладено договір поставки №КС-000058 від 04.11.2010 року, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця у встановлений договором термін товар для подальшого використання у господарській діяльності, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар (т. 1 а.с. 212-215).

Реальність укладеного правочину підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, накладними на переміщення товару, актами списання товарно-матеріальних цінностей (т. 1 а.с. 216-226, т. 2 а.с. 26).

Крім того, 02.07.2012 року між ПАТ "Нововодолазький молокозавод" (покупець) та ТОВ "Сев кабель" було укладено договір поставки № 0207-4, відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця кабельно-провідникову і електротехнічну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його на умовах цього договору (т. 2 а.с. 29).

На підтвердження реальності укладеного правочину позивачем надано до матеріалів справи податкову накладну, видаткову накладну, накладну на переміщення товару, акт списання товарно-матеріальних цінностей (т. 2 а.с. 30-33).

В оплату отриманих товарів (послуг) за договорами з ТОВ "Карпос", ТОВ "Сев кабель" та ТОВ "КС-Мегатрейд" позивач перерахував грошові кошти, що підтверджується виписками з банку.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ПАТ "Нововодолазький молокозавод". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ПАТ "Нововодолазький молокозавод" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "Карпос", ТОВ "Сев кабель" та ТОВ "КС-Мегатрейд", взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Карпос", ТОВ "Сев кабель", ТОВ "КС-Мегатрейд" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через акти ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, Новомосковської ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, ДПІ у Московському районі м. Харкова за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача - ТОВ "Карпос", ТОВ "КС-Мегатрейд", ТОВ "Сев кабель", де викладені судження податкових органів про неможливість реального здійснення фінансово-господарської діяльності переліченими платниками податків, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Карпос", ТОВ "Сев кабель", ТОВ "КС-Мегатрейд" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про порушення позивачем пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.6 п. 138.8 ст. 138, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Щодо податкових повідомлень-рішень форми Ш № 0001442200 та № 0001452200 від 22.07.2014 року про нарахування штрафу в розмірі 10 % та 20 % за затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт), визначеного ст. 57 Податкового кодексу України, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до вимог ст. 126 глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Згідно з розділом 3.2.1 акту перевірки податковим органом зазначено, що за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. ПАТ "Нововодолазький молокозавод" задекларовано податкових зобов'язань по податку на додану вартість у сумі 7117593 грн., в т. ч. по загальній декларації 172244 грн., по переробній декларації 6945349 грн. Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2012 року по 31.12.2013 року по загальній декларації не встановлено їх заниження чи завищення.

Перевіркою повноти визначення податкових зобов'язань за період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. по переробній декларації встановлено заниження всього у сумі 8119 грн., у тому числі за жовтень 2012 р. в сумі 502 грн., за лютий 2013 р. в сумі 2978 грн., за квітень 2013 р. - в сумі 4639 грн., внаслідок не врахування підприємством виданих та отриманих податкових накладних.

З огляду на той факт, що в ході розгляду справи позивачем надано суду відповідні реєстри податкових накладних та встановлено відсутність порушення останнім вимог податкового законодавства, висновок відповідача про затримку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт) та нарахування штрафу в розмірі 10 % та 20 % є необґрунтованим.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 22.07.2014 р. за № 0001432200, винесеного в результаті встановленого контролюючим органом порушення щодо несвоєчасного перерахування суми податку на додану вартість на спеціальний рахунок переробного підприємства для виплати компенсації, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п.п.13 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України суми податку на додану вартість, не перераховані на спеціальний рахунок або перераховані з порушенням терміну, встановленого цим пунктом, а також суми компенсації, не виплачені сільськогосподарським товаровиробникам або виплачені з порушенням терміну, встановленого цим пунктом, вважаються такими, що використані не за призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

З положень наведених норм законодавства вбачається, що переробне підприємство при здійсненні операцій з постачання власної виробленої продукції (молока, молочної сировини, молочних продуктів, м'яса, м'ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин (шкур, субпродуктів, м'ясо-кісткового борошна), виготовленої з поставлених молока або м'яса в живій вазі сільськогосподарськими підприємствами, визначеними розділом V Кодексу, іншими юридичними і фізичними особами, у тому числі фізичними особами - підприємцями, які самостійно вирощують, розводять, відгодовують продукцію тваринництва, визначену розділом V цього Кодексу, суму ПДВ обчислює та включає до окремої декларації, котру подає до територіального органу доходів і зборів.

В акті перевірки не заперечується того факту, що всі декларації під час проведення перевірки податковому органу було надано.

Отже, як сума ПДВ, механізм обрахунку якої встановлений розділом V Податкового кодексу України, так і сума ПДВ, алгоритм розрахунку котрої запроваджений п.1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, проходять однаково ідентичну процедуру декларування, як невід'ємний складовий елемент виконання податкового обов'язку в розумінні ст.ст.35-38, 46-49 Податкового кодексу України.

За змістом норм Податкового кодексу України самостійне, своєчасне та добровільне декларування суб'єктом права - платником податків суми грошового зобов'язання з будь-якого податку (збору) унеможливлює повторне нарахування цієї ж самої суми податку за рішенням контролюючого органу.

Так, ст.ст.54 і 58 Податкового кодексу України право контролюючого органу на прийняття рішення про самостійне визначення суми грошових зобов'язань платника обумовлено законодавцем виключно фактом виявлення заниження чи завищення податкового зобов'язання.

Зі змісту акту № 546/20-20-22-08/00447480 від 02.07.2014р. випливає, що платник податків не допускав заниження податкового зобов'язання з ПДВ на суми 300101,00 грн. та 286496,00 грн. Вказані значення є арифметичними показниками відповідно коштів, несвоєчасно перерахованих позивачем на спеціальний рахунок та коштів, несвоєчасно виплачених позивачем зі спеціального рахунку на користь сільськогосподарських товаровиробників в якості компенсації.

З акта перевірки вбачається, що позивачем добровільно задекларовано суму податку на додану вартість, яка підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок переробного підприємства для виплати компенсації, а отже, законодавчо обґрунтовані підстави для повторного нарахування суми грошових зобов'язань у податкового органу відсутні, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 22.07.2014 р. за № 0001432200 підлягає скасуванню у повному обсязі.

Щодо прийнятих відносно позивача податкових повідомлень-рішень № 0001762200 від 22.10.2014 року, № 0012831700 від 16.10.2014 року, № 0001732200 від 15.10.2014 року колегія суддів зауважує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.10.2014 р. Господарським судом Харківської області порушено справу про банкрутство ПАТ "Нововодолазький молокозавод" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Положеннями ч. 1 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Таким чином, з 14.10.2014 р. податковий орган не має права вимагати від позивача сплати грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення № 0001762200 від 22.10.2014 р., № 0012831700 від 16.10.2014 р., № 0001732200 від 15.10.2014 р. винесені податковим органом з порушенням норм діючого законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, пп. 138.6 п. 138.8 ст. 138, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, п. 187.1 ст. 187, п. 201.6 ст. 201, п. 198.6 ст. 198, пп. 10 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ, пп. 169.1.1, пп. 169.1.3 п. 169.1, пп. 169.2.2 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755- IV.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову про їх скасування.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головоного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2014р. по справі № 820/17689/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя П'янова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.